Ракета розбрату
А події, які спонукали Київ до подібного кроку, розвивалися таким чином. 26 квітня о десятій ранку співробітниками Державної прикордонної служби України на березі, за кілометр від 12-ї прикордонної застави, розташованої в районі села Привітне, що під Алуштою, було знайдено авіаційну протичовнову ракету. Іменований на професійному сленгу військових «виріб» мав маркування АПР-3МИ і був новітньою розробкою російського оборонно-промислового комплексу. Призначенням же небезпечної знахідки виявилося знищення підводних човнів противника з повітря.
Співробітники МНС України, які прибули на місце пригоди, оглянули несподівану знахідку і винесли свій вердикт — протичовнова ракета не становить небезпеки для оточуючих. Після цього, вважаючи свою місію виконаною, МНС відійшло від справ. У свою чергу, не знаючи що робити з ракетою, представники прикордонних військ України вирішили, що найбільш правильним варіантом буде повідомити про знахідку російській стороні, яка одразу опинилася на місці подій, намагаючись без зайвого шуму забрати свою зброю. Трохи пізніше підтяглася й українська міліція. Таким чином, повідомивши про знахідку всім «компетентним інстанціям», Держприкордонслужба склала акт огляду ракети і взялася її охороняти.
А наступного дня, 27 квітня, з Севастополя до місця подій прибула група фахівців ВМС України, яка ще раз оглянула несподівану знахідку. Після цього, у присутності представників усіх вищезгаданих відомств та російських військових, було складено ще один акт, котрий містить усього три пункти: про те, що ракета не є вибухонебезпечною, що не порушено норми екології і що «виріб» повертається господареві — російській стороні.
Дводенна епопея на березі Чорного моря закінчилася утилізацією ракети прямо на місці. Її розпиляли за допомогою банальної «болгарки» самі російські військові — співробітники розташованого у Феодосії 31-го випробувального центру ВМФ РФ, після чого, забравши те, що залишилося від сумнозвісної знахідки, поїхали.
Проте, незважаючи на полюбовне вирішення проблеми, питання все-таки лишилися. Так, зокрема, вже заднім числом до акту було внесено позначки про те, що в районі сопел рухової установки корпус ракети мав сліди гару. А цей на перший погляд незначний факт спростовує слова прибулих на місце представників ЧФ РФ, за якими пуску ракети не було, а проводилися всього-на-всього випробування системи порятунку практичної ракети на водній поверхні з борту випробувального судна 31-го ІЦ ВМФ. То, можливо, пуск «безпечної» новинки все ж мав місце?
Мабуть, мав, оскільки, випробовуючи ракету з борту судна без включення її рухової установки, на чому наполягали російські військові, втратити ракету, утримувану яскравими рятувальними поплавцями, досить складно. А якщо зброю було втрачено, враховуючи нюанс з обгорілим корпусом, можна передбачити, що пуск ракети з повітряного носія все-таки був, а випробувальне судно мало просто знайти ракету в районі стрільб.
На користь цієї версії свідчить і той факт, що ані використання полігону бойової підготовки, де проводилися випробування нової ракети, ані самі випробування з українською стороною узгоджені не були. А згідно з пунктом 2 статті 8 Угоди між Україною та Росією про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України, «військові формування проводять навчання та інші заходи бойової і оперативної підготовки у межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ і, окрім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за узгодженням з компетентними органами України». То навіщо було приховувати випробувальний пуск?
Можливо, за звичкою. Річ у тім, що у серпні минулого року 31-й випробувальний центр ВМФ інкогніто відвідала група представників російської оборонної промисловості, що встановила на вимірювальних постах центру нове устаткування. Один з таких «модернізованих» постів, розташований на території випробувальної бази «Чорноморка», що за 5 км від полігону Державного науково-дослідного центру України, одразу ж було перевірено на практиці. За допомогою нового устаткування російська сторона «наглядала» за пусками українських ракет, які проводилися 11 вересня на мисі Чауда під час маневрів української армії «Артерія-2007». За словами ж військових експертів, особливість використаної РФ апаратури полягала і полягає в тому, що вона дозволяє дистанційно отримувати інформацію про параметри польоту і роботу бортової апаратури ракет. Причина ж, з якої російські військові пішли на такий крок, очевидна — отримана інформація може дати відповідь на питання, наскільки справною є зброя українських військових.
Як немає і, вочевидь, не буде відповіді на питання, як нова російська зброя і техніка потрапляє на українську землю, так немає й виразного пояснення причинам, з яких російська сторона свідомо йде на порушення міждержавних угод. Адже, здавалося б, що тут складного — маючи на ЧФ РФ контролюючі діяльність своїх військових структури в особі представників ФСБ і радника командуючого ЧФ із політичних питань, нескладно було б навести лад і розібратися із цими нюансами або принаймні подати сигнал про те, чим може обернутися для російського істеблішменту така безладність. Адже хоч би як кремлівські політики звинувачували Київ у прискіпливому ставленні до ЧФ, неодноразово флот сам провокував міжнародні скандали. На жаль, так вийшло і цього разу.
Київ же має зробити свої висновки. На сьогодні в Україні немає механізму, що дає компетентним службам і відомствам — МНС, Держприкордонслужбі, МВС і Міноборони — чіткий алгоритм дій у подібних ситуаціях. І зайвим свідоцтвом тому став інцидент із російською ракетою. За обставин, що склалися, українські компетентні органи виглядали вельми розгублено. Парадоксально, але жодне з перерахованих відомств фактично так і не взяло на себе відповідальність за розв’язання цієї проблеми. Акт огляду несподіваної знахідки було підписано спільно, а найкращим виходом з ситуації виявилася відмова від розслідування обставин інциденту і передача проблеми російським військовим. А розслідувати все-таки є що, адже маса питань залишилася.
