Севастопольський «головняк» для українського МЗС
У крайньому разі, програшний старт українському МЗС на черговому червневому засіданні підкомісії з питань функціонування Чорноморського флоту Росії у Криму забезпечено.
Власне кажучи, розповідь про те, хто, де, коли і яким чином намагався отримати й отримував за дарма безцінні землі ПБК, стали вже чимось звичним для жителів Криму. Про те, як «дерибаниться» чи не найголовніше багатство півострова, знають всі: мери приморських міст, керівництво кримської автономії, лідери нації і держави, компетентні органи. Знають, але мало що роблять. Севастополю досі вдавалося уникати таких речей. Але, схоже, прийшла і його черга.
Продовжуючи доводити свою унікальність, у чергове місто ризикує опинитися в епіцентрі загальної уваги. Такій «послузі» воно зобов'язане рейдерам, які накинули око на місцеву землю. Так, факти привласнення чужої власності з використанням тіньових схем мають місце по всій Україні. Проте далеко не скрізь об'єктом рейдерських атак стають землі державної власності, які використовуються не багато не мало для потреб оборони.
На сьогодні у межах адміністративних кордонів Севастополя за допомогою рейдерських схем у держави вилучено близько 120 гектарів земель так званого оборонного значення - власності української держави й українського оборонного відомства. Частина з них на підставі міждержавних угод між Києвом і Москвою знаходиться у користуванні ЧФ РФ.
Так, одному з ТОВ вдалося отримати земельну ділянку площею 185 га у районі села Флотське, на якому розташовано два військові містечка. Одне з них - № 46110 - займає земельну ділянку розміром 32,02 гектара і належить військовій частині А3009 українського Міноборони. Інше - площею 51,5 га - передано в оренду російському Чорноморському флоту. І в тому і в іншому випадку, право користування ділянками підтверджено державними актами.
12,04 гектара землі на березі Севастопольської бухти дісталися ще одному ТОВ. Згідно з офіційною інформацією, ця земельна ділянка включає близько 5,712 га закріплених за 44-м спортивним клубом ЧФ. Ще 0,9785 гектара займають житлові будинки військовослужбовців Чорноморського флоту, що знаходяться на балансі військової частини 59131. Крім того, згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-КМ № 005215 від 24.01.95, 0,7333 га передано російській стороні під будівництво ще одного житлового будинку для моряків-чорноморців.
У свою чергу ще одне ТОВ заволоділо 0,41 га землі у самому центрі Севастополя - на Матроському бульварі. Згідно з «базовими» угодами стосовно ЧФ, цю ділянку передано в оренду російській стороні і, як випливає з листа командуючого ЧФ РФ від 13 березня цього року за № 45/101, направленого на адресу міського керівництва, вона перебуває на балансі Будинку офіцерів і 471-го відділу торгівлі Чорноморського флоту.
Крім усього іншого, з використанням рейдерських схем ще одному сімферопольському ТОВ вдалося стати господарем 20,99 гектара у Балаклаві, а такому ж підприємству - 5,52 га землі і майна військового містечка № 296 на мисі Сарич. До речі, останній, згідно з додатком № 2 до угоди між Україною і РФ про параметри розділу Чорноморського флоту, також знаходиться у користуванні російської сторони і є нічим іншим як територією відомого маяка «Сарич».
Дивовижним у цій ситуації є те, що «вилучення» земель державної власності приватними бізнес-структурами не обійшлося без участі самої держави. Точніше, її інституцій. Так, більшість зі вказаних «операцій» було прокручено за безпосередньої участі державного підприємства - Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України «Укроборонубд». До того ж не обійшлося і без фатальної ролі української феміди в особі Господарського суду Автономної республіки Крим.
Самі ж рейдери працювали за так званою «білою схемою», коли по максимуму використовувалися слабкі місця і прогалини у законодавстві. Послідовність дій виглядала таким чином. Між приватною структурою і «Укроборонбудом» укладалася інвестиційна угода про спільну діяльність на землі Міноборони, внеском за якою з боку підприємства МО України виступало нерухоме майно військових містечок. На додаток до цього укладалася окрема угода про компенсацію пайової участі оборонного відомства у «спільному» проекті з освоєння військового майна і територій. Пізніше «Укроборонбуд» подавав до суду позов про розірвання інвестиційного договору внаслідок невиконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань і неодмінно натрапляв на зустрічний позов про визнання дійсним договору про компенсацію пайової участі Міноборони, в якому бізнес-структури вимагали визнати за собою право власності на нерухоме майно української армії і право користування землею оборони.
У свою чергу Господарський суд АРК, який розглядав позови сторін, відмовляв військовим і задовольняв вимоги бізнесу на землю держвласності. Фінальною ж крапкою процесу служило вирішення того ж суду, яким у примусовому порядку феміда зобов'язувала Севастопольську міську державну адміністрацію укласти з комерційними структурами договір оренди (суперфиція) земельних ділянок.
На рейдерський характер захоплення земель державної власності вказує і низка інших фактів. Так, за дивним збігом обставин у договори входили не тільки землі, зайняті військовими частинами українського Міноборони і ЧФ РФ (всього 83,52 га), але й «зайві» 101,48 га земель територіальної общини Севастополя. У випадку з іншим ТОВ добитися «схожого» судового рішення «допомогла» довідка севастопольської філії Центру державного земельного кадастру, яка містила двозначне формулювання про те, що земля і зайнята, і, водночас, не зайнята ЧФ РФ. Зазвичай ця організація дає куди лаконічніші і далеко не двозначні відповіді стосовно земель, які знаходяться у власності держави.
Досить дивною виглядає і операція з 0,41 га на Матроському бульварі. Не маючи права розпоряджатися майном, переданим у тимчасове користування ЧФ РФ, у 2006 році «Укроборонбуд» продав його приватному підприємству. Останнє перепродало придбану нерухомість іншому ТОВ, яке «узаконило» покупку, а разом із нею і землю, описаним вище способом.
У свою чергу, в основу операції між «Укроборонбудом» і ще одним ТОВ, внаслідок чого українське оборонне відомство втратило 20,99 гектара на берегах Балаклавської бухти з розташованим тут майном центрального музею МО України, лягли фальшиві документи. У зв'язку з цим 11 листопада минулого року побачила світ кримінальна справа. Але перекочувавши спочатку до військової, а потім до Генеральної прокуратури, справу було закрито, а встановлений під час слідства факт підробки документів так і не знайшов своєї правової оцінки. При такому «багатообіцяючому» підході хочеться сподіватися, що належну оцінку все ж таки дадуть виявлені правоохоронними органами факти використання «липових» документів при захопленні згаданих вище 185 гектарів землі у районі села Флотське і 0,41 га на Матроському бульварі.
Поки ж розгул рейдерства у Севастополі загрожує відгукнутися далеко за його межами. І справа не тільки у збитках, завданих обороноздатності держави. Незважаючи на те, що частина земель справді не використовується національним оборонним відомством за прямим призначенням, сьогодні у держави фактично вимиваються землі, які завтра можуть відіграти іншу роль у забезпеченні її безпеки й оборони. І вже тим більше дикою виглядає ситуація, коли під носом у держструктур йде захоплення майна інституцій, які реально діють. Так, дерибан землі на мисі Сарич вже призвів до того, що розташоване тут військове містечко № 296 позбулося частини території зі сховищем паливно-мастильних матеріалів, що забезпечує роботу маяка «Сарич» в аварійному режимі. Як вплине цей факт на безпеку мореплавання у разі виникнення непередбаченої ситуації? Відповідь очевидна.
Але на цьому перелік можливих наслідків рейдерства не закінчується. Адже куди хворобливішим виглядає питання подальшого розвитку діалогу з Москвою щодо Чорноморського флоту у світлі нездатності Києва перешкодити посяганням на нерухоме майно і землі, віддані в оренду ЧФ РФ. За інформацією керівництва Севастопольської міської ради, російське МЗС обізнане про такий стан справ і готове заявити про проблеми під час роботи спільної підкомісії з питань перебування ЧФ на території України. Наскільки успішною на такому фоні буде спроба української дипломатії підштовхнути російських колег на початок обговорення питання підготовки до виведення флоту з Криму і Севастополя здогадатися не складно.
Очевидне одне - при потуранні Києва Москва в чергове отримала додатковий аргумент «зіскочити» з теми виведення флоту, нав'язати Україні розмову про поточні, а не глобальні проблеми двосторонніх відносин.
