Ім’я Богдана Хмельницького – привід для спекуляцій? Тетяна Катриченко, «Главред» У рамках відзначення 360-ї річниці подій, пов’язаних з початком Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття 4 травня на широкий екран виходить стрічка Миколи Мащенка «Богдан-Зиновій Хмельницький».

У ній режисерська правда про війну, але ні слова про Переяславську Раду. Тож спекуляцій на історії має бути мінімум. Принаймні на це сподівається Мащенко. За його словами, він не хотів догодити ні росіянам, ні полякам, ні навіть українцям. «Я намагався об’єктивно дивитися на ситуацію, поважаючі героїв усіх країн. Вони ж не винні, що були втягнуті в ту війну», – говорить режисер і обіцяє розвіяти стереотипні погляди на Гетьмана.

У фільми, який до речі був вже показаний у листопаді 2002 року на кінофестивалі «Молодість», відображенні події українсько-польського протистояння XVII століття: облога Збаража і битва під Берестечком.

«Я навмисно не згадую про Переяславську Раду, – говорить кінорежисер Микола Мащенко. – Це не той історичний період. Якби колись мені дали документи, і я би на власні очі побачив Переяславську угоду – про що домовлявся Богдан, я би описав і це. Проте про неї достовірно мені нічого не відомо. Я лише точно знаю, що тоді у Переяславі були присутні 227 особи. Більше нічого. Колись я мав можливість говорити з міністром радянського уряду. Тоді він сказав, що сам хотів зазирнути у цей документ. Але навіть йому показали лише папку, на якій було написано: «Секретно навечно. Никому не при каких обстоятельствах этом документ не предоставлять. Ленин». Тож, чого я не знаю, про те й не говорю. Мудрість вчить: в свою епоху кожна людина має право на свою точку зору. Отже, і героїв можливо судити лише з точки зору епохи. А ми часто переносимо того ж Хмельницького у незалежну Україну, і говоримо, що він майже зрадник. Але  серед багатьох героїв історії Богдана називають третім генієм війни після Олександра Македонського та Наполеона. Ні у кого за сім сторіч не було сили переіначити подвиг Богдана, нікого порівнювати з ним як керівника, дипломата, полководця, воїна. Тому в цій картині мене цікавив сильний герой. А інші герої мали б допомагати Богдану стати героєм фільму».

Тож Мащенко прагнув дотримуватися історичної правди, і відмовився від пікантних моментів, пов’язаних з особистим життям, навіть якщо вони б подіяли на глядачів як магніт.

«Я не підтримую популяризацію еротики, навіть якщо на це підуть сотні, тисячі глядачів. Наша картина про найтяжчий час, про найжорстокішу війну. Я свідомо уникав страшних моментів, коли козаки з вагітних жінок видавлювали дрючками немовлят. А таке ж саме творили ляхи. Мені були відомі і факти про масове вбивство євреїв. Я читав звіти про це, але у картині не відобразив. Обминав і постільні сцени. Але трагедію з його другою дружиною, ми висвітили у певних рамках. Радянська література не любила розповідати щось негідне: як-то у Богдана була друга дружина, а п’ятдесят років була прикована до ліжка перша, яка народила йому чотирьох синів? Я намагався показати все елегантно. Це ж була його особиста драма: син власноруч убив гетьманшу і повісив її на воротах. Я думаю, що не всім глядачам про таке було відомо».

Аби створити свого Хмельницького Мащенку знадобилося майже двадцять років. Зйомки тривали сім років, а підготовка до них – дванадцять

«Фільм вироблявся довго, – говорить Ганна Чміль, голова Державної служби кінематографії України. – Були моменти, коли із запланованих у бюджеті коштів виділяли до 30%. І це дуже позначалося на кіновиробництві. Але тим не менш, дуже хотілося би, аби фільм сподобався – картина емоційна, з величезними батальними сценами, епічна. Крім того стрічка вироблялася за найсучаснішими технічними законами – озвучена в системи Dolby, колонізована відповідно до технічних стандартів, має російський дубляж та англійські субтитри».

Автори фільму розраховують не тільки на український ринок.

«В Україні повернути вкладені кошти нереально, – продовжує Ганна Чміль. – Але є ринки інших країн. Про це ми думали, коли дублювали фільм російської мовою. Будемо представляти у травні в рамках Канського фестивалю, вже заявили про себе в Канаді на загальному кінофестивалі та у США на Нью-Йоркському. Також будемо претендувати на польській та німецький ринки. Але цінність історичного фільму вимірюється не тільки матеріально. Ми хочемо с цього фільму розпочати формування відеотек у загальноосвітніх школах, особливо у сільській місцевості».

За словами чиновниці, показ фільму «Богдан-Зиновій Хмельницький» запланований на великих екранах в обласних центрах паралельно із показами у кінотеатрах. До речі, днями Міністерство культури та туризму надіслало листа мережам кінотеатрів з проханням посприяти у показі фільму. І цей факт – ще один привід для розмов: чи не намагається держава нав’язати свій фільм приватним кінотеатрам? Проте, перш ніж так подумати або почати критикувати, можливо, варто сходити на фільм, хоча б тому, що це український фільм, або тому що Хмельницький – просто видатна постать в історії України, або тому що цим фільмом режисер Микола Мащенко вирішив попрощатися з великим екраном.

У зв’язку з відзначенням річниці подій, пов’язаних з початком Національно-визвольної війни за подробицями з життя Богдана Хмельницького ми звернулися до Володимира Сергійчука, професора Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Володимиру Івановичу, Хмельницький – суперечлива постать в історії?

Хмельницького легко судити сьогодні. Я вважаю – це видатний український державник, людина, яка в тогочасних умовах зуміла зробити те, що не зуміли до нього всі попередники, які ставали на чолі козацтва. Він був вмілим дипломатом. Я би наголосив би на цьому. Хмельницький – великий патріот. Людина, яка вміла розіграти різні політичні комбінації в ім’я державницької справи. Бо ми знаємо, коли Хмельницький пересвідчився, що союз з Москвою не виправдав його надій, що Москва почала поступово ліквідовувати права українського народу (а в Переяславі мова йшла, що ці права будуть збережені), Богдан Хмельницький заявив на козацькій Раді в Чигирині в жовтні 1656 року про те, що, мовляв, раз помилилися, треба «відступити від православного царя». «Підемо хоч під бусурманського», – це слова Хмельницького. Тобто він мав мужність визнати свою помилку, бо розраховував протягом всієї визвольної війни, що завдяки союзу з православним московським царем можна буде відродити українську державність, звільнивши український народ від польського поневолення. Але Москва пішла на союз з Україною лише завдяки тому, аби через форму присяги фактично включити українські землі до свого складу і розширювати свою присутність аж до Вісли, як за часів Київської Русі. Це згідно концепції третього Риму: «Москва – третій Рим, а четвертому Риму не бувати». І у складі цього Риму московські ідеологи, звичайно, бачили українські землі.

А Богдан Хмельницький, коли йшов на злуку з Москвою, то сподівався, що вона своєю збройною силою допоможе звільнити українські території від поляків. І саме у цій розбіжності окреслилась, так би мовити, нова лінія стосунків між Україною і Москвою. Почалися конфлікти ще за життя Хмельницького. І зрештою він змушений був заявити ті слова про необхідність розриву з Москвою. Але він не встиг цього зробити. Проте цей заповіт виконав його наступник Іван Виговський.

Яке значення Національно-визвольної війни 1648-1657 років, зокрема, на міжнародному рівні?

Це велика подія, яка дала початок відродження української державності у середині ХУІІ століття, подія, яка, зрештою призвела до утворення української держави під назвою Гетьманщина. І цю подію, безперечно, необхідно відзначити на державному рівні.

Відродження Української держави поклало нові геополітичні виміри у тогочасній Європі. І настільки це було важливим, що з Україною тоді рахувалися. Варто лише згадати, скільки держав мали дипломатичні контакти з Хмельницьким. Це й далека Швеція, Австрія, Молдова, це й Отаманська Порта – чи не наймогутніша держава. А також Московський цар. Інша справа – цар не хотів, аби Україна мала дипломатичні контакти з сусідами. І він про це чітко сказав у Березневих статтях, фактично заборонивши дипломатичні стосунки із сусідами, зокрема з турецьким султаном і польським королем. І це говорить про те, яке насправді було справжнє бачення України у тодішніх геополітичних координатах Європи.

І національно-визвольна боротьба довго не припинялась?

Боротьба за утвердження України тривала, на тому етапі, до 1657 року. Фактично революційні події відбулися в Україні протягом 1648-1969 років. До того часу, коли Зборівським договором було визнано Польщею українську державність. І це вже було звершення української національної революції. Але боротьба за утвердження української державності продовжувалась. І Хмельницький до своєї смерті продовжував цю боротьбу. І його наступники також. Вважається до середини 1670-х років, коли гетьман України Петро Дорошенко поклав булаву. Але ж потім цю боротьбу відновив Іван Мазепа, якому не вдалося здійснити плани. І після Полтави фактично пішло на завмирання процес національно-визвольної боротьби, який поклав Хмельницький і відродився цей процес аж на початку ХХ століття, у 1917 році, коли відбулася національна революція, яка призвела до створення Центрально Ради і проголошення Української Народної Республіки.

На сьогодні як можна спроектувати ті події?

Треба розглядати історію, виходячи з того, що кожна нація має право на власну державність, на право бути господарем на своїй землі. А недооцінка цього загальноприйнятого принципу призводить до конфліктів, суперечок. Але зрештою, хід історії за тим, щоб кожна нація утверджувалась на своїй території, і всі імперії розпадаються.

Що саме можна спроектувати?

Головне –  відносини із сусідами. Як вони ставилися до нас тоді, і як вони ставляться до нас зараз. І якщо ми побачимо, що підхід той самий, то ми можемо говорити, що нічого не змінилося в нашому світі. І у стосунках з Росією також.