Підполковник Владислав Кошмяков: «Гончаров казав, що дуже багато знає у справі Гонгадзе і до суду не доживе» Юлія Александрова, «Главред» Орден «За мужність» підполковник Владислав Кошмяков отримав через три роки після події, за яку, власне, йому цей орден і вручили -

з формулюванням «за вірність присязі та службовому обов’язку» і уточненням – «незважаючи на те, що був контужений, ризикуючи життям, продовжував діяти сміливо і мужньо, відбив розбійний напад і врятував життя свідкові».

Тоді, в лютому 2005 року, УБОЗівець Кошмяков опинився на лікарняному ліжку через одного з членів сумнозвісної «банди перевертнів», якого він супроводжував – невідома людина кинула в них гранату. Попри контузію і поранення, міліціонер кинувся наздоганяти злочинця, зав'язалася перестрілка. Це далеко не єдиний випадок, коли Владиславу довелося ризикувати життям – він стояв біля витоків боротьби з організованою злочинністю в Києві, коли цей рух у столиці тільки лише зароджувався, і брав активну участь у його ліквідації (завдяки, зокрема, і його зусиллям перестали гриміти прізвиська Князя, Черепа, Рибки, Салохи, Москви, Купця, Конона).

Про це старший оперуповноважений ГУ БОЗ в особливо важливих справах Владислав Кошмяков розповідати не любить – дуже неприємні спогади. А ось поговорити про справу перевертнів, у розкритті якої брав безпосередню участь, і її зв'язок зі справою Гонгадзе, погодився. Правда, лише після офіційного запиту і обіцянки не називати нічиїх прізвищ, оскільки справа й досі слухається в суді.

«Усі думали, що Гончаров працює в СБУ»

Після того, як у серпні 2003 року помер головний обвинувачений у «справі перевертнів» Ігор Гончаров і були оприлюднені його листи, дедалі частіше почали говорити про взаємозв'язок між справами Гонгадзе і перевертнів. Ви багато спілкувалися з Гончаровим, працювали як оперативник по обох справах, можете підтвердити цей зв'язок?

На етапі слідства ватажок банди Гончаров справді почав торгуватися зі слідством, щоб полегшити свою долю, уникнути кримінальної відповідальності, і одним із його «козирів» була інформація про те, що йому відомо про смерть Гонгадзе, він знає подробиці цієї справи. Проте його здоров'я погіршало, і незабаром він раптово помер у палаті для арештантів в БСМП. Цікаво - помер він у п'ятницю, а вже в неділю без дозволу слідчих органів його кремували, що зовсім не характерно для нашої правоохоронної системи.

Але, можливо, він знав щось неістотне, і просто хотів таким чином виторгувати собі якісь преференції?

Інформація, яка містилася в його посмертних записках, загалом потім підтвердилися. Можу сказати, що ті речі, які там були вказані, насправді мали місце. Просто він міняв дійових осіб, забував згадати про себе, замінюючи себе іншими персонажами. Але в процесі слідства ці події підтвердилися, і зараз кримінальна справа, яка з'явилася унаслідок його слів, перебуває в Київському апеляційному суді.

У своєму листі він також вказав, де потрібно копати, щоб знайти ящик, у якому містилися речові докази. Це було на його дачі. Туди поїхала оперативна група - з СБУ. Потім офіційно з'явилося повідомлення, що вони нібито знайшли порожній ящик – так усім повідомили. Що там було насправді – мені невідомо. Відомо, що вони взяли туди з собою одного з обвинувачених – найобізнанішу після Гончарова людину в банді (він безпосередньо допомагав йому вбивати людей) на прізвисько Рудий. Його доставили з СІЗО і повезли на дачу Гончарова, і він там показував, де все закопано. А про подальші події – більше відомо колегам з СБУ.

Я пам'ятаю, Гончаров ще в перший тиждень після свого затримання сказав, що він не жилець, що його ліквідують. Тому що він, мовляв, у курсі багатьох подій і виконував розпорядження багатьох людей, які на той час перебували при владі. «Я вже засвітився, «палився» з цим затриманням, мене приберуть у будь-якому разі», - ось так він говорив. Це здавалося не серйозним, а лише спробою уникнути заслуженого покарання. Але вийшло все так, як він говорив. Цей факт говорить сам за себе.

А чи не розповідав він якихось подробиць, не говорив, з ким із «сильних світу» спілкувався?

Ні. Він за своїми функціональними зобов’язаннями був оперативником, і йому вистачало морально-вольових якостей, щоб нікого не «зливати». На відміну від решти членів банди – там були інші співробітники міліції - слідчий, кадровик, розшуковець. Вони «розговорилися». А Гончаров ніколи не давав жодних «зрозумілих» свідчень. Всі решта, які зараз у суді розповідають, що їх били, катували – насправді самі написали явки з повинною. Кажуть, що їх вивозили до місць поховання, а потім змушували показувати, де закопували трупи і знімали на відео. Хоча звідки б ми узяли трупи, якби вони нам про це не сказали? Адже ми їх не з повітря узяли? У цій справі вся «фішка» була якраз у тому, що ми знайшли трупи. До цього моменту ми були беззубі.

А чому раптом вони всі дружно стали «колотися»?

По-перше, у нас під час їхнього затримання і документування працював дуже яскравий склад оперів. По-друге, коли у справі проходить одна людина, їй легко відстояти свої інтереси і свою версію. А тут так склалися обставини, що спочатку ми затримали одного, потім другого, третього, четвертого, п'ятого. Попалися практично всі відразу, за винятком одного, тобто основний кістяк банди. Не було так, як часто буває - що зловили одного, а другого не зловили. І за той час, поки другий «бігав», перший потихеньку змінив свідчення, від усього відмовився. Тут один сказав одне, другий ще щось додав, третій – ще щось, у одного щось вилучили, потім – у другого. Все це наростало як сніжний ком. Тому й не вийшло, як у 2000 році, коли їх спробував затримати УБОЗ, коли вони захопили громадянина Німеччини в заручники. Але відбувся витік інформації, і тепер зрозуміло, чому. Тому що люди, яких потрібно було затримувати, були в курсі всього. Коли наші співробітники збиралися провести оперативні заходи, всі люди з'їхали зі своїх квартир, їх усіх попередили. Оскільки ядро банди було із співробітників міліції, які легко могли отримати інформацію про те, що готуються обшуки.

До того ж великим плюсом стало затримання самого Гончарова. На момент затримання він вже був на пенсії (хоча, коли чинилися злочини, він ще служив). Але коли ми затримували інших членів банди, було зрозуміло, що всі вони сприймали його як чинного працівника органів. Вони були в легкому подиві, не могли зрозуміти, як можна затримати «полковника» - так його всі знали. Коли їм починали пояснювати, що він уже два роки як на пенсії – для них це було шоком. Це було видно з їхньої реакції. Для них саме він був першоджерелом.

Як могло статися, що члени банди - співробітники міліції не знали, що він на пенсії?

Вони були упевнені, що його перевели з нашої служби в СБУ. І сприймали його як полковника СБУ. Причому вони регулярно його забирали звідти. І він створював протягом кількох років враження, що він працює в спецслужбах. Заходив у будівлю СБУ на Володимирській, виходив з цієї будівлі. Що тут скажеш? Видно, він стояв за дверима, чекав, коли вони під'їдуть, створював таке враження. Він просив, щоб його забрали, люди під'їжджали і бачили, як він виходив з дверей будівлі СБУ і йшов до машини. Такий-от був актор, і жодного разу його чомусь в СБУ охоронець не запитав: «Чоловіче, від кого ви там ховаєтеся?». Принаймні слідство пояснює це саме так. Члени його банди розповідали, що вони «обмивали» отримання ним звання полковника. Хоча на пенсію офіційно він пішов як підполковник.

А є якісь підтвердження, що він працював в СБУ?

Всі члени банди сприймали його як полковника СБУ. Більше ніяких підтверджень цьому немає. За словами членів банди вони підвозили його, сиділи в машині, тоді як він нібито зустрічався з одним із колишніх керівників СБУ, розмовляв з ним.

На Гончарові взагалі замикалася решта всіх членів банди, багато один одного не знали, знали лише на прізвиська та за позивними. А він знав усіх, був лідером, мозком, давав вказівки. За матеріалами справи, вони постійно міняли екіпажі, і вони не знали, хто кого змінює. Наприклад, у разі, коли на Лесі Українки їм треба було простежити за людиною грузинської зовнішності – їх змінювали інші екіпажі. Хто з ким мінявся – вони не знали.

У справі Гонгадзе сказано «а», але не сказане «б»

Повернімося все-таки до зв'язку зі справою Гонгадзе. Чи був той самий Гончаров якось пов'язаний із Пукачем?

Ніяк. Просто його товариш по службі, з яким вони починали службу ще лейтенантами на початку 80-х років, був заступником начальника відділу комплектації розвідки України, підполковником, і безпосередньо підкорявся Пукачу. Він мав доступ до справи Пукача, у нього акумулювалися всі особисті справи офіцерів. У його машині перевозили всі тіла, і він забезпечував всю групу документами. Виїжджав він безпосередньо і на затримання, переодягався у форму (хоча він не мав права за своїми функціональними зобов’язаннями її носити, тому що належав до служби УКП). Через нього проходили всі нагородні документи, звання, все, що пов'язане з проходженням служби, все проходило через нього. І особисті справи, скажімо, тих, хто зараз проходить у справі Гонгадзе, їх просування по службі, отримання дострокових звань – всім цим займалася безпосередньо ця людина. Друг юності мертвого Гончарова. Тож зв'язок вельми опосередкований.

Що ви думаєте з приводу людей, яких засудили у справі Гонгадзе? Чи перетиналися вони якимось чином із бандою Гончарова?

Можу сказати, що в цій справі сказано «а», але не сказане «б»...

Ви маєте на увазі замовників?

Це все одно що потрібен стіл, а мені принесли ніжку від столу. На стільки питань досі немає відповідей. Де голова Гонгадзе? Хто перевозив його тіло? Хто відрізував голову? Зокрема, в нашій кримінальній справі це був співробітник кадрів, який завжди займався перевезенням тіл. Можна було його питати і з'ясовувати, чи міг він перевозити щось іще?

Це ви про тіло Гонгадзе?

Мабуть, з якихось причин слідство ці питання не поставило. Хоча зіставити ці факти можна було легко. Там і без того все зрозуміло – ось три людини, хай вони за все відповідають. Для всіх офіційна справа Гонгадзе розкрита. Я вам елементарні моменти показав – як вони між собою пов'язані. Людина перебуває в прямому підпорядкуванні збіглого генерала, і ця сама людина перевозила всі трупи у нашій справі. А в справі Гонгадзе немає відповіді на питання, хто перевозив труп, яка команда могла перезакопувати тіло, хто копав яму, навіщо вся ця ситуація розігрувалася, щоб труп був знайдений. Адже в нашій справі всі трупи були закопані так, що знайти їх було неможливо.

Знайомі Гончарова досі не вірять, що він був здатний на такі дикунські вбивства, кажуть, що він був класний офіцер...

Я не сперечаюся, він справді був першокласний опер, але, мабуть, на зламі розвалу країни і знецінення всіх колишніх цінностей він прийшов до інших ідеалів. Коли заходили генерали і говорили йому: «Ти ж підполковник, стільки років в органах, як ти міг!» Він сидів-слухав, а коли я залишався з ним віч-на-віч він говорив: «Хай забудуть про те, що я підполковник. Вони гроші наживають, країну розкрадають, і зараз згадують, що я офіцер, з якоюсь нещасною пенсією»...

А з приводу справи Гонгадзе… пам'ятаю, ми ловили одного з колишніх міліціонерів, членів банди, він теж пішов на пенсію, і раптом вилетів до Мексики і нелегально перебіг до Америки. Ми його затримували з ФБРівцями в 2006 році. Що могло людину в пенсійному віці штовхнути на такий нестандартний вчинок – незрозуміло. Понад двадцять років працювати в органах, а потім вирушити поневірятися Мексикою, Америкою, піти працювати посудомиєм. Так от, ця людина встала в суді і сказала: «Ми з Гончаровим спілкувалися з Гонгадзе. У нас були спільні інтереси».

У цій справі багато дивного. Перед приходом Президента Віктора Ющенка нас фактично топили, відділ розформували, ніхто не цікавився подальшим розкручуванням справи перевертнів, подальшим розкриттям вбивств у справі банди Гончарова. Це було нікому не цікаво. Нас понизили на посадах, з керівників - до рядових оперів, деяких звільнили. І це той відділ, який розкрив 12 вбивств і десятки інших тяжких злочинів, люди, які сумлінно виконували свою роботу, не бачачи своїх сімей ні вдень ні вночі та не маючи змоги виховувати своїх дітей. Нам сказали просто – даруйте, збіг обставин, такі, як ви, нам не потрібні. У 2002 році ми встигли все-таки затримати людей, попрацювали три місяці, а восени у нас почалися великі проблеми. У 2005 році Президентом став Віктор Ющенко. У той самий час вчинили замах на свідка у нашій справі. І тоді ж помінялося все керівництво, прийшов новий міністр Юрій Луценко, новий Генпрокурор Святослав Піскун, після чого цю справу реанімували.

Що стосується цього замаху і порятунку свідка Юрія Нестерова…

Це не найприємніший момент у моєму житті. Ви знаєте, як моя мати дізналася про те, що відбулося? Вона почула в новинах – майор Кошмяков, перебуваючи на службі, був підірваний гранатою і доправлений у реанімацію. Я уявляю, що вона тоді відчула. Ніхто на той момент за нас не заступився. Нас доставили в БСМП, і нікому з керівників це було нецікаво. Коли мене привезли в БСМП, я відмовлявся приймати там ліки, пам'ятаючи Гончарова, який там же й помер. Тоді лише завдяки втручанню щойно призначеного міністра і його першого заступника нас перевели в госпіталь МВС, хоча це, імовірно, слід було зробити відразу. До речі, той замах так досі й висить «глухарем», так досі й не розкритий. Завдяки зусиллям журналістів, оскільки ця інформація пролунала в пресі, порушили кримінальну справу за замах на вбивство, а так, хотіли все це представити як хуліганство – мовляв, хулігани просто стекла в під'їзді повибивали. Основною версією правоохоронних органів був самостріл, спочатку багато-хто був налаштований по відношенню до нас негативно – мовляв, це вони самі всі влаштували, це ігри оперативників.

А ситуація тоді розвивалася як по нотах. У понеділок - замах, у середу-четвер – затримання у справі Гонгадзе, в п'ятницю – застрелився колишній міністр Кравченко. Усе це відбулося протягом одного тижня.

Як, на вашу думку, пов'язані ці три події?

Ніяк. Як завжди – просто збіг обставин. Збіг обставин, що нас різко почали перевіряти всі служби, звільнили оперів, понизили на посадах, розформували відділ, збіг обставин, що після цього помер і терміново кремований лідер банди, на якому замикалися всі зв'язки. Випадково, що з приходом нового керівництва країни нам дали можливість допрацювати цю справу. У цій справі все випадково…

Якщо пригадати ті замахи, чому так вийшло, що важливого свідка Юрія Нестерова захищала одна людина, і ним був співробітник УБОЗ, озброєний пістолетом із гумовими кулями?

Напевно, тому що програма із захисту свідків недосконала. Взагалі, з приводу цього Н. ходило багато чуток (він у нас є свідком тринадцяти вбивств). І йому пред'явлено звинувачення як членові банди. У ЗМІ була навіть версія, що він наш співробітник. Ситуація елементарна – світовий досвід показує, що для того, щоб вийти і на лідера ОЗУ, потрібна людина з його оточення, людина, так би мовити, «зсередини». І цій людині будь-яка держава дає гарантії - міняє зовнішність, забезпечує житлом, тобто створює їй нове життя, але у нас нічого цього немає, хоча, видужаю, є закон, але поки що тільки на папері. Хоча щодо роботи зі свідками, можу сказати, що служба БОЗ – один із небагатьох підрозділів, який здійснює повний комплекс заходів щодо супроводу кримінальних справ аж до вироку суду, чим ми й відрізняємося від розшуку. Розшук часто після затримання злочинця залишає його наодинці зі слідством, не доводячи до вироку, і в суді справи розвалюються – наприклад, направили справу щодо звинувачення в бандитизмі, а в суді звинувачення розсипалося, у підсумку залишилося тільки зберігання зброї. І замість того, щоб отримати заслужені 10-15 років, злочинець виходить із залу суду з умовним вироком. Зараз наша оперативна група робить усе можливе, щоб так не вийшло зі «справою перевертнів».