Політика на університеті?
У підсумку гарант Конституції видав два укази. Першим він зупинив дію ухвал Кабміну від 16 січня 2007 року і від 14 березня 2007 року. Згідно з ними, університет було підпорядковано уряду і підтверджено повноваження ректора Віктора Скопенка. А також Ющенко направив конституційне подання з приводу відповідності цих двох ухвал Конституції України. Згідно з другим указом, втратив силу Указ Президента Леоніда Кучми від 12 січня 2000 року «Про призначення В. Скопенка ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка». І на продовження – Міністерству освіти і науки було доручено забезпечити організацію відповідно до Закону України «Про вищу освіту» виборів ректора університету. А обов'язки «до вирішення в установленому порядку питання про призначення ректора» Віктор Ющенко поклав на завідувача кафедрою новітньої історії України історичного факультету, голову Наглядової ради університету, народного депутата Володимира Литвина.
Академік Віктор Скопенко звернувся з позовом до суду.
Привілейоване становище
«Вважаю, що Указ Президента про моє звільнення не відповідає Конституції України і Закону про вищу освіту, – підкреслив Віктор Скопенко на прес-конференції журналістам. – Водночас підкреслюю, що статус Національного університету імені Тараса Шевченка завжди був особливий, який передбачав вищу форму самоврядування. Це, зокрема, закріплено в статуті університету».
Нагадаємо, Віктор Скопенко був обраний ректором Київського університету в 1985 році. За роки своєї роботи йому вдалося не просто здобути автономію від Міносвіти і статус «національного» для вузу, його ректорське становище прирівнялося до міністерського.
У січні 2007 року Національний університет Шевченка було підпорядковано Кабінету Міністрів. Зі Скопенком, який перед тим, за словами начальника юридичного відділу КНУ, «перебував на посту на умовах безстрокового трудового договору» було підписано контракт на сім років – до 2014 року.
Відтоді ім'я Віктора Васильовича почало з'являтися частіше в пресі. І, в першу чергу, завдяки конфлікту з Леонідом Губерським, директором Інституту міжнародних відносин (ІМВ), прізвище якого неодноразово згадувалося в списку претендентів на ректорство.
ІМВ завжди вважався елітним вузом. Леонід Кучма на початку свого президентства хотів навіть перепідпорядкувати інститут Міністерству закордонних справ. Скопенку все-таки вдалося утримати «інститут мажорів». У 1994 році наказом ректора на посаду директора був призначений професор-філософ Леонід Губерський. До речі, всупереч бажанню трудового колективу. Хоча згодом Губерський все-таки в нього влився. Пізніше він став академіком НАН України, а в 2001 році йому присвоїли ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. За останні декілька років зі стін вузу вийшли дипломати – діти представників політичної і фінансової еліти. У 2004 році термін повноважень Губерського скінчився, але колектив висловив бажання залишити його на цій посаді, тим більше, що Скопенко теж погодився на затвердження Губерського директором до досягнення ним 65 років – осінь 2006-го. Але коли прийшов час виборів, всупереч законам, вчена рада одностайно проголосувала за Губерського.
Торік після того самого перепідпорядкування Кабмінові на поверхню спливло все: від незадоволеності господарською діяльністю Губерського і комунальних конфліктів з Інститутом журналістики, що розташований в одному приміщенні з ІМВ, до періодичних претензій до управлінських справ. Дійшла справа до розмов про ліквідацію інституту, де колись навчалися екс-міністри закордонних справ України Геннадій Удовенко і Борис Тарасюк, президент Грузії Михайло Саакашвілі. Пригадали і про вартість майна інституту (300-400 млн. доларів), і про ласі землі – час від часу з університетом пов'язують і розмови про торгівлю нею. Тоді ж народні депутати Володимир Ярощук (Партія регіонів), Михайло Поживанов («Наша Україна») і Валерій Келестін (БЮТ) звернулися до Президента Віктора Ющенка і на той час міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка з проханням перевірити законність перебування Скопенка на посаді ректора. В результаті – Віктор Скопенко залишився на своїй посаді.
І ось тепер конфлікт вийшов на новий виток. Цього разу все скінчилося рішучими діями.
Свої оцінки ситуації, що склалася, першими дали юристи. Вони стверджують, що таке президентське формулювання означає, що ніякого ректора Скопенка з 12 січня 2000 року до 10 квітня 2008 року в Київському національному університеті не було. Більш того, всі документи, включно з дипломами, цілком можна вважати недійсними. Виходить: Президент не видав указ про звільнення ректора, а указ, згідно з яким документ 2000 року втратив силу, а це означає – університет усі ці роки був без ректора.
Сам Віктор Васильович в інтерв'ю радіо «Свобода» не виключив можливості участі у виборах ректора вузу. «Треба робити демократичні вибори. Я не збирався бути ректором тут довічно. Попри те, що сьогодні у мене підписаний контракт до 2014 року, я збираюся в грудні наступного року відсвяткувати 175 років (університету. – Ред.), і маю намір того ж дня або через день подати рапорт про відставку», – сказав він.
До речі, сьогодні серед конкурентів на посаду ректора називають ім'я декана економічного факультету Віктора Базилевича і знову-таки директора Інституту міжнародних відносин Губерського.
Політичне підґрунтя
У цілому, такі дії Президента пояснюються його реакцією на інтриги, якими вуз було втягнуто в політику. Принаймні слово «політика» пролунало на вченій раді університету в п'ятницю. «Переконаний, що за всіх часів статус Тарасового університету був особливий... Але певні політичні інтриги, на жаль, втягнули в політику і Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Думаю, що сьогоднішнім рішенням ми просто ставимо крапку на цих іграшках і повертаємо університет у законний процес», – сказав Президент.
Але Скопенко все ж таки зауважив: «За мого ректорства університет завжди був поза політикою. Проте моя відставка стала однією з найгрубіших політичних інтриг. І організована вона навколо Київського національного університету ззовні, Секретаріатом Президента, без урахування думки і побажань викладацького колективу».
Скопенко звернув увагу, що Київський національний університет імені Тараса Шевченка намагаються втягнути у велику політичну гру, і він вважає своїм обов'язком зупинити ці дії, оскільки вони шкодять репутації вузу.
Але політика в стінах університету все-таки була. І неодноразово. Наприклад, у період Помаранчевої революції Скопенко, на відміну, наприклад, від ректора Могилянки, не поспішав відпускати студентів із занять на Майдан.
А так само в квітні 2002 року в університеті говорили, що у зв'язку з обранням Віктора Скопенка народним депутатом у вузі могли відбутися вибори нового ректора. Як відомо, Віктор Васильович пройшов у Верховну Раду за списками «партії влади» – блоку «За єдину Україну!», очолюваного Володимиром Литвином. Тоді говорили, що замість ректорської посади Скопенку нібито пропонували очолити Комітет Верховної Ради з питань науки та освіти, а серед його наступників фігурувало ім'я все того ж Леоніда Губерського.
Пригадую, коли сам Володимир Литвин не пройшов у Раду, теж ходили чутки про його можливе призначення ректором університету Шевченка. Щоправда, і тоді він сказав, що «ніколи не піде на чуже місце».
Сьогодні Володимир Литвин, схоже, теж не горить бажанням змінити крісло під куполом на ректорський кабінет. Принаймні публічно відхрещується від таких перспектив. «У своїх планах сьогодні не бачу цієї посади», – дипломатично коментує Литвин. «Місія» Володимира Михайловича - провести у вузі демократичні вибори ректора.
Натомість експерти у сфері освіти так само наголошують на важливому моменті – ректори провідних українських вузів не поспішають розлучатися з керівними посадами і на своїх місцях перебувають значно більше п'яти років. Отже, цілком можливо, що звільнення ректора університету – небезпечний прецедент.
Станіслав Ніколаєнко, екс-міністр освіти і науки:
Ситуація така, що до 2002 року в Україні не було чіткого законодавства щодо національних університетів: хто і як призначає. У 2000-му Кучма видає указ, який визначає особливий статус Київського університету. Оскільки і Кучма не мав права призначати і звільняти ректорів, навіть за президентсько-парламентської республіки – у виняткових повноваженнях Президента такого права не було. І щоб мати таке право та з метою підвищення престижу університету, Кучма видав ще один указ і дав ректорові статус міністра. А оскільки тоді президент мав право призначати міністрів, то так він і робив. З 2002 року згідно із законом «Про вищу освіту» всі ректори України, як приватних вузів, так і державних, обирали колективи, а потім власник з ними укладав контракт. Тоді ж у 2002 році у мене була дискусія з Віктором Скопенком. Я йому говорив про його незаконне призначення. Але оскільки він був призначений раніше і мав договір безтерміновий, тобто в якому не обумовлено, на скільки саме років, то за старим законом (а закон зворотної сили не має) Скопенко і працював. Тобто юридично на той момент все було чисто.
У 2006 році, коли набула чинності Конституційна реформа, Президент втратив право призначати і звільняти міністрів, тому Кабінет Міністрів вніс відповідну пропозицію. Тепер ректора Київського університету за контрактом призначав не Президент, а Кабмін, який торік і уклав контракт із Віктором Скопенком на сім років. Перед тим він відзвітував на вченій раді, яка і рекомендувала його кандидатуру Кабміну. Хоча я вважаю, що це питання треба було передати Міністерству освіти і науки України. Але хай там як, розпорядження Кабінету Міністрів нині чинне, тому указ Президента про скасування указу президента 2000 року – це нонсенс.
Президент також не може призначати виконувача обов'язків. За Конституцією України Президент не має права ні призначати, ні звільняти керівників підприємств. З правої точки зору це нікуди не свистить і не лізе в жодні ворота. Якщо вже комусь хотілося Скопенка звільнити, треба було пред'явити претензії, зібрати вчену раду і сказати: або пиши сам заяву, або ставити питання на конференції трудового колективу з проханням про звільнення. Можна було і розірвати контракт. Але це повинен був зробити Кабінет Міністрів своїм рішенням на підставі якихось раніше зафіксованих порушень. Отже, я можу сказати: зняття з посади Віктора Скопенка ¬– незаконне. І якщо депутати подадуть до Конституційного суду, у нього не буде іншого виходу, як це визнати.
Володимир Полохало, голова Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти:
Кожен університет має свій статут. Основна теза, і в цьому сенс входження в Болонський процес: університети повинні мати максимальну автономію. І саме статут, який приймає трудовий колектив, або вчена рада, регламентує обрання ректора, деканів, завідуючих кафедр. Громадянське суспільство в Європі почалося з університетів. Зрозуміло, що саме в цьому ключі ми й говоримо про розширення самоврядування, автономію. Нещодавно навіть розглядався законопроект про включення 15% студентів у вчену раду. Статут реєструються Міністерством освіти і науки, а університет на його основі здійснює свою діяльність. На цій підставі з обраним вченою радою ректором Міністерство освіти укладає контракт на п'ять років. У цьому сенсі у нас демократія і автономія залишає бажати кращого. Але це проблема університетських колективів. Сьогодні можна назвати чимало демократичних навчальних закладів, правила і діяльність яких вписується в логіку Болонського процесу. Зразком демократизму може бути Харківська політехніка, Львівська політехніка, Могилянськая академія. Але є й інші приклади – коли ректори стають єдиними начальниками.
Що стосується звільнення ректора, то такого прецеденту не було в жодній європейській країні. Нечувано, щоб Президент звільняв з посади і призначав виконувачем обов'язків іншу особу. У цьому сенсі з погляду чинного законодавства і розуміння ролі автономії університетів це виглядає якось дико. Мова не йде про персоналії: звільнили Скопенка, призначили Литвина. До речі кажучи, за правилами, якщо щось трапляється з ректором, то обов'язки виконує перший проректор. Така існує традиція, так розуміє цю проблему університетське співтовариство. У цьому разі йдеться про те, що було проігнороване чинне законодавство, статут університету, університетський колектив. Секретаріат Президента як мінімум мав би проконсультуватися з комітетом з питань науки і освіти, який моніторить виконання чинного законодавства тим або іншим суб'єктом у сфері науки та освіти.
Натомість тепер багато ректорів боятимуться, що їх так само призначатимуть і звільнятимуть, як голів районних адміністрацій. Але ректор – це ж не голова районної адміністрації, якого можна звільнити і призначити іншого. Університет не підпорядкований жодній посадовій особі. Уявіть собі, що пан Качинський, президент Польщі, звільнив би ректора Варшавського університету і призначив би виконуючим обов'язки депутата Сейму. У Польщі був би нечуваний скандал! Але Качинському ніколи й на думку не спаде втручатися у внутрішнє життя університету.
