Кому потрібний новий НПЗ? Ольга Мусаєва, для «Главреда» Сьогодні деякі українські нафтопереробні заводи фактично простоюють через брак сировини.

Водночас на Банковій знову заговорили про спорудження ще одного нового НПЗ під переробку лише каспійської нафти. Чи необхідний зараз Україні такий довготривалий і дорогий проект?

Нагадаємо, що у 2005 році вже намагалися запустити спорудження відразу двох нових НПЗ - у Феодосії і Одесі. Щоправда, Юлія Володимирівна Тимошенко тоді не встигла оголосити тендер на проекти з будівництва, оскільки була відправлена у відставку. Після цього ідею з новим НПЗ було забуто, мабуть, вітчизняні підприємства переконали уряд у тому, що краще розвивати галузі, які вже є, ніж вкладати гроші у дорогі проекти.

Проте зараз цю ідею реанімували, і на Банковій знову заговорили про будівництво нового нафтопереробного заводу. В інтерв'ю журналістам уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський заявив, що Україна не може купувати каспійську нафту безпосередньо, оскільки не має технічної можливості її перероблення.

За його словами, вітчизняні нафтопереробні заводи нібито пристосовані тільки під нафту виключно російського походження. А отже, «у планах України» з'явилося створення нового НПЗ для переробки нафти лише каспійського походження. Більше того, нібито на цей момент розробляється техніко-економічне обґрунтування однієї з іноземних компаній про те, де, як і коли необхідно побудувати цей завод.

Справка. Слід зазначити, що п’ятдесятирічний Богдан Соколовський не є фахівцем у нафтопереробній сфері, з 1993 року він працював на дипломатичній службі. Хоча і кар'єрним дипломатом він теж не був. За фахом Соколовський - фізик, кандидат фізико-математичних наук. Працював в Інституті атомної енергії імені Курчатова у Москві, у фізико-технічному інституті в Ленінграді. Більше того, на питання, хто такий Соколовський, багато експертів у нафтопереробній галузі знизували плечима.

Тільки ось заковика виявилася в тому, що каспійська й українська нафта дуже схожі за своїм складом, і є так званою «легкою» сировиною на відміну від «важкої» російської нафти. Що ж виходить - наші НПЗ можуть вільно переробляти українську нафту і не можуть каспійську?.. Мабуть, на Банковій пропустили інформацію про те, що ще у січні цього року міністр палива і енергетики Юрій Продан провів зустріч із послом Азербайджану в Україні Талят Мусєїб Алієвим і той заявив, що Азербайджан має можливість завантажити потужності «Одеса-Броди», таким чином забезпечивши постачання до 5 млн тонн нафти щорічно для переробки на двох західноукраїнських НПЗ. Адже зараз «Нафтохімік Прикарпаття» не працює через відсутність сировини, а НПК «Галичина» переробляє мінімальні обсяги нафти. Як відомо, зараз нафтопровід «Одеса-Броди» працює у реверсному режимі, качаючи російську нафту, але аверс з каспійською нафтою міг би дати можливість диверсифікувати джерела постачання сировини на західноукраїнські НПЗ.

Микола Мартиненко, народний депутат, голова парламентського комітету з питань ПЕК, ядерної політики і ядерної безпеки:

«Диверсифікація джерел надходження нафти до України - найважливіше завдання для країни. На сьогодні реальним є лише один такий проект - «Одеса-Броди-Плоцьк», який може забезпечити також і постачання нафти на нафтопереробні заводи в Україні, - зазначив голова парламентського комітету з ПЕК Микола Мартиненко, коментуючи «Главреду» плани створення нового нафтопереробного комплексу для переробки виключно каспійської нафти.

Справка. Зараз в Україні працюють шість НПЗ: Лисичанський (Луганська область), «Укртатнафта» (Кременчук), Херсонський НПЗ, Одеський НПЗ, «Галичина» (Дрогобич, Львівська область), «Нафтохімік Прикарпаття» (Надвірна, Івано-Франківська область).

За словами голови профільного комітету Верховної Ради, проект «Одеса-Броди-Плоцьк» передбачає постачання каспійської нафти до Європи, також буде можлива переробка частини цієї нафти в Україні. «У зв'язку з цим сьогодні можна говорити про азербайджанську нафту, пізніше - про казахську. Наприклад, якість азербайджанської нафти Azeri Light набагато вища за російською Urals (у першу чергу, нижче зміст сірки) і зіставна з якістю української нафти», - сказав Микола Мартиненко.

На його думку, «у чисто теоретичному плані можна говорити про те, що чим більше в країні НПЗ - тим краще. Проте з професійного погляду питання будівництва нового НПЗ необхідно прямо пов'язувати із наявністю стабільного постачальника нафти. Будь-який новий проект будівництва НПЗ повинен пройти техніко-економічну експертизу, при цьому має бути вирішено такі питання: визначення постачальника нафти (наявність довгострокового контракту), якість нафти, конкурентна вартість транспортування (порівняно з російською нафтою), споживачі, якість нафтопродуктів, інвестиції (приблизно декілька млрд доларів, залежно від потужності НПЗ), сучасна технологія і багато іншого».

З іншого боку, як зазначив голова парламентського комітету з ПЕК, потужності НПЗ, які працюють в Україні, можуть з лишком забезпечити потреби країни у нафтопродуктах, але багато років не завантажені на повну потужність, а якість вироблюваних нафтопродуктів переважно не відповідає європейським вимогам. Так, у січні-лютому 2008 р. сумарні потужності з первинної переробки нафти в Україні було завантажено у середньому лише на 13,7% порівняно з 26,2% у січні-лютому 2007 року.

«У цілому, для України потенційно приваблива можливість переробляти каспійську нафту, проте тут важливо й те, наскільки економічно виправданий той або інший проект будівництва НПЗ. Маючи теоретично технологічну можливість переробляти легкі сорти каспійської нафти, які до $10 за барель дорожчі за російську нафту сорту Urals у зв’язку з кращою якістю і складнішою логістикою постачань, водночас варто враховувати, що нинішній технологічний рівень українських НПЗ не дозволяє на них отримувати висококонкурентну продукцію», - вважає Микола Мартиненко.

Олександр Лазорко, голова правління - генеральний директор ВАТ НПК «Галичина»:

- Стосовно ініціативи побудувати новий НПЗ для переробки каспійської нафти, то схожа заява вже лунала у 2005 році. Вона викликала, щонайменше, здивування у всіх керівників нафтопереробних заводів України, оскільки у нас є шість НПЗ, з яких три майже не працюють, а інші працюють менше ніж на половину своїх потужностей (чи то через відсутність сировини, чи то внаслідок невідповідності технічної потужності для досягнення європейських стандартів нафтопродуктів). Адже якщо ці шість НПЗ ввести в експлуатацію, то вони вироблятимуть втричі більше нафтопродуктів, ніж у цьому є потреба в Україні. Сьогодні лише Кременчуцький НПЗ за проектними потужностями може перероблювати 18 млн тонн, близько 20 млн тонн - Лисичанський НПЗ, а реально вони перероблюють по 5 млн тонн на рік. Тобто їх завантаження менше за одну третину.

Справка. У перші два місяці 2008 року українська нафта надходила на переробку в основному на Кременчуцький НПЗ (327 тис. т), а також на Дрогобицький НПЗ (116 тис. т), Надвірнянський НПЗ (17 тис. т) і Лисичанський НПЗ (6 тис. т).

Крім того, два західних українських НПЗ - «Нафтохімік Прикарпаття» і «Галичина» мають потужності відповідно на 4 млн тонн і 3,5 млн тонн. А реально ми переробили за минулий рік по неповних 800 тисяч тонн кожен. Тобто завантаженість НПЗ неповна, і будувати ще один нафтопереробний завод - це нонсенс. Навіщо, якщо можна краще забезпечити сировиною і завантажити наявні виробничі потужності?

Та і реконструювати й дообладнувати вже діючі НПЗ завжди легше і швидше, ніж будувати новий, тому що сьогодні в Україні лише землевідведення займе як мінімум більше року, і будувати новий завод з нуля у чистому полі по термінах буде не менше п'яти років.

До того ж сьогодні йде реконструкція двох західних українських НПЗ. За останні два роки в них вже вкладено 380 млн грн тільки у реконструкцію і модернізацію. І ми знаємо, що це за рутинна і важка процедура, тому будувати завод з нуля, ми впевнені, що це безглуздо.

Однією з причин спорудження нового НПЗ називається те, що українські заводи пристосовані лише для переробки російської нафти (т. з. «важкої»), і не впораються з «легкою» каспійською...

Це, як мінімум, непрофесійний вислів людини. Наведу найпростіший приклад - українська нафта, яка повністю переробляється нашими західними НПЗ і купується Кременчуцьким заводом, дуже наближена за якістю до каспійської нафти. Звичайно, каспійська нафта якісніша, тому що у ній більший зміст світлих елементів і менше сірки, ніж у східноукраїнській нафті. Але для нас каспійська нафта є дуже цінною сировиною, і ми б із великим задоволенням хотіли б її мати, як мінімум, на двох західних НПЗ. До речі, у січні цього року ми про це говорили у відкритих листах до Президента Віктора Ющенка, прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і голови НАК «Нафтогаз» Олега Дубини.

Але як же транспортувати до вас каспійську нафту? Україна має таку можливість?

Ми звернулися до керівництва країни з проханням про допомогу у забезпеченні трубопроводу «Одеса-Броди» в аверсному режимі з постачанням мінімум 5 млн тонн каспійської нафти на західні НПЗ, тому що до нас постійно надходять пропозиції з Азербайджану й інших видобувачів і продавців сировини з цього регіону. Вони пропонують конкретні партії для продажу, просто з ними не можна зараз вести переговори, тому що вони і ми знаємо, що нафтопровід працює у реверсном режимі, на жаль, качаючи російську нафту у зворотному напрямі. І як результат, на практиці поки неможливо укласти реальні угоди щодо каспійської сировини.

Крім того, на підтвердження можливостей наших заводів приймати і переробляти каспійську нафту є те, що я 27 березня цього року на адресу Міністерства палива і енергетики заступнику міністра Алієву надіслав лист про те, що наш завод має технічну можливість прийому трубопровідним транспортом азербайджанської нафти марки «Азерія лайт». Ми маємо не тільки технічні можливості, але й моральне бажання переробляти цю сировину. По-перше, це для нас означає диверсифікацію постачань. Адже сьогодні ми залежимо тільки від можливості закупівлі української нафти на відкритих аукціонах, де беруть участь до 20-30 учасників і не завжди є можливість купити повною мірою той обсяг української сировини, який нам необхідний. До того ж ми купили невелику партію в 40 тисяч тонн російської нафти у 2007 році, але це недостатня для нас кількість. Важко з цим, тому що росіяни неохоче ведуть переговори. Напевно, тут закладено політичну складову, щоб поставляти російську нафту трубопроводом до України. Для мене як керівника підприємства, щоб забезпечити роботу для 1600 людей на «Галичині», було б шикарно, якби ми могли отримувати каспійську нафту по аверсному трубопроводу «Одеса-Броди».

Юрій Бойко, народний депутат, заступник голови парламентського комітету з ПЕК, екс-міністр палива і енергетики:

Чи справді Україна може переробляти лише російську нафту, і як у такому разі вона переробляє власну нафту, яка за складом теж є «легкою», як і каспійська?

Каспійська нафта в основному відповідає за якістю нафті українських родовищ - і та, й інша належать до «легких». У нашій країні для переробки вітчизняної нафти пристосовано Дрогобицький, Надвірнянський і, частково, Кременчуцький нафтопереробні заводи, а також Шебелинський ГПЗ.

Тому переробляти нафту каспійських сортів, які близькі за характеристиками до української, Україна може. Але каспійська нафта значно (до 15%) дорожча за російську. Тому наші нафтові компанії використовують російську сировину - це економічно вигідніше. При цьому якість нафтопродуктів, вироблених з різних сортів нафти, практично не відрізняється.

< b>Чи потрібен Україні такий НПЗ? Чи має вона можливість транспортувати до себе каспійську нафту і яким чином?

Дивіться самі. З шести нафтопереробних заводів України сьогодні працюють лише 2 (Кременчуцький і Лисичанський), та й то на 30-40% потужностей. Чотири інших підприємства або працюють епізодично, або взагалі простоюють. Завантаження українських нафтопереробних потужностей сьогодні не перевищує 17%.

У цих умовах однозначно треба завантажувати простоюючі потужності. А якщо у когось є бажання побудувати нове виробництво, то це можна зробити на майданчику одного з недозавантажених заводів.

Це й економія на вже наявній інфраструктурі - нафтопроводах, залізничних гілках, резервуарах для зберігання сировини і напівфабрикатів. Крім того, на наявних НПЗ є кваліфіковані кадри, яких не потрібно навчати.

Пам'ятаю, у 2005 році вже намагалися будувати «потьомкінські села» у формі нового НПЗ під Бродами. Тоді справа закінчилася тим, що місцева адміністрація виділила під будівництво землю місцевим бізнесменам з оточення пана Івченка і після цього вони, мабуть, вирішили, що проект закінчено.

Цілком можливо, що черговий нафтопереробний «фантом» сьогодні запускають з тією ж метою - під прапором захисту енергобезпеки хочуть безкоштовно отримати землю.