Перед вбивством людей маніяки тренувалися на котах Юлія Александрова, «Главред» Прокуратура пред'явила звинувачення трьом хлопцям, які тогоріч наганяли жах на жителів Дніпропетровська.

Віктора Саєнка, Ігоря Супрунюка та Олександра Ганжу звинувачують у скоєнні 21 вбивства. За попередньою інформацією, іноді за день вони чинили по п'ять вбивств. Прокуратура планує направити кримінальну справу до апеляційного суду Дніпропетровської області до 23 квітня. Наразі обвинувачені продовжують знайомитися з матеріалами справи.

У прокуратурі Дніпропетровської області упевнені - вина юних злочинців (на момент скоєння вбивств молодим людям ледве виповнилося по дев'ятнадцять) – повністю доведена. Слідство тривало близько 9 місяців, за цей час «напрацьовано» 39 томів, проведено всілякі експертизи (зокрема експертиза ДНК обвинувачених і жертв). Про це журналістам розповів начальник слідчого відділу прокуратури Дніпропетровської області Петро Овчар.

«На первинному етапі слідства, невдовзі після затримання, обвинувачені в усьому зізналися, а ось коли їм пред'явили звинувачення в остаточній редакції, один із них почав заперечувати свою провину, двоє інших визнають її частково, хоча доказів у справі достатньо», - повідомила «Главреду» старший помічник прокурора Дніпропетровської області Світлана Чорна. «Обвинуваченому, який зараз заперечує свою провину, належить відповісти за скоєння 21 вбивства за обтяжливих обставин, два замахи на вбивство, чотири розбійні напади, жорстоке поводження з тваринами, зберігання вогнепальної зброї. Другого його спільника звинувачують у скоєнні 18 вбивств, трьох розбоях, жорстокому поводженні з тваринами і зберіганні вогнепальної зброї, третього - в замаху на умисне вбивство і розбійному нападі», - додала вона.

Мажори в гонитві за гострими відчуттями?

Дніпропетровськ лихоманило три тижні – з кінця травня до кінця червня минулого року – людей вбивали одного за одним, іноді за день знаходили по кілька трупів, а міліція наполегливо заперечувала присутність у місті серійних вбивць, списуючи все на випадковість. Але, мабуть, найбільшим шоком для всього міста стало затримання «маніяків». Хіба можна було припустити, що жорстокими вбивцями виявляться вчорашні школярі? Більш того – Віктор Саєнко, Ігор Супрунюк і Олександр Ганжа були не «відморозками» і не підлітками з неблагополучних сімей. Вони виявилися звичайними хлопцями, яким, вочевидь, бракувало гострих відчуттів. За кілька років перед своєю появою на «великій дорозі» вони вчилися в одному класі 96-ї середньої школи міста Дніпропетровська, на житловому масиві Червоний Камінь. Особливих проблем із законом перед тим не мали. Щоправда, незадовго до цього одного з хлопців притягали до адміністративної відповідальності за бійку. На початку слідства сплив епізод річної давності, коли дніпропетровець Сергій Кравець розповів про жорстоке побиття свого 15-річного сина та його друга. Але скільки батьки не домагалися покарання для кривдників своїх дітей, так нічого й не добилися - правоохоронні органи чомусь проявили дивовижну поблажливість до молодих злочинців, навіть кримінальну справу відмовилися порушувати. Як пізніше з'ясувалося, одним із «забіяк» був обвинувачений у нинішніх серійних вбивствах (за чутками, це був Віктор Саєнко).

Усі троє виховувалися в цілком благополучних сім'ях. Відразу після їх затримання журналісти навіть охрестили їх «мажорами». Тоді містом ходили чутки, що батько одного з хлопців - районний прокурор Дніпропетровська (хоча в прокуратурі це припущення спростували). Потім почали говорити, що можливий вбивця – племінник одного з лідерів обласної організації Партії регіонів. Усе це так і залишилося на рівні чуток, але, очевидно, якийсь протеже в одного з хлопців все ж таки був, якщо випадок з бійкою вдалося «зам'яти».

Щоправда, сказати про те, що вся трійця була «мажорна» - дуже схибити проти істини. Наприклад, Олександр Ганжа закінчив лише 9 класів і вступив у ПТУ-63 на кухаря-кондитера. Коли помер батько, влаштувався на будівництво підсобником, потім перейшов у приватну фірму - експедитором. А коли його звільнили з роботи, він нібито страшенно переживав, за словами матері, вечорами повсякчас сидів удома і сумував. У школі був слухняним і спокійним хлопчиком – уроки не прогулював, не бився. А ось Ігор Супрунюк – із цілком забезпеченої сім'ї, його батько – авіатор, мама – співробітник райвиконкому, обоє батьків коло сина упадали всією душою. За словами директора його школи, хлопця згубила саме сліпа батьківська любов. Про Віктора Саєнка відомо небагато (тому чутки саме йому «приписували» впливових родичів) – вчителі розповідали, що він успішно закінчив 11 класів і вступив у металургійний інститут. У школі дружив з благополучнішим і ближчим за «статусом» Ігорем Супрунюком, Ганжу взагалі ігнорував. Учителі й директор після затримання трійці лише ахали і розводили руками – мовляв, нічого «такого» за хлопцями не водилося, хто б міг подумати, що вони стануть вбивцями.

Кривава ніч на Купала

Як, коли, чому трьом звичайним хлопцям спало на думку зайнятися вбивствами, історія умовчує. Відомо тільки, що це була не спонтанна ідея, до майбутньої кривавої «розваги» хлопці готувалися. Перш ніж почати вбивати людей, вони «набивали руку» на котах і собаках, знімаючи муки тварин на відеокамеру (саме тому їх звинувачують у жорстокому поводженні з тваринами). До речі, фіксувати на плівку криваві сцени стало для них якоюсь нав'язливою ідеєю – пізніше вони знімали на відео вбивства людей. Як цинічно зізналися слідчим самі вбивці, робили це для того, «щоб на схилі років було що пригадати». Прокуратура інкримінує трійці вбивства з корисливих мотивів – зазвичай після скоєння злочину вони обшукували кишені своїх жертв, забирали все, що було цінного. У цьому ж вони зізнавалися й на слідстві. Хоча, швидше за все, грабіж був лише одним із рушійних мотивів – коли вбивають виключно заради грошей, поводяться інакше, та й жертв обирають набагато ретельніше. Натомість щодо цієї справи складається враження, що хлопцям було байдуже, кого й коли вбивати.

Свою криваву діяльність Дніпропетровські серійники почали 25 червня. Тоді в мікрорайоні Комунар, розташованому поряд з житловим масивом Червоний Камінь, було знайдено трупи Катерини Ільченко та Романа Татаревича. Почерк вбивств збігався – жертв били важким предметом по голові. Катерина в ту ніч пішла проводжати подругу, що гостила у неї, коли ж поверталася назад, її наздогнали юні злочинці… Романа Татаревича і зовсім убили біля будівлі прокуратури Ленінського району. На Єгора Нечволоду, який о другій годині ночі 7 липня повертався з клубу, напали біля стін рідного будинку на вулиці Богдана Хмельницького... Пізніше з'ясується, що в ту саму ніч на Івана Купала вбивці «ударно попрацювали» і встигли позбавити життя ще кількох людей. Недалеко від місця нападу на Нечволоду - на вулиці Косіора - вони накинулися на Олену Шрам, яка підробляла вахтером, а о 12 годині ночі, почуваючись недобре, відпросилася додому. Один з місцевих жителів практично став свідком цього вбивства – його мало не збив автомобіль, що на скаженій швидкості виїжджав з двору. Судячи з усього, тієї ночі вбивці просто куражилися, а гроші для них були десь «на десятому місці» - інакше навіщо вбивати немолоду вахтершу і самотню дівчину, у яких навряд чи було з собою щось цінне.

Із часом вбивці зовсім знахабніли і почали «виходити на полювання» серед біла дня. Наприклад, на 45-річну Наталію Мамчарук вони напали в приміському селищі Діївка близько 17 години. Жінка їхала на моторолері, з якого молодики стягнули її на ходу. Після цього жінку затягнули в посадку і тут же вбили. За лічені метри від цього місця в саморобному курені гралися двоє дітей, яких вбивці дивом не помітили. Переляканим дітям вдалося втекти і розповісти про те, що вони бачили, батькам. Саме вони пізніше опишуть правоохоронцям прикмети підозрюваних. На «справу» вбивці виїжджали на своєму транспорті – іноді це був автомобіль, але часто вони користувалися моторолерами. Скутери, начебто, були й у них самих, а ще два вони відібрали у своїх жертв. За іронією долі, саме моторолери і згубили злочинців і стали неспростовним доказом, який їх викрив. Двоє з них вирішили «втопити» скутери в озері – на своєму рідному масиві Червоний Камінь. Це побачив охоронець розташованої поряд автостоянки і відразу ж подзвонив у міліцію, яка вже збилася з ніг у пошуках зловмисників. Після цього залишилося тільки затримати третього співучасника. До речі, як свого часу розповідав начальника УВС Дніпропетровської області Іван Ступак, автомобіль подарувала дорослому чаду дбайлива мама.

Звичайно, насамперед виникло питання про осудність молодих людей. «Під час слідства всім трьом обвинуваченим зробили судово-психіатричні експертизи, які дійшли висновку, що вони осудні і можуть відповідати за власні вчинки, - каже Світлана Чорна. - Медики стверджують, що вони здорові. Нам просто важко уявити, що молоді люди з нормальних і благополучних сімей можуть бути здатні на такі цинічні вбивства».

Серійні вбивці, з'являються в Україні хоч і не дуже часто, проте досить регулярно. Ось тільки, як правило, вони діють поодинці (якщо це, звичайно, не члени ОЗУ). Вбивство, як не крути, вимагає деякої «інтимності» та відсутності зайвих вух і очей. Отже випадок із Саєнком, Супрунюком і Ганжою можна назвати не зовсім звичайним. Утім, до болю схожа справа слухалася в Києві років вісім тому. Тоді двох молодих людей (теж на вигляд цілком звичайних і нормальних) – Владислава Волковича і Дмитра Кондратенка - звинувачували у скоєнні шістнадцяти вбивств. Кондратенко, правда, до суду так і не дожив – покінчив життя самогубством у камері Лук’янівського СІЗО. Ця парочка теж одного разу вирішила заробляти на життя вбивствами. І теж «відточувала свою майстерність» на піддослідних кроликах, тільки не на котах, а на людях. Перед тим як вийти на «велику дорогу», вони «тренувалися» на бомжах – судячи з матеріалів справи, з цією метою вони убили як мінімум шестеро бездомних. «У спецвійськах це називається тренуванням на «ляльках», - пояснював на слідстві один з убивць, - а ми тренувалися на людях». Під час слухання справи в суді в перерві між засіданнями у відповідь на моє запитання Владислав Волкович широко посміхнувся і відповів: «Не можу сказати, навіщо ми вбивали. Гроші? Насправді гроші нас не надто цікавили». А під час проведення судово-психіатричної експертизи він заявив: «Вбивство – як наркотик, почуваєшся суперменом». Можливо, Дніпропетровським серійникам теж захотілося щось у цьому роді, хтозна?..