Занепад Заходу
Проте це дозволило лише на 20 років відтягнути кризу світової системи, яка стає дедалі більше виразною.
За не таких далеких радянських часів була універсальна база для порівняння - що прогресивніша соціальна формація, то вищі й стабільніші темпи зростання продуктивності праці, а значить і економіки в цілому, вона має демонструвати.
Від часів Маркса і до Горбачова непорушність цього постулату не бралася під сумнів. Наявність універсальної бази для порівняння дозволяла говорити про марксизм як про науку. З іншого боку, ніяким інжирним листком у вигляді розвиненого соціалізму не вдавалося нескінченно приховувати факт застою та різкого зниження ефективності економіки СРСР.
Перебудова з гласністю і демократизацією замислювалися, перш за все, як засіб забезпечення прискорення розвитку СРСР. Навіть кількісне визначення вигадали, мовляв, якщо зростання ВВП близько 3% річних або нижче, то це стагнація, застій. І про ринкові відносини вперше заговорили як про спосіб підвищити мотивацію і ефективність управління для забезпечення все того ж прискорення.
Багато води відтоді спливло, але, в думках переносячись у наш, не менш цікавий час, виявляється схожість, що впадає в очі, між Радянським Союзом періоду розвиненого соціалізму і сучасними західними розвиненими демократіями – 3% зростання ВВП на рік поступово стають непереборним, майже магічним бар'єром. Охочі можуть підняти статистику за останні п'ять років. Прогнози також мало втішні. Згідно з даними МВФ, зростання економіки США прогнозується в 2008 році на рівні 2,2%, єврозони – 2,3%, зокрема Німеччини – 2,2%, Франції - 2,3%, Італії – 1,6.
Що це? Може, загнивання капіталізму? Те саме, «про яке так довго говорили більшовики»? Не схоже. Адже країни, що демонструють найвищі показники економічного розвитку, йдуть зовсім не шляхом цілковитого скасування приватної власності. Очевидно, ми спостерігаємо не кризу капіталізму як такого, а кризу західної інвестиційної моделі.
Зрештою, всі відмінності сучасної західної інвестиційної моделі від східної можна звести до двох.
Першою є значно вища орієнтованість на кардинальні, революційні технологічні інновації. Тоді як японські, корейські та інші східні інвестиційні традиції більшою мірою орієнтовані на еволюційне, адаптивне поліпшення існуючих технологій. Найбільшою мірою східний підхід відображає концепція «меча самурая». Ця відмінність простежується в усіх галузях економіки, починаючи з IT сфери і закінчуючи сільським господарством.
Очевидне уповільнення науково-технічного прогресу в цілій низці традиційних галузей західної економіки та відсутність серйозних проривів у критично важливих напрямах науково-технологічного розвитку (альтернативне автомобільне паливо, простій, дешевий і безпечний спосіб виведення корисного вантажу на навколоземну орбіту, термоядерні електростанції і багато що інше) роблять традиційну для Заходу орієнтацію на кардинальні технологічні інновації все менш ефективною.
Надія, що швидкий розвиток IT технологій додасть нового імпульсу традиційним галузям економіки - не виправдалася. Ні Інтернет, ні САПР, ні інші цифрові технології виявилися не здатні повернути автомобілебудуванню, суднобудуванню, металургійній, електротехнічній та іншим, традиційним для заходу, галузям минулі темпи зростання. По суті, ми їздимо на автомобілях, літаках, користуємося іншими технологіями, які принципово мало відрізняються від тих, що були в докомп’ютерну добу. То чи варто дивуватися із стагнації економіки? Нам, людям, вихованим у європейській культурній традиції, нелегко сприйняти тезу про уповільнення НТР (науково-технологічного розвитку). Проте темпи істотного зменшення темпів зростання традиційних галузей економіки дуже очевидні, щоб це ігнорувати.
На додачу до цього, дедалі очевидніші стають межі прискореного розвитку галузей нової економіки. Більш того, розвиток нової економіки теж поступово сповільнюється. Не вірите? - тоді порівняйте темпи зростання капіталізації провідних IT корпорацій з урахуванням інфляції за два періоди з 1987-го по 1997-й і з 1997-го по 2007 роки. Старт «найновіших» галузей: нанотехнології, оптичні комп'ютери, квантові, мембранні, біотехнологія та інші або відкладається, або виявляється істотно менш потужним, ніж того чекали. Вже зараз очевидно, що їх розвиток у найближчому майбутньому не забезпечить західній економіці необхідного прискорення, не в змозі вирішити проблем, що загострюються.
Другою відмінною рисою західної економічної моделі є її орієнтація на розширення. Розширення ринків збуту, розробка нових (заморських, колоніальних) ресурсів і нових родовищ старих ресурсів, домінування на транспортних потоках, освоєння нових просторів – все це було характерно для європейської і північноамериканської економік упродовж сторіч. Врешті-решт, саме це, а не конфесійна орієнтація стало визначальним чинником західної економіки і способу життя в цілому. Можливість, у разі уповільнення темпів технологічного розвитку, компенсувати його прискоренням просторової експансії додавала західній економіці виняткової стабільності довгострокового прискореного розвитку.
Сходу, впродовж тих же століть, позбавленому можливості проводити збалансовану колонізацію, нічого не залишалося, як прямувати шляхом повільного, адаптивного розвитку. Замість технологічних революцій – мікро- поліпшення з постійним дефіцитом ресурсів і надлишком робочої сили.
Але в останні десятиліття ситуація кардинально змінилася. Після закінчення Модерну можливості для подальшої просторової колонізації виявилися вельми обмежені. Образно кажучи, Гагарін не став другим Колумбом, що відкрив Новий Світ, багатий ресурсами і готовий для колонізації на наявному технологічному рівні. Очевидно, що компенсувати якісний розвиток Модерну досить швидким кількісним (колонізацією) розширенням зараз неможливо.
Загалом, західна економіка опинилася в умовах, у яких не була протягом багатьох сторіч і які типові для традиційної східної економіки. Натомість Схід, навпаки, перебуває на піку свого вторинного модерну. На піку короткому, але яскравому, на тлі декадентства дедалі більше застійного Заходу. Якщо дивитися лише на короткострокову складову подій, то взагалі може здатися, що схід і захід помінялися місцями.
Звичайно, у західної економічної моделі були величезні резерви. Перш за все, значні запаси не реалізованих, а часто й просто забутих науково-технологічних відкриттів та інновацій, що залишилися з епохи Модерну. Істотний резерв полягав у розвитку енергозбереження, ергономіки та дизайну, підвищення безпеки для споживачів і навколишнього середовища, які в час Модерну з різних причин не могли набути належного розвитку.
Наступним резервом можна вважати використання хоч не великого, але все-таки розширення до того часу, поки це розширення не викликало серію вторинних Модернів у країнах Сходу. У цьому плані розвал СРСР об'єктивно був вельми вигідний західній економіці – відкрилися нові ринки, прибували високо кваліфіковані фахівці, з’явився практично безкоштовний доступ до радянських технологій, зменшився ресурсний дефіцит, скоротилися витрати на оборону.
Також істотним резервом для західної інвестиційної моделі є масове застосування тактики спеціалізації на виробництві товарів і послуг статусного попиту у світовому масштабі. І, нарешті, серед головних резервів західної економіки можна вважати величезний рівень національного багатства, накопичений на початок гальмування, тобто перед закінченням Модерну. Легко помітити, що ці резерви або цілком, або частково вже вичерпані. Навіть величезний, на початок 70-х років, відрив за рівнем накопиченого капіталу стрімко скорочується.
Але якщо криза західної інвестиційної моделі має глибшу цивілізаційну причину і протікає аналогічно радянській, то мають бути кореляції в інших галузях. Їх аж надто – назвемо лише деякі.
По-перше, це концепція сталого розвитку як аналог розвиненого соціалізму часів «дорогого генерального секретаря». Після успішного провалу виконання рішень Лісабонського саміту на тлі стагнації економіки, загострення ресурсного дефіциту і відсутності істотного прогресу у вирішенні глобальних завдань в галузі екології, соціальної політики, демографії і контролю за розповсюдженням ОМП, на тлі наростаючої груди інших системних проблем, утопізм концепції сталого розвитку стає дедалі більше очевидним. По суті, вона вже використовується лише як хороша міна при поганій грі. Але визнавати цього ніхто не поспішає.
Річ не лише в тому, що, обсмоктуючи цю концепцію, тисячі західних учених отримали свої ступені й посади, приблизно як наші нинішні відомі діячі суспільних наук на марксизмі-ленінізмі. Відкинувши концепцію сталого розвитку, потрібно запропонувати щось інше, не тільки реалістичніше, але й таке, що всіх влаштовує. А от із цим проблема.
Наступною схожістю є поступове наростання внутрішніх суперечностей на всіх рівнях – усередині НАТО, ЄС, окремих країн і галузей економіки. Ці суперечності не вирішуються, а лише тимчасово згладжуються, але і це вдається все складніше.
Третя очевидна схожість – істотне збільшення рівня апатії, розчарування і нетерпимості в суспільстві, зниження соціального капіталу. Особливо це характерно для Старої Європи. Ще одна очевидна схожість – істотне збільшення рівня мілітаризму. Причому мілітаризму не ефективного, коли застосування військової сили зрештою приносить ефект, зворотний очікуваному. Описувати схожості між періодом застою та сучасним станом західного світу взагалі, і західної інвестиційної моделі зокрема, можна довго. Важливо не вдатися до іншої крайності, припустивши неминучість повторення старого сценарію. Ми дійсно побачимо повторення старої історії, але розказаної на новий лад, в інших обставинах і з іншими деталями.
