СІЗО для малоліток Валерія Ленська, Володимир Шеремет (фото), для «Главреда» Ще два роки тому у відділенні для неповнолітніх Запорізького СІЗО сиділи тільки підлітки-злодії. Сьогодні все круто змінилося.

Серед 25 мешканців восьми камер для неповнолітніх, що провинилися перед законом, лише два злодії і один викрадач авто. Решта чекають вердикту суду за скоєння тяжких злочинів – грабежів і розбоїв.

«Манія у мене така»

П'ятнадцятирічний Юрко із Запоріжжя вже знає свій вирок – 4 роки і 2 місяці позбавлення волі за крадіжку мобільного телефону. Цим він промишляв уже не вперше. Причому весь час крав телефони у своїх же знайомих. «Перший раз батьки відкупилися, а ось удруге вже проблеми з фінансами», - каже хлопець. Хоча надії на те, що вирок пом'якшать, він не втрачає – чекає апеляції.

Дивно, але, як і більшість мешканців «малолітньої» зони СІЗО, Юрко з цілком благополучної і забезпеченої сім'ї. Сказати, що скоїв злочин, тому що хотілося мати такий самий мобільник? Так ні. Каже, був свій, і не гірший. «Просто захотілося. Манія у мене така. Намагався боротися – не виходить», - зізнається хлопець. І додає, що тепер уму-розуму набрався. Обіцяв, що візьме свою манію в руки. Адже це вперше вдалося відбутися легким переляком, а зараз все по-дорослому. І хтозна, яким буде рішення апеляційного суду.

«Нікому не побажаю сюди потрапити. Навіть ворогові. Живіть нормально і не чиніть нічого поганого. Не кривдьте своїх батьків», - радить «просвітлений» у в'язниці Юрко.

Сашкові, учневі 9 класу школи Запорізького СІЗО, скоро виповниться 16 років. Ось уже три місяці він перебуває тут. У день нашого приїзду він дізнався радісну новину – його лист одержали в прокуратурі Комунарського району. Сашко дуже сподівається, що прокуратура допоможе йому довести, що він не винен у злочині, в якому його звинуватили.

«Мене збираються судити за розбій, - розповів він. - Я взяв на себе чужий злочин. Міліція змусила визнати, що я з друзями пограбував друга в Запоріжжі. У загальній сумі майже на 3 тисячі гривень. Мене били, говорили, що повісять на мене й інші злочини, от я й признався», - трохи заїкаючись від хвилювання, каже Олександр.

Хлопець стверджує, що того дня сидів удома з бабусею. Але родичі не можуть бути свідками, тому, за словами Сашка, бабусю ніхто навіть не слухав. «А людина (15-річний хлопець), яка грабувала насправді, працює на міліцію. Він вже не одного мене сюди посадив», - продовжує свою розповідь спецучень. Хотілося б вірити в його невинність, але працівники СІЗО, які добре знають своїх підопічних, розчаровують: «Вони тут усі розповідають, які вони «білі й пухнасті». Одиниці визнають, що винні».

Борщ від мешканців камери №57

Сидячи в СІЗО, підлітки часу не гають. Вчаться жити самостійно. Навіть готують собі самі. Хоча, як і належить, їм тричі на день у камеру приносять сніданок, обід і вечерю, але очевидно молодим організмам, що ростуть, казенної юшки не вистачає. І багато хлопців призвичаїлися готувати просто в камері. Рецептом приготування свого борщу вони поділилися з «Главредом»: вода, пакетик «Заправки для борщу», піджарка з цибулі та морквини, капуста, сіль і банка тушкованого м'яса. Замість картоплі – «Мівіна». Вариться борщ у залізній мисці за допомогою кип'ятильника. Окремо в залізній мисці робиться піджарка: наливається соняшникова олія, кладеться морквина і цибуля. Кип'ятильник у миску – і все готово. А на дозвіллі, поїдаючи борщ власного приготування, вони всією камерою дивляться новинки кінопрокату і мріють про свободу.

Як і на дорослій зоні, у хлопчаків із запорізького СІЗО є власні правила і закони. Навіть тут ніхто не хоче сидіти в одній камері з насильниками! Був випадок, коли в СІЗО чекав відправки на зону неповнолітній насильник дворічної дівчинки. Спочатку він сказав сусідам по камері, що зґвалтував 16-річну дівчину. Це йому ще пробачили. А коли принесли вирок у камеру, хлопці побачили, що він зробив насправді!.. Добре, що адміністрація СІЗО пильно стежить за порядком, інакше без кровопролиття точно не обійшлося б.

«Я дуже люблю синочка і мрію повернутися до нього»

Дівчина, яка написала ці рядки в творі на тему «Яким я бачу своє майбутнє», вже виїхала із Запорізького СІЗО. Зараз вона відбуває покарання в мелітопольській колонії для неповнолітніх. Сироту з чотиримісячною дитиною на руках судили за крадіжку. У своєму творі, написаному на уроці в СІЗО, вона признається: «Я мрію про довге та щасливе майбутнє, поруч з коханою людиною. У мене є син, йому вже майже півроку. Мені б дуже хотілося, щоб мій малюк не знав біди і не повторював моїх помилок. У 17 років я опинилася за ґратами і втратила довіру мого коханого чоловіка. Я сподіваюся змінити та налагодити моє життя. Додати йому яскравих кольорів. Тільки треба знайти роботу, повернути повагу людей. Бо життя, воно в мене одне-єдине...»

Дівоча камера №67 Запорізького СІЗО порожня вже більше місяця. Працівники спецустанови не можуть нарадуватися цьому факту. А ось у жіночому відділенні СІЗО нещодавно було поповнення. Одна з молодих мешканок стала мамою, народила синочка. Хлопчика назвали Артемкою і вже навіть похрестили.

«Тут немає крутизни. Тут вони звичайні хлопчики»

Так кажуть про своїх учнів викладачі школи СІЗО. На відміну від учнів звичайних шкіл, ці хлопці не вдають «крутих» один перед одним. Та й цінності у них тут теж з'являються зовсім інші. Про це з упевненістю розповідає викладач української мови, української і зарубіжної літератури Ірина Голубка. Морально-етичні бесіди – часті теми її уроків.

«Ось, наприклад, говоримо ми про людей похилого віку: чи потрібні вони, чи повинні молоді їх доглядати і допомагати їм. Тутешні учні кажуть: «Звичайно, люди похилого віку потрібні. Вони можуть передати молоді свій життєвий досвід і знання». Учні ж звичайних шкіл відповідають: «Люди похилого віку – це тягар», - розповідає Ірина Вадимівна. Та й ставлення до грошей у звичайних підлітків і мешканців СІЗО відрізняється. На волі багато хто говорить, що гроші роблять усе. Хлопці з СІЗО вже з’їли свій «пуд солі». А тому кажуть: «Звичайно, без грошей важко. Без них ти «нуль». Але ці «папірці» зовсім не головне в житті. Є цінності важливіші».