Новий головний ідеолог Росії
Останнім часом увага політичних оглядачів була прикута до президентських виборів 2 березня 2008 року і безпосередньо до особи Дмитра Медведєва. Тому призначення 44-річного Івана Демидова начальником ідеологічного управління політичного департаменту ЦВК партії «Єдина Росія» наприкінці лютого 2008-го майже ніхто не помітив. Демидов – яскравий російський політичний діяч, що став кумиром молоді в 1990-х, будучи популярним ведучим і продюсером молодіжних програм на різних телеканалах. Оскільки Росія нещодавно повернулася до фактично однопартійної системи, Демидов посідає на своєму новому посту в «Єдиній Росії» унікальне становище в путінській «вертикалі влади». Його управління має винятковою метою формулювання і поширення ідеології партії, яка контролює більшість федеральних, регіональних і місцевих парламентів Росії і яка (спільно з деякими дрібними партіями) офіційно висунула Медведєва кандидатом на пост президента РФ.
Демидов ще перед своїм недавнім призначенням працював офіційним радником «Єдиної Росії», редактором націоналістичного веб-сайту ЄР «Російський Проект», а також головою координаційної ради її люто анти-західного молодіжного крила «Молода Гвардія». Крім того, він працював директором маленького релігійного телеканалу «Спас».
Але Демидов завоював популярність ще перед цими політичними призначеннями. У 1990-х він став популярний як журналіст-нонконформіст і вихідець із групи молодих антирадянських тележурналістів, які своїми новаторськими ток-шоу зробили внесок у делегітимацію соціально-політичної системи пізнього СРСР. Демидов на той час був пов'язаний із російським ліберальним або, принаймні, антитоталітарним рухом. Та все ж останніми роками його розвиток відбувався за аналогією з іншими видними фігурами його покоління, включно з такими публіцистами, як Сергій Марков або Михайло Леонтьєв (1958 р.н.) – двома прокремлівськими політичними коментаторами, яких сьогодні можна побачити в різних телешоу, що виходять у прайм-тайм кілька разів на тиждень. Як і Марков або Леонтьєв, Демидов, будучи на початку кар'єри символом нового посткомуністичного покоління Росії, згодом став частиною неотрадиціоналістського істеблішменту Москви. Зараз він – захисник Росії як унікальної світової цивілізації та незалежної великої держави і бере участь у дедалі успішнішому поширенні Кремлем таких настроїв серед підлітків і студентів. Його недавнє призначення наслідує основні тенденції політики кадрів Кремля, які проявилися, наприклад, на початку цього року в призначенні відомого російського націоналіста Дмитра Рогозіна новим посланником Росії у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі.
Це, можливо, стало причиною того, чому призначення Демидова поки що не привернуло особливої уваги на Заході. Проте не можна не згадати, що Демидов, за його власним твердженням, перебуває під впливом особливо екстремального різновиду російського імперіалізму, відомого під назвою «неоєвразійство». Цю ідеологію розроблено в сотнях статей і книг, що вийшли з-під пера неофашистського російського теоретика Олександра Дугіна (1962 р.н.), яка є, можливо, найрадикальнішою антидемократичною ідеологією, яка зустріла схвалення в сьогоднішньому політичному істеблішменті Росії. В інтерв'ю для веб-сайту Дугіна Evrazia.org, від листопада 2007 року, Демидов заявив, що «безумовно, вирішальним чинником, якоюсь переломною точкою стала поява в моєму житті Олександра Гелійовича Дугіна». Якийсь час Демидов співпрацював із Дугіним на телеканалі «Спас», де Дугін мав власний телепроект під назвою «Вехи».
Незважаючи на це, Демидов заявляв, що його різні патріотичні пропагандистські проекти розроблено з метою позбавити ультра-націоналісти гегемонії в поширенні русофільських настроїв і, таким чином, боротися зі зростанням ксенофобії і злочинів на ґрунті ненависті в Росії. Він оголосив, що «слова «російський» і «фашизм» є антонімами» і що він та його союзники боротимуться проти «впровадження терміну «російський фашизм» у масову свідомість».
Але разом з такими заявами, в листопаді 2007 року, Демидов, з посиланням на Дугіна, визнав себе «переконаним євроазійцем» (див. http://evrazia.org/article.php?id=164). Це – за дивним збігом та сама фраза, якою Дугін 15 роками раніше описував політичні вірування Рейнгарда Гейдріха (1904-1942), керівника СД (служби безпеки) СС, і одного з організаторів Голокосту. Дугін бачить свій євразійський рух послідовником секретного «Євразійського Ордена», який існував протягом багатьох сторіч і включав, серед інших, різних німецьких ультранаціоналістів. Часом наполегливо дистанціюючись від злочинів Гітлера, протягом 1990-х Дугін, проте, неодноразово висловлював своє захоплення певними аспектами нацистського руху. Наприклад, він назвав науковий сектор Ваффен-СС – «Аненербе» («Спадщина Предків») «інтелектуальним оазисом» Третього Рейху і визнав, що націонал-соціалізм був «якнайповнішим і тотальним втіленням» Третього Шляху, проповідником якого Дугін виступає й сьогодні. В одній зі своїх численних профашистських статей 1990-х він передбачає перспективу того, що після провалів у Німеччині та Італії, в пострадянській Росії нарешті з'явиться справді «фашистський фашизм». Можна було б навести безліч інших цитат Дугіна в 1990-х, що вказують у тому самому напрямі (див. «Чи фашист доктор Дугін? Деякі відповіді Олександра Гелійовича», http://forum.msk.ru/material/society/365031.html).
Щоправда, в новому сторіччі риторика Дугіна стала обережнішою. Зараз, регулярно з'являючись у різних телешоу як поважаний політичний коментатор, він позиціонує себе як «антифашист» і «радикальний центрист». Дугін проводить розділову межу між усілякими радикальними інтелектуалами міжвоєнного періоду (Евола, Никіш, Шмітт, Юнгер та ін.), якими він продовжує захоплюватися публічно і, з іншого боку, нацизмом. Але не далі, як у 2006-му, Дугін визнав, що серед його прикладів для наслідування – німецькі ультранаціоналісти, брати Отто і Грегор Штрассери, які, хоча й мали особистий конфлікт із Гітлером на початку 1930-х, проте, відіграли ключову роль у перетворенні НСДАП на партію більшості в 1920-х. У березні 2007 р. на сайті Evrazia.org було підтверджено, що Дугін досі відчуває «симпатії до позиції Штрассерів» (http://evrazia.org/article.php?id=368).
Незважаючи на багато подібних відомих тверджень Дугіна, Демидов відкрито висловлював своє захоплення керівником російського «неоєвразійства» у вищезазначеному інтерв'ю від листопада 2007 року. Крім того, Демидов оголосив, що, «оскільки я переконаний, виходячи зі свого попереднього досвіду, що масова свідомість .... вже дозріла для сприйняття ідей, як їх позначає Олександр Дугін, – радикального центру, то саме час почати їх реалізовувати в проектах» (див. http://evrazia.org/article.php?id=164). На своєму новому посту головного ідеолога правлячої партії «Єдина Росія» Демидов матиме достатньо можливостей і всі необхідні ресурси, щоб це зробити.
Д-р Андреас Умланд викладає в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, є редактором книжкової серії «Советская и постсоветская политика и общество», а також укладачем двотижневого «Бюллетеня русского национализма».
