Анти-Космос
Йому буде непереливки за будь-яких обставин: найсприятливіших – коли він виявиться щасливцем і переможе на дострокових виборах мера Києва, і найнесприятливіших – коли кияни принесуть його, образно кажучи, під щитом. Бо даючи свою згоду стати так званим «єдиним кандидатом від демократичної коаліції», а простіше, на рівних виступити проти Леоніда Черновецького, він уже приречений: обійнявши посаду мера – вічно жити під девізом «Пам’ятай, кому ти зобов’язаний цим!», не обійнявши – може бути, піти назавжди в політичне забуття: «А, це той, що ганебно програв Космосу!..». До слова, ми майже на 99,9% впевнені, що тим «єдиним», якщо, правда, такий узагалі з’явиться, буде якийсь він, а не Вона, бо Вона вже сказала, що в мери – ні, ні, ні, а от очолити виборчий список БЮТ в Київраду – це так.
Отже, вперше в контексті виборів мера Києва з’явився цікавий термін «єдиний кандидат». Увели його в столичну передвиборну повсякденність парламентські коаліціанти, БЮТ та НУНС, переважна більшість з яких, як уже писав «Главред», саме й зробила дострокові вибори міського голови й Київради реальністю. Відповідна постанова була проголосована в парламенті 18 березня 2008 року. Офіційну дату проведення виборів визначила Київська міська територіальна виборча комісія – 25 травня. А початок передвиборної кампанії, за іронією долі, день у день збігся з датою попередніх виборів мера й міськради, тобто 26 березня. Більше того, вже у перший день перегонів столична ТВК прийняла заяви з бажанням балотуватися в мери аж у дев’ятьох осіб. Щоправда, заяви від «єдиного кандидата», на котрого покладатиметься місія не просто скласти достойну конкуренцію чинному меру Черновецькому, який вже заявив про свій 100-відсотковий намір балотуватися, а й перемогти, там не було...
Не було, бо просто не могло бути! Той єдиний кандидат, котрий за декларацією ініціаторів його висунення мав би об’єднати коаліцію, насправді, навіть не будучи визначеним, уже розколов і без того проріджені ряди демократів. Оголошення заповітного прізвища переносилося й переносилося, останній оприлюднений термін – 31 березня, коли начебто, врешті-решт, станеться!
Більше того, БЮТівець Валерій Писаренко вніс до Верховної Ради законопроект про те, що не може вважатися обраним на посаду міського голови той кандидат, який вже обіймав цю посаду і через якого були призначені дострокові вибори. Мер Києва відреагував майже блискавично (принаймні в часі), заявив, що «... скороспілість такого законопроекту чітко демонструє, що у команді рейдерів від БЮТ починається паніка».
Тим часом, окремі амбіційні особи з числа, мабуть, можливих шукачів цього почесного звання не витримали напруги очікування і самостійно кинулися, як-то мовиться, з відкритим забралом у бій. Микола Катеринчук з НУНСу, приміром, раптом вщент розкритикував саму ідею «єдиного кандидата», назвавши її «образою для киян», і – на знак протесту, чи що? – заявив про... висунення своєї кандидатури в мери Києва. Сміливий крок, навіть для ролі так званого технічного кандидата, якщо зважити на те, що рейтинг Катеринчука нині в Києві – нижчий, ніж соціологічна похибка!
Також НУНСівець Владислав Каськів заявив про те, що його ПОРА обов’язково висуне свого кандидата в мери, бо, мовляв, столичній владі потрібна «свіжа молода кров».
Боксер Віталій Кличко, радник Президента України і лідер фракції Блоку свого імені в Київраді, зі свого боку, категоричний – стане він чи не стане тим «єдиним кандидатом», але балотуватиметься в мери обов’язково! Правда, при цьому знаменитий спортсмен вважає за потрібне обмовитися: мовляв, коаліцію розколювати не збираюся, зараз ведуться переговори з ключовими гравцями демократичних сил саме про мою об’єднуючу роль... Разом з тим, вустами голови Секретаріату Президента Віктора Балоги озвучується, вочевидь, заклик самого Віктора Ющенка до Юлії Тимошенко, що проти Черновецького треба «битися» Кличку, а у відповідь з табору БЮТ вустами самої лідерки лунає протилежне – єдиний кандидат має бути виключно БЮТівцем, і в Блоку є такі достойні люди!
Міністр внутрішніх справ, «народний самооборонець» Юрій Луценко, котрий упродовж останнього року не раз позиціонував себе як можливий претендент на здобуття крісла столичного голови, упевнений хіба що в одному: якщо демократичні сили не висунуть свого єдиного кандидата – успіхів на виборах їм не бачити, Черновецького не здолати. При цьому Луценко зізнається, що, мовляв, згоден поступитися своїми мерськими амбіціями, яких не приховує, заради загальної перемоги, а позицію тих, хто одноосібно рветься в двобій з Черновецьким, характеризує як егоїстичну та недалекоглядну.
Перший віце-прем’єр, права рука Тимошенко і в БЮТі, і в Кабміні, Олександр Турчинов, чиє прізвище фігурує саме в контексті найбільш вірогідного кандидата в мери Києва від БЮТ, поки що втаємничено говорить лише про те, що він солдат партії, накажуть – балотуватиметься!
«Литвиновець» Віктор Пилипишин, про шанси якого отримати підтримку Тимошенко на виборах столичного голови особливо гучно заговорили, коли фракція Литвина в парламенті кілька разів голосувала в унісон із соратниками Юлії Володимирівни, піде в мери, навіть коли цієї підтримки не матиме. Принаймні про це свідчать і публічні заяви самого Пилипишина, і його особлива активність у Києві, яка, фактично, й не припиняється ще з моменту початку... кампанії по дострокових виборах до парламенту! І недооцінювати відсотки електоральних симпатій народного депутата і досі ще голови Шевченківського району столиці навряд чи слушно. Однак сприймати Пилипишина як кандидатуру, на яку можуть, навіть за якихось фантастичних домовленостей, погодитися БЮТівці та радикально налаштовані стосовно повалення Черновецького НУНСівці, було б, мабуть, надто несерйозно.
З усього цього випливає, що «єдиного кандидата» в тому розумінні, в якому він декларувався, мабуть, не буде. Ні, якийсь «він» як замінник Черновецькому буде нав’язаний киянам Юлією Тимошенко. І сама лідерка Блоку, напевне, ставатиме за нього горою на мітингах і зустрічах з виборцями. І цей «він», можливо, набере не вельми ганебні відсотки. Проте...
Проте, з усього відчувається, Тимошенко і її штаб змінили-таки коней на переправі – чудово розуміючи, що з мерським кріслом для БЮТ може не скластися, бо достойного суперника Черновецькому, як би ми до нього не ставилися, Юлія Тимошенко не встигла виплекати, БЮТ усі сили кине на те, щоб мати в Київраді більшість. Фактично проговорилася про такий хід сама лідерка – в програмі «Я так думаю» на «1+1» минулого четверга вона вперше зізналася, що очолить список БЮТ на виборах до Київради.
Можна спрогнозувати, що Юлія Володимирівна навіть ходитиме на перші сесії Київради (законодавець не забороняє депутатам місцевих рад одночасно бути міністрами чи навіть прем’єр-міністрами), докладе всіх зусиль, аби не тільки більшість була «її», а й секретар Київради був теж «її» – чого не вдалося домогтися у 2006 році.
І зовсім не міфом видається така післявиборча ситуація в столиці: мер – Леонід Черновецький, більшість – БЮТівська, секретар – теж БЮТівський, Богдан Губський, приміром, а увесь Київ – чий? Правильно, Юлії Тимошенко!
Антон Фінько, Центр політичних досліджень і конфліктології
Коли сьогодні ми чуємо «єдиний кандидат», то розуміємо, що йдеться про кандидата, узгодженого Блоком Юлії Тимошенко та «Нашою Україною – Народною самообороною». Однак, очевидно, що досі цим двом політичним силам було нелегко домовитись, і тому шанси на висунення єдиного кандидата на виборах мера в Києві є мінімальними. Проблема цих двох політичних сил – не хочу їх образити! – полягає в тому, що вони колись формувалися майже як харизматичні секти, це – вождиські організації на чолі з визнаним лідером, вождем. А це означає, що у них доволі короткі лави запасних, лави тих гравців, яких вони можуть висувати на другі й треті ролі. От зараз вони стикнулися саме з цією проблемою.
БЮТу буде дуже важко знайти кандидатуру, яка привабила б усіх киян. І хоч у Блока Тимошенко в Києві високий рейтинг, але тут слід зважати на психологію наших людей: вони не звикли підтримувати на місцевих виборах ту ж політичну силу, за яку голосують на парламентських чи президентських виборах. Тому після дострокових виборів може скластися ситуація, коли БЮТ контролюватиме більшість міськ-
ради, але мером буде інша особа, непідконтрольна Блоку, і це може спричинити нові конфлікти.
З європейської практики ми знаємо, що мери – це здебільшого політичні висуванці. Наприклад, мер Лондона – представник лівої гілки лейбористів, мер Рима належить до лівоцентристських політичних сил... Мер великого міста дуже складна посада, яку, з одного боку, має обіймати людина, котра є висуванцем однієї з основних політичних сил, а, з іншого, ця людина має знатися на комунальному господарстві – трубопроводах, електрообладнанні, транспорті тощо. Цілком прийнятно для європейських країн з розвиненою демократією, коли за кандидатурою мера стоїть певна політична сила – прямо чи опосередковано. За останні роки ми не стали свідками того, що в якійсь зі столиць були дострокові вибори, бо так захотіли певні політичні сили! Спричиняли відставку хіба що корупційні скандали...
Ярослав Юнко, польське інформаційне агентство «ПАП»
Мером Варшави сьогодні є одна з чинних політичних постатей правлячої партії «Громадянська платформа» – Ханна Гронкевич-Вальц. Перед нею був також важливий політик угруповання «Право і справедливість» – Лєх Качиньські, який зараз є Президентом. Тобто, звичайно, посада мера столиці – це дуже виграшна політична позиція. Так само, як і в Україні, політики ставляться до неї як до такої, з якої можна стартувати на вибори президента держави. Мені здається, що політики, звичайно, мають вплив як на висунення кандидатур у мери, так і на підтримку того чи іншого претендента, та все ж кінцевий вибір здійснюють громадяни.
Термін «єдиний кандидат»... Мушу зазначити, що Україна взагалі любить усіляких «єдиних кандидатів» і «єдині коаліції» від демократичних сил – мене після трьох років роботи в Україні, по суті, вже нічого не дивує! Отож, якщо має бути єдиний кандидат – нехай буде. У Польщі, до речі, кожна партія виставляє свого кандидата. Правда, навіть у такому великому місті, як Варшава, де я проживав, люди не приділяють аж надто підвищеної уваги до виборів голови, як, припустімо, до виборів президента держави чи депутатів Сейму.
До речі, у Польщі передбачена громадська процедура відкликання мера. У нас там дуже розвинуто самоврядування, воно має реальну владу і реальні гроші, якими розпоряджається. І непопулярні рішення або бездіяльність мера міста призводить до громадського незадоволення, результатом якого є міський референдум і відкликання такої людини з поста. Але я ніколи в Польщі не чув, щоб вищий законодавчий орган проголосив відкликання мера. Польща – країна, перепрошую, дика, та з цієї дикості виходить, хоч і поступово, але успішно з початку 90-х років. В Україні досі не зрозуміло, куди країна йде, не зрозуміло ні на високому рівні, ні на місцевому. Я чув, що коли в Києві були попередні вибори мера, то начебто купували голоси пайками для пенсіонерів – щось подібне у Польщі вже неможливе!
Ваша практика (з достроковими виборами) свідчить, що український політичний світ грається зі своїми громадянами – залежно від своїх інтересів, тобто суспільство є такою собі забавкою в руках політиків. Я дивуюся, що суспільство з такою покорою і з такою байдужістю це все сприймає! Не даю оцінку меру Києва Черновецькому на його посаді, я взагалі нікого не оцінюю – просто дивуюся, що люди в Україні дозволяють собою маніпулювати.
