Іран не вписується в постблоковий формат ШОС?
Але позиції Таджикистану не досить сильні серед членів ШОС, тому майбутня доля можливої участі Ірану в проекті ШОС залежатиме від перших гравців – Росії та Китаю.
ШОС було створено на основі взаємовигідного економічного партнерства, але на сьогоднішній день це об'єднання має своєрідний постблоковий формат. Це вже фактично військово-політичний союз із елементами економічної співпраці. По суті, мова йде про подвійну функцію ШОС. З одного боку, учасники Організації розвивають ШОС як структуру регіональної стабільності, здатну протистояти домінуванню США в Євразійському регіоні, а з іншого – формують повноцінну економічну трансрегіональну організацію.
У цьому плані бажання Ірану вступити в ШОС цілком обґрунтоване. Перебуваючи під постійним тиском з боку США, які періодично звинувачують режим Ахмадінежада в спробі створення ядерної зброї, Тегеран шукає захисту у фактично «антиамериканського об'єднання». Членство автоматично дало б Ірану гарантії захисту з боку РФ і Китаю, які володіють ядерною зброєю, а Штати були б змушені переглянути свою близькосхідну політику, зокрема полишивши ідею вторгнення на іранську територію.
Проте до гострої конфронтації з США Пекін і Москва поки не готові і блокують розширення ШОС. Росії не з руки підтримувати кандидатуру Ірану через проблеми з його ядерною програмою і проектом газопроводу Іран - Пакистан - Індія. Хоча не виключено, що Москва і Пекін зроблять спроби формального зближення з Іраном у рамках ШОС, що не спричинить за собою членства Ісламабаду в Організації, але спровокує деяке загострення відносин зі Штатами. ШОС зможе підсилити свою першість у Східному регіоні, показавши, що для держав Близького і Центрального Сходу існує альтернатива, замість одновекторної американської політики.
Поки що Іран задовольняється лише статусом спостерігача в рамках ШОС, так само як і Монголія, Індія і Пакистан. І хоча іранська сторона вже й обговорювала з Пекіном і Москвою своє можливе членство, цей формат співпраці для неї залишається туманним. Адже під час прийому нових членів необхідні чіткі критерії та механізми цього процесу, яких ШОС поки що не має.
Примітним є ще й той факт, що усередині самої Організації є різні підходи до виконання різноманітних завдань економіки та безпеки. Та й між самими членами стосунки можуть зайти в глухий кут унаслідок їх неоднорідності та відносин, що склалися історично. Як приклад, відносини Китаю і Казахстану не стабільні через спірні території. Складні взаємини через митні бар'єри між Казахстаном, Узбекистаном і Киргизстаном. Негативне ставлення Киргизстану до дій узбецьких властей в Андижані, підтриманих Росією і Китаєм. Також немає єдиної думки і щодо прийому нових членів організації.
Що стосується можливого входження в ШОС Індії та Пакистану, то їх вступ в організацію на даному етапі може ускладнити її функціонування і зменшити ефективність роботи унаслідок істотних розбіжностей їх зовнішньополітичних інтересів. Хоча Індія є партнером ШОС у боротьбі з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом, серед членів Організації вона сприймається як країна з великими проблемами. Прийнявши Індію, ШОС просто змушена буде розглянути і питання вступу Пакистану, який традиційно підтримує Китай. Це призведе до виникнення конфліктів у Шанхайській організації співпраці, адже Делі та Ісламабад більш як півстоліття не можуть поділити індійський штат Кашмір. При цьому в індо-пакистанському конфлікті Москва традиційно підтримувала Делі, а Пекін - Ісламабад. Шанхайській організації співпраці буде складно на ранній стадії свого розвитку взяти на себе ще й проблеми Індії і Пакистану, тим паче що ШОС досі не має механізму розв’язання регіональних конфліктів.
Кажучи про розширення кола учасників ШОС, можна відзначити як плюси, так і мінуси. Більше членів – більше відповідальності. Збільшення відповідальності може призвести до втрати ефективності. Натомість вступ Ірану в черговий раз підтвердить антиамериканську спрямованість ШОС і підвищить конфліктність відносин країн-членів зі Сполученими Штатами.
