Котлетний фемінізм Світлана Пиркало, письменниця, Лондон – Не дочекаюся програми на Бі-Бі-Сі про традиційну англійську родину, – зітхнув мій колега. – Чув її анонс, так він мене зацікавив!

Про те, що раніше існувала традиційна модель, і на ній усе базувалося. Прийшов чоловік з роботи – який він не є, а перед ним одразу ставиться миска супу, всі затихають, бо голова родини стомлений. А тепер що? Та модель розпалася, зараз сім’ї – які хочеш, словом, порядку нема.

Я зітхнула, відклала роботу, закатала рукава й узялася до справи. Виступала й махала руками, говорила, аж поки не захрипла, а в колеги не зникла воля до життя. Ось про що він почув, приблизно.

– Ти думаєш, отак усе було красиво й пасторально? Приповз чоловік після дванадцяти годин роботи на манчестерській фабриці, бац жінці в рило, а щоб не розслаблялася! Поїв, що дали, дітей відмолотив, старшого з дому вигнав, щоб ішов створювати сюжети для Чарлза Діккенса, пішов пити джин на останні копійки. От ми любимо уявляти собі минуле, якого ніколи не існувало! Вікторіанські часи – ах, як чинно і благородно. Сер пішов на роботу в парламент, леді керує домашньою прислугою, яка начищає підлоги й смажить баранину. За обідом – вишукані манери, сер не знімає піджака в присутності леді. А знаєш, чому? Тому що сери милися раз на тиждень і смерділи так, що їх можна було витримати лише в піджаку! Займається він з тобою сексом – і не пискни, аби він не запідозрив, що тобі подобається, інакше ти не справжня леді. І це якщо ти леді, а за теорією ймовірності ти була б ота прислуга, яка натирає підлоги, а ззаду до неї підкрався сер, якому зі своєю справжньою леді нуднувато. А тоді тобі треба виходити заміж за п’яницю-конюха, щоб приховати серенятко.

Колега дивився на мене мовчки, щоб не провокувати.

– Оце про духовне українське минуле розводяться, – кричала я, – а головою про нього подумати? Яка краса – вечорниці, співи, залицяння, дівка колупає піч, хлопець у смушковій шапці. От, мовляв, як раніше було, а зараз одні депутати й наркомани. А хто хоче думати про те, що дівка поколупала піч, через дев’ять місяців народила, а за три дні на панщину? Дитина в снопах, як задокументовано Тарасом Григоровичем, ти жнеш прокляту чужу пшеницю, а ззаду підкрався пан, якому захотілося відсвяткувати врожай.

Колега не знав, викликати мені «швидку допомогу» чи воно саме пройде.

– А росіяни як страждають за своїми імперськими часами, канфєткі-бараночкі, гімназісткі румяниє! Це вони для баріна румяниє, а уяви себе на місці тієї гімназистки? Виходиш заміж за якогось дрібного державного чиновника сто шістнадцятого рангу в надії, що він доцілує начальственне сідало до сто шостого рангу, вранці на базар, цілий день вариш-париш якусь подобу їжі з тих продуктів, на які вистачило його злиденної зарплати, миєш-переш протерту білизну свого ні на що не гідного благовірного, ззаду до тебе підкрався Распутін, а завтра все спочатку. Бо ні холодильника в тебе немає, ні пральної машини, ні плити, ні фіга.

– То до чого ти це все ведеш? – несміливо запитав колега.

– До того, – підсумувала я, – що патріархальна модель родини може поцілувати мене в те місце, яке радили козаки турецькому султану. Кому потрібні вечорниці й вікторіанські умовності, хай створює заповідник і показує себе за гроші. А цивілізація означає ось що: побутова техніка, рівна оплата за рівну роботу, оплачувана декретна відпустка, гаряча вода й душ щодня. І якщо для цього треба буде знову йти на барикади зі світлим іменем Клари Цеткін, я піду!

Колега з цим погодився, і ми сіли пообідати котлетками, які посмажила і принесла велика феміністка Свєта Пиркало. Він казав, що було смачно.