Українці вимирають Тетяна Катриченко, «Главред» За найоптимістичнішими прогнозами, в 2050 році в Україні буде 36 мільйонів людей.

І це за умови, що події розвиватимуться еволюційним шляхом – знизиться смертність і підвищиться народжуваність. Такі дані Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України. Інший момент – країна в самому центрі Європи безлюдною не буде ніколи. Принципове питання – хто житиме на нашій землі?

Останніми роками все більше говорять про підвищення народжуваності. Особливо, в Києві. Але парадокс: на тлі цих ніби оптимістичних розмов у наявності глибока демографічна криза. Темпи вимирання українців найшвидші в Європі. Ми вже «обігнали» і Росію. І що найстрашніше, мова не йде про людей пенсійного віку, а про працездатне населення.

Вбивці: тютюн і алкоголь

«В Україні скоротилася тривалість життя – вона на 15 років нижча, ніж у Європі, – каже професор Микола Поліщук. – Протягом останніх п'ятнадцяти років ми втратили п'ять мільйонів людей. Це дуже багато! Причини криються як у соціально-економічних явищах, так і в питаннях духовності – низькому рівні освіти та культури зокрема».

За словами колишнього міністра охорони здоров'я, найпоширенішими причинами смерті українських громадян є: куріння (від чого щорічно вмирає 100-110 тисяч українців), зокрема 10% пасивних курців, надмірне вживання алкоголю (вмирає понад 40 тисяч), а так само травматизм і неінфекційні захворювання. Наочний приклад: у 2006 році від травм померло 25 тисяч осіб, у 2007 – 27 тисяч. Унаслідок ДТП в 2006 році померло 9,9 тисячі, 2007 – 10,4 тисячі людей. І це все працездатне населення.

«На ці цифри не впливає і фінансування галузі охорони здоров'я, – вважає Поліщук. – На підтвердження ще цифри: у 2004 році в бюджеті на охорону здоров'я було закладено 12 мільярдів гривень, у 2007 – понад 21 мільярд. Проте чисельність населення в 2004 році становила 47,2 мільйона людей, у 2007-му – 46,3. Картина більш ніж дивна: зменшується кількість людей, а грошей все одно не вистачає. І все тому, що захворюваність щороку збільшується на 5%».

В Україні різниця в тривалості життя жінок і чоловіків – 10-14 років. Для порівняння: в Італії або у Франції, де часто вживають слабкоалкогольні напої, – 6-7 років, у мусульманських країнах і того менше – всього лише 3-4 роки.

Пияцтву треба дати рішучий бій, – наполягає професор. Можна наслідувати приклад тієї ж Росії, де в кінці 2005 року прийняли закон про державне регулювання алкогольних напоїв. Як результат – вже в 2006 році смертність у Росії зменшується на 132 тисячі».

В ідеалі у нас теж треба заборонити рекламу алкоголю і тютюну, вживання алкогольних напоїв на робочому місці та в громадських місцях, окрім барів і ресторанів, підсилити контроль продажу спиртного і тютюну. Це повинні бути дуже жорсткі закони. Але цілком реально, що цього буде недостатньо. Закони повинні працювати, а у нас в країні вони часто не виконуються.

Ще один факт ¬– в Україні мало не найдешевший тютюн. Вже котрий рік різні громадські організації лобіюють підвищення акцизів. Але далі розмов справа не рушить. Проблема в тому, що при владі є ті, хто не зацікавлений у підвищенні цін на сигарети. Так, корупція не дозволяє нам йти до стандартів Європейського Союзу. І про що може йтися, якщо навіть в Уругваї заборонено рекламу сигарет, а в Марокко вони коштують на порядок дорожче, ніж в Україні.

Демографія по-українськи

«Демографічна криза – це не тільки й не стільки депопуляція, – вважає Елла Лібанова, директор Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України. – Так, скорочення чисельності населення негативно впливає на розвиток держави і суспільства в цілому. На мій погляд, найважливіше – 65% новонароджених хлопчиків не доживають до 65 років. І те, що жінка в Україні народжує мало дітей. Так, був період, коли рівень народжуваності в Україні був найнижчий у світі. Сьогодні, на щастя, це не так – ми навіть обігнали декілька європейських країн. Але ситуація не настільки хороша, щоб можна було говорити про подолання депопуляції. Для того, щоб покоління батьків чисельно заміщалося поколінням дітей, на десять жінок має народжуватися десь двадцять дві дитини. А у нас народжується тринадцять. Але не треба мріяти про неможливе. У жодній країні Європи немає ідеальної народжуваності. Треба говорити реальні речі: як би держава не турбувалася про охорону материнства і дитинства, середньостатистична українка не народжуватиме трьох дітей».

Зниження народжуваності – це загальноєвропейська тенденція. І в Україні вона спостерігається аж з 1953 року, відразу після закінчення післявоєнного бебі-буму. І зламалася ця тенденція в 2001 році, коли почалося незначне підвищення народжуваності. Однак жінки часто не поспішають з народженням навіть першої дитини. І це відбувається з кількох причин.

«Насамперед це суто економічні причини, – продовжує Елла Лібанова. – Якщо ще сто років тому багатодітній сім'ї було легко вести господарство, діти забезпечували батькам старість, то зараз усе проходить з точністю до навпаки – виховання дітей коштує дуже дорого, а багато рук у сім'ї – не запорука її економічного благополуччя. Сто років тому середньостатистична жінка, як дворянка, так і селянка, була сконцентрована на внутрішніх сімейних проблемах. Емансипаційні настрої призвели до того, що жінка вийшла з сімейного кола, у неї з'явилося багато інших інтересів. А з цими інтересами вступає в полеміку репродуктивна функція. Сьогодні жінки цілком задоволені народженням однієї дитини».

І це загальноєвропейська тенденція. Недаремно ж кажуть, найбагатодітніші країни – найбідніші країни. Крім того, дедалі частіше жінки в Європі народжують після 40 років. Американські учені навіть стверджують, що пологи після 40 років омолоджують жінку, скидають з неї 10-15 років.

«Я, як лікар, наполягаю - жінка повинна народжувати у віці від 20 до 27 років, – каже Поліщук. – І тоді вона матиме запас часу для зростання. У цьому віці жінки більш-менш здорові, вони можуть недоспати ніч і на них це ніяк не відіб'ється. З іншого боку – і не стоятиме питання про наймання нянь. Держава має оповіщати жінок про медичні аспекти народження дітей після тридцяти років».

Фахівці переконані, що і збільшення матеріальної допомоги матерям при народженні дітей не поліпшить демографічну ситуацію в Україні. Якщо ми не зменшимо смертність, ми все одно матимемо мінусову демографічну ситуацію.

Отже, експерти називають три причини демографічної кризи в Україні. Перша – низька народжуваність. Друга – висока смертність. Перші прояви підвищення смертності в Україні спостерігалися ще з кінця 60-х років минулого століття. І якщо до того часу Україна майже лідирувала за параметрами життя в світі, то поступово ці позиції ми втратили. Третя причина – міграція. Вона впливає, в першу чергу, на вікову структуру населення і на параметри народжуваності та смертності. За найскромнішими оцінками, за кордоном працює близько 2,5 мільйона українців. Це в основному молоді люди. А це означає, що вони не народжують дітей, адже вони орієнтовані на інші країни, а ті діти, які у них вже є, часто залишаються без батьківської опіки. Украй негативно впливає на народжуваність і внутрішня міграція. Якщо узяти сумарний коефіцієнт народжуваності, то в селі він завжди був більший. А оскільки сільське населення виїжджає в місто, знижується і народжуваність.

«Сьогодні ми повинні піклуватися про здоров'я здорових людей. І говорити про те, щоб відсунути «вік» смерті», – каже Елла Лібанова.

Якщо вірити статистичним даним, то сьогодні найвища смертність в Україні спостерігається в Чернігівській області – там нікому народжувати, але є кому вмирати. До того ж існує поняття «Чорний пояс України» – це на карті України ті регіони, де смертність висока. Директор Інституту демографії пояснює, що якщо уявити собі карту, то на південь і на північ від Кіровоградської області можна прокреслити цей «найчорніший пояс». Причому він існує з 70-х років минулого століття. Такі області, як Луганська або Донецька, більш урбанізовані, там люди ведуть зовсім інший спосіб життя, ніж, скажімо, в Львівській. Там дуже специфічна структура зайнятості. А відомо ж, у вугільній промисловості рівень травматизму значно вищий.

Порівняємо показники Львівської і Луганської областей, в яких приблизно однакова кількість населення. Вийде, що природний приріст населення у Львівській області вищий, а кількість випадків сифілісу, гонореї, ВІЧ-СНІДу, туберкульозу, травматизму в Луганській, за деякими показниками, перевищує в 3-4 рази. До того ж власті на місцях виділяють коштів з бюджетів на охорону здоров'я в Луганській області менше, ніж у Львівській.

«Потенціал демографічного зростання в Україні вичерпано. В Україні п'ятирічних дівчаток менше, ніж сімдесятип'ятирічних жінок. У нас дуже старе населення. Втім, як і у всій Європі, – підсумовують в Інституті демографії. – Ми провели дослідження і припустили, якщо в Україні жінка народжуватиме дві дитини, а смертність буде такою, як у Японії (де народжуваність більше ста років перевищувала смертність. – Авт.). Але навіть за таких майже тепличних умов чисельність населення в Україні скорочуватиметься. Структурні чинники не дають можливості збільшувати чисельність населення. Так, у Європі подібна ситуація компенсується постійним міграційним припливом. Але нам таке не треба».

Отже, політика держави в боротьбі з демографічною кризою мусить бути комплексною: важливо створювати робочі місця, прагнути змінювати ідеологію, обмежувати доступ до алкоголю і сигарет, покращувати екологію. А директор Інституту екології людини Михайло Курик наполягає: «У країні повинен бути постійний моніторинг здоров'я молоді». Інакше утілиться в життя сказане професором Геннадієм Апанасенком: «Пройде зовсім небагато часу, і чорношкірі люди, відкриваючи жирний український чорнозем, дивуватимуться, чому при такому багатстві вимерли аборигени…»