Юрій Шухевич: «Батько був дуже вимогливим і одночасно добрим» Ромко Малко, «Главред» 58 років тому, 5 березня 1950-го в селі Білогорща біля Львова дав свій останній бій Герой України, Головний Командир Української Повстанської Армії, Голова Проводу ОУН на Українських Землях і Голова Секретаріату Української Головної Визвольної Ради пластун Роман Шухевич.

На операцію по знешкодженню Шухевича більшовицькі окупанти кинули більше сімсот вишколених солдатів. Наказ був брати живим будь-якою ціною. Але Бог дарував командирові ласку піти у Вічність, як годиться справжньому воїну, прихопивши з собою кількох ворогів.

Навіть мертвого Шухевича неймовірно боялися. Його тіло після впізнання знищили, щоб і сліду на землі не залишилось. Не так давно один із виконавців ліквідації вже мертвого командира начебто показав місце над Збручем, де останки Шухевича спочатку спалили, а потім кинули в річку. Після проведених пошуків на тому місці справді було знайдено два фрагменти обгорілих людських останків, але чи належать вони Командирові - досі невідомо. Люди, які пообіцяли провести експертизу, залягли «на дно» з невідомих причин.

Роман Шухевич - легендарна постать. Люди такої величі духу і такої мужності не надто часто приходять в цей світ, їхня поява символізує справжню унікальність епохи. А його епоха була і страшною, і величною водночас. На бій за своє право жити піднявся весь народ, століттями нищений і зневажений. Піднявся всупереч всьому - історичним обставинам, умовам, планам окупантів і володарів світу. Навіть всупереч логіці, здоровому глузду та самій смерті. Україна не входила ні в чиї плани. Все було проти, всі були проти, але велика жертва мільйонів не була марною. Кров, вилита ріками в землю, не стекла, кістки не зігнили. На тій крові нині народилися ми. Наша Незалежність - це результат їхнього Чину...

Нині можна по-різному оцінювати ті події, все залежить від окулярів, через які дивитися. Можна вишукувати помилки і гріхи там, де їх не було, віднаходити скалки в чужих очах і не визнавати цілих колод у очах власних. Можна з піною на устах битись в істериці, живучи в полоні стереотипів. Будь ласка. Бог розсудить, а час все розставить на свої місця.

Незаперечним є тільки те, що такі люди як Роман Шухевич навіки вписали своє ім’я в золоту книгу Української Нації. Своїми вчинками і своєю смертю вони зробили максимум, що могли для свого народу і своєї землі. Бо що може бути солодшим, як загинути в боротьбі за рідну землю? Подобається це комусь чи ні, схвалюють це історики в Москві чи в Варшаві, чи не схвалюють - це їхнє особисте горе. Але Шухевич - Герой України! Був ним до підписання президентського указу і залишиться ним навіки. Бо Великі Українці не визначаються на шоу, вони народжуються з крові свого народу, живуть для нього і кладуть на його вівтар свою душу і тіло.

Напередодні дня пам’яті Головного Командира УПА, проти армії якого більш як 15 років воювала аж третина військ цілої совєцької імперії, ми зв’язалися з його сином Юрієм, що мешкає у Львові і записали невелике інтерв’ю:

Пане Юрію, ви були досить юним, коли загинув тато. Яким він вам запам’ятався?

З одного боку, дуже вимогливий. Внутрішньо він був зразково самодисциплінований, і такої ж дисципліни вимагав від інших. Такого ж вимагав і від мене. І одночасно він був добрим.

Коли його вбили, вас водили на впізнання...

Так.

На посмертній фотографії у нього відкриті очі. Це вражаюче. Ви пам’ятаєте, що було в тих очах?

Була якась така задума. Він дивився кудись в далечінь, і вже все те, що тут було довкола, не мало до нього жодного відношення. Він був вже далеко звідси...

Присвоєння батькові звання Герой України - це визнання Українською Державою лише його заслуг перед Батьківщиною чи й заслуг його хлопців та його армії?

Безумовно. Без тої армії не було би і його. Це є визнання в цілому того руху.

Але дискусія навколо цього продовжується і конфлікт, визнавати чи не визнавати, так і не втихомирився...

Можуть визнавати, можуть не визнавати. Історія визнає сама. Те, що держава чи ще хтось визнає чи не визнає, є абсолютно другорядним. Колись впродовж цілої епохи не визнавали Мазепу, таврували його зрадником і таке інше. Але ми нині знаємо, ким він був насправді і яку відіграв роль для України. І тому, чи буде офіційне визнання чи ні, немає значення. Вони боролися за Самостійну Україну, і вона сьогодні є. Це доконаний факт. Це і є визнання їхньої боротьби, а не те, чи дадуть Героя Роману Шухевичу чи ще комусь.

Не так давно Україну облетіла звістка, що в Збручі на Хмельниччині знайшли останки, які гіпотетично можуть належати вашому батькові. Чи проводилась їх експертиза, і якщо так, то чи є вже якісь результати. Це він насправді чи ні?

Ніякої експертизи не проводилось. Я особисто не бачив тих останків, то тільки говоріння про них. Я був на тому місці, де їх нібито знайшли, але останків не бачив. Одні кажуть, що вони зберігаються десь в Хмельницькій обласній адміністрації, інші - що в обласній прокуратурі, але я достеменно не знаю.

А чи робилися якісь спроби вияснити це питання?

Такі спроби були, але поки що вони безрезультатні.

Нещодавно ви із ще одним в’язнем радянських концтаборів Іваном Губкою подали

до суду на державу Україна з вимогою компенсувати за кожен місяць, проведений у тюрмах, виходячи із величини мінімальної зарплати, визначеної Держбюджетом 2007 року. На якій стадії розгляд справи? Вже були слухання?

Так, слухання були. Але це всього лишень слухання, рішення ще нема. Втім я впевнений, що буде.

Наскільки я розумію, ви добиваєтесь прецеденту?

Так. Я хочу, щоб держава достойно себе повела в цьому випадку. Адже ці виплати - лише невелика частка компенсації того, що ці люди зазнали впродовж цих жахливих років в концтаборах і на засланнях. Адже ті копійки, які нині виплачуються, просто смішні. Це знущання, коли за місяць каторги людина отримує компенсацію 7,5 гривні. Це 25 копійок за день. Мало того, платять тільки за 6 років і три місяці ув’язнення. Можеш відсидіти 25 років, а тобі все рівно компенсують тільки за 6 років та три місяці.

Ви вірите, що в цьому питанні можна добитися позитивного результату?

Якщо домагатися, то можна. Якби цим хтось почав займатися раніше, я думаю, що вже би був позитивний результат.

Охарактеризуйте, будь ласка, те, що відбувається нині в українській владі і які, на вашу думку, це може мати наслідки?

Я би сказав одним словом – балаган. А негативні наслідки будуть безумовно, бо ніколи такий балаган і такий хаос до добра не приводить.

Чи є нині в Україні люди такого штибу і такої постави, як ваш батько?

Думаю, що взагалі-то є. Тільки якби настав такий відповідальний час, як тоді, вони б обов’язково себе проявили. Це час і потреба кличе таких людей до дії. Видно суспільство ще не настільки дозріло, щоб покликати їх, але, я думаю, вони є.

Довідка.

Юрій Шухевич - Син Головного Командира УПА.

Народився 28 березня1933 р.

1944-й - в 11 років арештований і вивезений до Сибіру через політичні погляди батьків.

1946-й - в 13 років як заручника помістили в дитбудинок на Донбасі.

1948-й - в 15 років арешт та перебування під слідством. Із настанням 16-ти річчя суд та вирок 10 років тюрми.

1954-й - в 21 рік амністія для неповнолітньо заарештованих в'язнів. Того ж року за протестом Генерального Прокурора СРСР повторний арешт для повного відбуття терміну.

1958-й - в 25 років по закінченні 10-ти річного терміну ув'язнення на основі «тюремної справи» знову засуджений на 10 років.

1968-й - в 35 років звільнений по закінченні другого 10-ти річного терміну і засланий для проживання на Північний Кавказ у м.Нальчик.

1971-й - в 38 років знову заарештований і засуджений на 10 років ув'язнення і 5 років заслання.

1973-й - в 40 років повторний суд і вирок 10 років ув'язнення. У вироку висловлено жаль, що термін не можна скласти із попереднім.

1983-й - в 50 років закінчився термін тюремного ув'язнення і почав 5-ти річне заслання.

1988-й - в 55 років закінчився термін заслання до Сибіру. Після повної втрати зору в російських тюрмах потрапляє у будинок для інвалідів.

1990-й - в 57 років отримує дозвіл повернутись в Україну.

23 серпня 2006-го в 73 роки Юрію Шухевичу присвоєно звання Герой України!