«Тому що навіщо?» по-сєверодонецьки
< em class=line>Чи варто було заради констатації цих фактів проводити дорогий і пафосний захід – питання до організаторів. Навряд чи вони зможуть виправити свої помилки наступного разу – дуже сумнівно, що третій сєверодонецький з'їзд взагалі колись відбудеться.
Автобус з журналістами в'їжджав у Сєверодонецьк під акомпанемент радіо «Шарманка». Останньою почутою нами композицією стала пісня групи «Блестящие» про східну любов.
Восточные сказки,
Зачем ты мне строишь глазки,
Манишь, дурманишь,
Зовешь пойти с собой?
Будь моя воля, я б зробив цю пісню (або хоч би цей шматок її приспіву) гімном другого Всеукраїнського з'їзду депутатів рад усіх рівнів. І правда, по закінченні з'їзду київські делегати в розмовах між собою називали захід «блискучим», але навіщо було його проводити і кому були цікаві «східні казки», що прозвучали там, так і залишилося незрозумілим.
Шановні слов'яни!
Хоча починалося все доволі гламурно. На площі перед сєверодонецьким Льодовим палацом організатори з'їзду спробували влаштувати атмосферу свята. З динаміків голосно лунали пісні про захист мовних прав російськомовного населення, з флагштоків, розміщених в непрацюючому фонтані перед входом у палац, майоріли прапори всіх регіонів України. Крайнім у цьому строкатому ряду був державний прапор України, щоправда, чомусь перевернутий. По периметру площі стояли агітаційні намети Партії регіонів, Компартії і «вітренківців». У наметах можна було розжитися корисними для будь-якого свідомого громадянина речами: партійною пресою, прапорцями, а також целофановими пакетиками з написом «НАТО STOP!»
Трохи віддалік проходив мітинг, на якому перед не надто численним натовпом місцевих жителів, що тримали в руках транспаранти типу «Ні насильницькій українізації!» чи «Ні втягуванню України в НАТО», розминалися в красномовстві делегати з'їзду – в основному члени райрад родом із різних областей країни.
«Я хочу сказати, що мій син вивчатиме російську мову і літературу, тому що ми їх вивчали. Чи стали ми від цього дурніші?» – звертався до слухачів один із виступаючих. Думки присутніх на площі розділилися. Ті, хто стояли біля трибуни, дружно відповіли «Ні!». А ось з другого боку вулиці пролунало скандування «Ганьба!». Це розминалися декілька сотень представників націонал-патріотичних організацій, що приїхали до Сєверодонецька пікетувати з'їзд. Поспілкуватися на тему, дурніші чи ні стають люди від вивчення російської, учасникам мітингів заважав подвійний міліцейський кордон, виставлений навколо «правих».
Після цього спічу на сцені раптом з'явився Віктор Янукович. Почекавши, поки народ отямиться від цієї несподіванки, він почав із головного: «Ми приїхали, як завжди, у важку хвилину порадитися і разом з вами визначитися, як нам далі жити разом у нашій країні».
«Ми ухвалили рішення провести з'їзд у Сєверодонецьку ви знаєте, чому», - сказав Янукович. Але, про всяк випадок, вирішив тут же пояснити. Говорив Янукович без традиційного в таких випадках підказника, тому було цікаво почути, в чому бачить причину проведення з'їзду особисто він, а не його спічрайтери. Виявилось, ось що: «Тому що ми ніколи не змінюємо своїх принципів, ми завжди залишаємося вірними своєму слову, вірними своїм виборцям, простим людям, трударям України, нашій з вами Батьківщини, рідній землі. Тому цей з'їзд, який ми сьогодні проводитимемо в Сєверодонецьку, буде присвячений цьому питанню».
Втім, плутаність викладу Януковичем своїх думок можна зрозуміти й пробачити. Його вихід на сцену надзвичайно пожвавив протестантів з другого боку вулиці. Вони почали скандувати «Ганьба!» і «Геть!», свистіти й дудіти в дудки з подвоєною енергією.
Особливо вони розходилися, коли Янукович почав говорити про те, що «більшість українського народу сьогодні хочуть мати чіткі, зрозумілі стосунки з нашим північним сусідом, з братським російським народом».
Шумовий акомпанемент свого виступу Януковичу явно не подобався. Ще більше його роздратування міг підсилити дощ, що почався просто під час його спічу. Тому він присвятив один пасаж мови і своїм опонентам: «Ви чуєте вигуки цієї купки людей. Ми сьогодні з вами можемо імпровізовано сказати: от так ось виглядає і карта України. Ось ці горласті хлопці сьогодні, вони не розуміють, чому вони прийшли сьогодні сюди. Вони не розуміють, а навіщо сьогодні Україні НАТО».
Перехід був таким несподіваним, що праві протестанти навіть на кілька митей затихли. А чоловік біля сцени з прапором Партії регіонів у руках звернувся до свого сусіда, що тримав прапор України, прикріплений до такого самого пластикового вудилища: «Он як хлопчики кричать. Давай, може, їм вудками потім по вухах настріляємо?» У його колеги настрій був миролюбніший. Його думки були зайняті іншим – він пильно вивчав поглядом алюмінієву конструкцію, на якій розміщувалися камери, що транслюють мітинг на великий екран, встановлений біля Льодового палацу. «Як ти думаєш, скільки тут алюмінію?» – несподівано запитав він у сусіда. «Не знаю, кілограмів 50, напевно», – оцінив той. Той, що питав, ствердно кивнув головою: «А як ти думаєш, цю фігню звідси відразу після мітингу приберуть?».
Мимовільним свідком можливого народження злочинного задуму мені ставати не хотілося, і я пішов до Льодового палацу. Мені навздогін донеслася фраза, вимовлена наступною виступаючою родом із Севастополя: «Шановні слов'яни! Хто має право відібрати у нас право на рідну російську мову?!»
І жодного сепаратизму
У холі Льодового палацу було людно. Гостей з'їзду розважали тематична фотовиставка «Миротворча місія» НАТО в Сербії», добірка антипомаранчевих листівок, деякі з яких викликали стійкі асоціації з подіями 2004 року, і розкладка з ідеологічно вивіреними книгами про історію Росії. Ажіотажу біля цих стендів не було – делегати більше цікавилися буфетами.
Увійшовши до залу палацу, навіть у найпідозрілішого СБУшника, май він побоювання, що тут може відбутися сепаратистський шабаш, вони мали би вмить зникнути. На стінах залу висіли транспаранти «Конституція! Право! Регіони!», «Дві мови – один народ», «Політичний діалог – шлях до єдності». Люди на трибунах тримали в руках сотні прапорів України – з чуток, перед початком з'їзду до палацу під'їжджала вантажівка з повним кузовом цих прапорів. Під стелею на великих розтяжках висіли герби всіх регіонів України. Уявити собі, що хтось із виступаючих наважиться в такій атмосфері говорити про якийсь сепаратизм, було неможливо.
Це підтвердив у вступному слові один з організаторів з'їзду, глава Луганської облради Валерій Голенко. Виявилось, що з'їзд цей – не політичний, а гуманітарний. «Організатори з'їзду не мають наміру робити замах на державний лад, як нам вже приписують наші опоненти, що мріють насадити в Україні однодумність і єдиновладність, головне наше завдання – відстояти права наших виборців. Наша мета – єдина, процвітаюча, вільна і демократична Україна», – сказав Галенко.
Навіщо? – в черговий раз за день подумав я. – Навіщо називати з'їзд «другим», якщо він ідейно не розвиватиме напрацювання «першого»? Навіщо проводити його в Сєверодонецьку, якщо нічого спільного з попереднім сєверодонецьким з'їздом він не має? Навіщо боротися за реалізацію наміченої, поза сумнівом, благородної мети на сумнівного статусу заході, а не демократичними парламентськими методами?
Учасників з'їзду – 3647 депутатів рад різних рівнів, зокрема 159 від Верховної Ради, делегацію з російської Держдуми і представників восьми дипломатичних місій – від Норвегії та Нігерії – ці питання, судячи з усього, не хвилювали.
До речі, про депутатів. До останнього дня трималася інтрига, чи приїде на з'їзд Рінат Ахметов. Не приїхав – нібито загрипував. Пізніше того ж вечора журналісти знайдуть Ріната Леонідовича у VІР-ложі донецького спорткомплексу «Олімпійський», який спостерігає за футбольним матчем «Шахтар» – «Закарпаття» і обережно припустять, що Ахметов і не хотів бути присутнім на з'їзді. А ось я Ріната Леонідовича дуже навіть розумію. Не щодня можна побачити, як «донецькі» «мочать» «закарпатських». Жертвувати таким видовищем заради того, щоб у черговий раз почути про жахи насильницької українізації і НАТО? Погодьтеся, це смішно.
Тим паче, коли б у Сєверодонецьку відбулося щось цікаве або несподіване – Ахметов про це відразу б дізнався. На з'їзді був присутній його друг і найближчий соратник Борис Колесніков. Показово, щоправда, що Колесніков не сидів у VІР-секторі разом з колегами-депутатами ВР і іншими почесними гостями – він разом з нардепом Ігорем Шкірею мирно примостився під табличкою «Донецька область» серед рядових делегатів з'їзду. Втім, нічого цікавого, а тим більше несподіваного не відбувалося – тож чи варто дивуватися, що до кінця заходу Колесніков не досидів і пішов, не дочекавшись навіть фінального виступу Віктора Януковича?
Бориса Колеснікова можна зрозуміти. Спічі виступаючих на з'їзді були типовими «східними казками» – ті самі персонажі ведуть розмови на ті самі теми і приходять до одних і тих самих висновків. Чи варто було проводити пафосний і дорогий захід для того, щоб у черговий раз почути, що «регіонали» не хочуть вступати в НАТО і проти героїзації воїнів УПА?
Ну, наприклад, що нового розповів учасникам з'їзду Віктор Тихонов, який виступав на тему порушення прав місцевого і регіонального самоврядування? Мені особисто з його спічу запам'яталося лише те, що, виявляється «все, що зараз відбувається, пишеться не тільки явно, журналістами, але й таємно – для подальших оргвисновків». А взагалі – так, у місцевого самоврядування в Україні проблем вище за дах, так, місцеві ради потребують розширення владних повноважень і фінансових можливостей, і делегати з'їзду як депутати цих самих рад про це знають не з чуток. Але чому пропозиції Тихонова звучать не в залі парламенту, а на сєверодонецькому з'їзді?
«Страхітливі цифри й факти насильницької українізації стосовно російськомовних громадян України звучать тривожним набатом» - це вже цитата з виступу Вадима Колесніченка, що повідав учасникам з'їзду про системні порушення прав російськомовного населення України. Результатом цієї страхітливої тенденції, за словами Колесніченка, незабаром стане те, що в російськомовних дітей «не буде шансу на гідне місце в житті, тому що всі гідні місця будуть зайняті хоч і малограмотними, але національно свідомими хлопцями, які уміють розчулюватися, дивлячись на черепки трипільської культури». Чому ця людина, що ще кілька хвилин тому вітає делегації із Західної України чистою українською, тепер анітрохи не сумніваючись прирівнює україномовність до малограмотності? Чому цей борець за права людини мовчав, коли в Україні було в принципі неможливо подивитися в кінотеатрі фільм українською мовою, що теж є для когось рідною? Чому, врешті-решт, розхваленим Колесніченком розумним російськомовним дітям не вивчити українську, посісти «гідні місця в житті», а потім, якщо так вже хотітиметься, зайнятися лобіюванням двомовності на найвищому державному рівні? Думається, якщо вони робитимуть це не тільки в періоди політичної нестабільності в Україні, то досягнуть на цьому терені значно більших успіхів, аніж нинішні професійні захисники російської...
Дмитро Табачник повідав з'їзду про фальсифікацію і перегляд історичного минулого України. Вибір доповідача з цього питання був дуже вдалим: доктор історичних наук, в окулярах, говорить розумними словами і цитує Оруелла. Чи могли делегати з'їзду не повірити цій людині, коли він почав розповідати про те, що в шкільних підручниках історії нині не пишуть про Суворова, Ковпака, Мечникова і Богомольця? Він, ммабуть, ці підручники особисто читав – йому видніше. Натомість з нинішніх підручників можна дізнатися про те, що Ісус Христос говорив українською, а Іван Мазепа боровся за незалежність України! Смішно, правда? Ось і делегатам з'їзду було смішно. Зате не до сміху їм стало, коли Табачник пригрозив: якщо героєм України стане гітлерівський офіцер, то наша країна має розділити з нацистською Німеччиною відповідальність за смерть мільйонів і, відповідно, компенсувати Росії і країнам СНД збитки, заподіяні Другою світовою. Ось так визнання ОУН-УПА може вдарити по кишені кожного українця!
По останньому пункту порядку денного – «Про економічні та суспільно-політичні наслідки вступу України в НАТО» - виступав В’ячеслав Богуслаєв, людина, свято переконана в тому, що «американці контролюють 45% світового багатства» і розраховують на решту 55. Саме ці «зловісні плани», за словами Богуслаєва, вже тридцять років виконує НАТО. Вступ до Північноатлантичного альянсу принесе нашій країні багатомільярдні збитки, а «багато регіонів України опиняться в глибокій депресії». Альтернативу цій нерадісній перспективі Богуслаєв бачить в одному: «розпустити блок НАТО, який приносить біду». Цю ініціативу делегати з'їзду підтримали бурхливими аплодисментами.
Жваво зустріли її і пересічні сєверодончани, що спостерігали за ходом роботи з'їзду з великого екрану, встановленого біля Льодового палацу. Там зібралися близько двох сотень жителів міста, переважно похилого віку. Те, що відбувалося на сцені, стало для них приводом поміркувати про проблеми глобальної політики. «Переможуть Україну, а потім треба буде і Росію перемогти!» – емоційно доводив старенький у кашкеті колезі, який тримав у руках газету місцевих «вітренківців». Той не міг йому заперечити нічого.
А тим часом на сцені з'їзду виступи за пунктами порядку денного закінчилися, і делегати перейшли до «обговорення» почутих доповідей. На ділі це виглядало так: до з'їзду звернулися представники наукової інтелігенції (в особі Петра Толочка), місцевих рад (в особі позбавленої влади глави Житомирської облради Ірини Синявської та представника одного з райрад Волині), братських політсил (в особі Петра Симоненка) і мерської громадськості (в особі Михайла Добкіна).
З цієї когорти виступаючих можна окремо вирізнити хіба що гостя з'їзду з Росії – Костянтина Затуліна. Він «завів» зал вже з перших слів свого спічу, звернувшись до делегатів з'їзду на «Співвітчизники!». Не пройшло й півхвилини, як Льодовий палац знову вибухнув овацією – Затулін нагадав, що в неділю в Росії проходять президентські вибори: «Може, я когось засмучу за стінами цього залу, але Путін нікуди не зникає, і Росія продовжує йти своїм шляхом». Високопоставлені «регіонали», що сиділи в президії з'їзду, для вигляду теж аплодували, але їхні обличчя були похмурі – їхні слова такого відгуку в душах сєверодонецького з'їзду не знаходили. Затулін зривав овації залу ще не раз, а коли він запевнив учасників з'їзду, що «в нашій і вашій спільній боротьбі Росія завжди була, є і буде разом» – овації на його адресу перейшли в півхвилинне скандування «Росія! Росія!» А ще делегатам з'їзду припав до смаку інший жарт Затуліна: «У нас в Росії зараз теж тривають історичні дослідження, і я хотів би сказати Віктору Андрійовичу щось хороше, приємне. Звичайно, великий російський поет Пушкін був ефіопського походження, але ефіопами предки Пушкіна стали 140 тисяч років тому, коли з Хоружівки вони виїхали до Ефіопії». Зал, здавалося, був готовий сміятися будь-якому пасажу, в якому звучало б слово «Хоружівка». Але коли делегати реготали над цим зразком іскрометного російського гумору, великий екран за спиною Затуліна показав ще одного гостя з'їзду, представника нігерійської дипмісії – він чомусь не посміхався. Таки так, жарти Затуліна – це для вибраних.
Розраховувати на те, що після такого спічу комусь вдасться достукатися до залу краще, ніж російському депутатові, було б, щонайменше, наївно. Навіть якщо цей хтось – лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Двадцятихвилинна промова Віктора Федоровича стала якоюсь подібністю підбиття підсумків, що вже прозвучало на з'їзді: він стисло пройшовся по всіх пунктах порядку денного, часом називаючи цифри й факти, вже проголошені попередніми спікерами.
Для звернення до делегатів з'їзду Янукович традиційно використовував диво-підказник, і це кілька разів зіграло з ним злий жарт. По-перше, коли зал висловлював бажання поаплодувати тій або іншій тезі свого лідера, Янукович не зупиняв свою промову, а продовжував говорити, перекрикуючи аплодисменти – видно, оператори суфлера продовжували прокручувати текст навіть під час аплодисментів, і Віктор Федорович просто був змушений витримувати заданий ними темп, не звертаючи уваги на своїх слухачів. По-друге, вже ближче до кінця промови Янукович, мабуть утомлений так довго читати з суфлера при досить мізерному освітленні сцени, почав запинатися. Спочатку він тільки з другого разу зорієнтувався, здатна чи не здатна зважена політика допустити розкол України, а потім назвав «призрак» цивільного протистояння, що нібито витає в Україні, «признаком». Втім, треба віддати належне Януковичу: в обох випадках він швидко виправлявся і з другого разу читав правильно.
Я було розраховував, що хоч би з промови Януковича стане зрозуміло, навіщо було організовувати цей з'їзд, які цілі й завдання ставили перед собою його ініціатори. Та ба. Розтиражована ЗМІ загроза Януковича «звернутися за підтримкою народу» у випадку, якщо позиція Партії регіонів щодо НАТО не буде врахована – це, звичайно, сильно, але зовсім не ново – масовими антинатовськими акціями протесту «регіонали» вже лякали.
Звичайно, могла б стати концептуальною кінцівка промови Януковича: «Всім нам і на всіх рівнях – від сільської ради до Верховної Ради – необхідно почати діяти. Без крайнощів, зважено, відповідально, послідовно». Могла б, але не стала – адже дуже сумнівно, що делегати з'їзду зрозуміли, як саме їм треба «діяти».
Проте закінчився з'їзд одностайним ухваленням формальної резолюції, яку вже найближчим часом планується поширити за допомогою центральних і місцевих ЗМІ. Хотілося б, щоправда, побачити, яке центральне або місцеве ЗМІ знайде на своїх шпальтах місце для восьми сторінок тексту, але це вже інше питання. Цікаво, що формально проти неї проголосував не хто інший, як Віктор Янукович. Він підняв свій мандат, коли треба було проголосувати «за», але, судячи з усього, замріявся і продовжував тримати його піднятим, коли потрібно було голосувати «проти». Опустив руку Янукович вже тільки тоді, коли треба було «стримуватися».
Всеукраїнський зліт
То навіщо ж було організовувати сєверодонецький з'їзд? Що хотіли сказати світові й собі «регіонали», що зібрали повний зал Льодового палацу?
Нічого принципово нового для себе делегати з'їзду не почули. Їхні пропозиції удосконалити текст резолюції, що надходили впродовж роботи з'їзду в його президію, були проігноровані. Федералістські або, тим паче, сепаратистські заклики на з'їзді не лунали. До створення «широкої» коаліції місцеву еліту Партії регіонів організатори з'їзду не готували – навпаки, досить нехитро «наїжджали» на Президента і «помаранчевих». То до чого було все це?
Такий з'їзд міг би стати гарним мобілізуючим заходом на старті будь-якої виборчої кампанії, але виборів в Україні найближчим часом не очікується. Отже, цю версію причини проведення з'їзду можна відразу ж відкинути.
Ще «регіонали» могли використати з'їзд для того, щоб красиво вийти з глухого кута, в який вони заганяють самі себе перманентним блокуванням роботи Верховної Ради. Кульки – це, звичайно, добре, але соцопитування чітко фіксують різке падіння рейтингів Партії регіонів. Щоб запобігти електоральному обвалу, «регіоналам» варто було б почати працювати в парламенті. І якщо найближчими днями погоджувальні ради у ВР таки здобудуть результат, і депутати «раптом» дійдуть до компромісного тексту тієї ж «натовської» ухвали, то «регіонали» завжди зможуть сказати: це, мовляв, стало можливим тільки тому, що влада дослухалася до резолюції Сєверодонецька. Але ця версія теж виглядає якось дуже вже нехитро.
Отже, цілком можливо, що «регіонали» організували з'їзд просто тому, що давно це обіцяли. Геть уся СБУ була поставлено на ноги, десятки профілактичних розмов з нардепами провели – не могли ж усі ці зусилля пропасти марно!
А делегатам приємно. Проїхалися до Сєверодонецька і назад, поспілкувалися одне з одним, Леніна, тобто, даруйте, Януковича побачили. Колись вони їздили на піонерські зльоти, зараз – літають на всеукраїнські з'їзди. Є щось стабільне на цьому світі.
І багаж окремо
Коли вже починався цей репортаж описом нашого прибуття до Сєверодонецька, то, думаю, закінчити його можна було б тим, як півсотні журналістів відлітали до Києва. Прибувши в Луганський аеропорт і пройшовши реєстрацію на свій чартер, ми із подивом виявили, що наш літак злетів просто у нас на очах. На напівпорожньому борту відлетіли делегати з'їзду від Києва – кілька десятків членів міськради і столичних райрад.
Коли б не присутність у залі представників прес-служби Партії регіонів, як пити дати, довелося б нам у залі очікування й заночувати. А так – кілька телефонних дзвінків зробили свою справу. Літак розвернули в повітрі, і через кілька годин він сів у Луганську.
Організатори з'їзду провину за цю накладку цілком і повністю поклали на адміністрацію Луганського аеропорту – «сталася технічна помилка». «Київські делегати до останнього не хотіли вилітати без журналістів, їх буквально змусили сісти в літак», – розповідали організатори.
Проте варто було журналістам зайти в літак, як ці святі люди почали ремствувати. «Нас що, повернули через журналістів?» – обурювався один із київських депутатів. «Могли б якось своїм ходом дістатися», – бурчав його колега. Повірити в те, що цих людей кілька годин тому силоміць усаджували в літак, а вони протестували й хотіли дочекатися представників ЗМІ, було неможливо.
Тому варто всього лише пригадати про іншу версію того, чому делегати від столиці вирішили не чекати журналістів: вони не хотіли, щоб їхню радість відвідин з'їзду помітили та описали представники ЗМІ – адже деякі з них почали активно готуватися до з'їзду ще при вильоті на Луганськ із Бориспільського аеропорту.
Зате в автобусі від літака до аеропорту депутати дали волю почуттям. «Такий з'їзд був класний! Просто блискуче!» – кричала в трубку одна з його делегаток. «И дорогая не узнает, какой у парня был конец!», – голосно виспівував її сусід. «У з'їзду», – вголос сказав уїдливо один із журналістів. Пісня урвалася.
«Наступного разу просто братимемо чартер на сорок осіб», – сказав депутат, на горло пісні якого щойно наступили. Його сусід кинув погляд на журналістів, що стояли поряд: «Так, і багаж окремо».
«А я на третій з'їзд до Сєверодонецька і сам би не поїхав, – подумав я. – Навіщо?»
