Контролювати аграрні ринки світу разом із Росією Юрій Романенко, «Главред» «Главред» публікує другу частину круглого столу «СОТ для України: кабала чи шлях до процвітання?».

Тут були розглянуті ризики для сільського господарства України, перспективи національної економіки в середньостроковій перспективі. Першу частину читайте тут.

Т. Загородний: Валерию Тезиєвичу, у мене до вас таке запитання. У Світовій організації торгівлі також існують  неоднозначні процеси. Всім відомий, наприклад, Дохійський процес, досі ще не завершений, який є наочним прикладом боротьби між країнами, які розвиваються, за більш сприятливі умови розвитку з країнами розвинутими. Як Україна може конкретно захищати свої права в рамках Світової організації торгівлі, оскільки торговельні спори є завжди в рамках цієї організації? По-друге, в якій групі країн в цій величезній організації,  буде брати участь Україна? З ким ми будемо дружити, і проти кого, можливо? Не будемо говорити, що проти когось, але ми будемо вимагати якихось сприятливих умов? Наприклад, що я вже побачив, що у нас введено фактично безмитний імпорт цивільних літаків до України. Що це означає? Що ми будемо підтримувати Боїнги, які вже зараз літають на наших внутрішніх авіалініях, яким років уже по двадцять-тридцять, і вони фактично будуть завозитися в Україну без мита. В той же час, в  Україні є виробництво власних літаків. Як вони будуть конкурувати з «Боїнгами», які фактично будуть дешевшими, враховуючи певні лізингові програми? Тобто їх буде дешевше купувати, ніж розвивати власне виробництво. Це просто приклад.

Як ми завдяки Світовій організації торгівлі з країни, яка розвивається, станемо розвинутою країною? Не в розумінні західних, чи інших високо розвинутих країн, а в нашому розумінні, наприклад, як Німеччина, і за рівнем розвитку і так далі.

В. П’ятницький: От ви пригадали про «Боїнги», а ви спробуйте його купити. Тобто там черга розписана років на десять уперед. Тому якщо ви думаєте, що якщо ви зробите навіть нульове мито для «Боїнгів» чи «Ейрбасів», то відразу вам звідти зателефонують і запропонують літаки, це зовсім не так. Зараз настільки серйозний бум в авіаційних перевезеннях, що взагалі парку літаків не вистачає, й інколи навіть виникають проблеми, доводиться використовувати старі літаки досить довгий часу. Ви знаєте, що ми з цим досить часто стикаємося, що літаки пострадянського періоду використовуються вже до такого стану, що виникає взагалі питання, як вони здіймаються у повітря.

Е. Газизулін: Вони є прямими конкурентами, насправді, тобто «Боїнги» це далекомагістральні, а ми виробляємо регіональні.

В. П’ятницький: Я не думаю, що ми є прямими конкурентами «Боїнгам» і «Ейербасам», у даному випадку, якраз я не думаю, що це досить вдалий приклад. Якщо говорити про те, яким чином…

Ю. Романенко: А среднемагистральные Ан-148? Их прямой конкурент бразильский «Ембрайер», который, кстати, уже защел на украинский рынок.

В. П’ятницький:  Ви знаєте,  «Ембраэри», можна подивитися на їхню виробничу програму, теж змістилися до літаків бізнес-класу. Тобто на сьогоднішній день, якщо ви приїдете в будь-який аеропорт, стоять десятки літаків бізнес-класу, якими володіють індивідуальні люди, і у них так само програми уже розписані на багато років наперед. Але то вже інше питання.

Україна могла би зайняти нішу або спільну з Росією і виробляти транспорті літаки, скажімо, і таке інше. Тобто тут не питання в тому, чи приєднуємося ми до угоди про цивільну авіацію, чи ні. І взагалі зміст цієї угоди дещо в іншому, а не в тому, що більше, чи менше імпортне мито. Ви, до речі, задавали питання про лізингові схеми «Боїнга», тому що літак це дуже складний товар, який потрібно весь час супроводжувати і так далі. Тобто це не просто продати його і все, як прийти до крамниці та купити літр молока, чи навіть купити телевізор. Це абсолютно іншого класу продукція.

Якщо говорити про те, яким чином захищати свої інтереси, то, по-перше, будь-яка країна, яка вже є членом Світової організації торгівлі, повинна бути там досить потужно бути представленою. І чим більше, чи серйозніше ви будете там працювати, тим можливо, більш відчутно буде ваш голос. Ми можемо спостерігати вже за країнами, які нещодавно приєдналися до СОТ, наприклад Китай і багато інших, які мають там уже надзвичайно потужну місію. До речі, наші колеги з Російської Федерації мають набагато більш потужну місію в Женеві, вже багато-багато років, ніж уся українська місія, яка представлена і при Організації Об’єднаних Націй. Фактично,  СОТ — це постійний форум для переговорів. Тому, або ви присутні в цьому, або ви знаходитеся за лаштунками цього, і тоді ви на узбіччі цього процесу.

Якщо згадувати про врегулювання суперечок,  — це вже є заходом останньої надії. Краще не доводити ситуацію до цих суперечок. Тим більше, що взагалі СОТ — це система правил, це контракт, на який нібито погодилися всі. Якщо ви погоджуєтеся на цей контракт, маючи на думці те, що завтра ви почнете його порушувати, то ви порушуєте не тільки домовленості щодо до ваших партнерів, але по відношенню до власного бізнесу.

Тобто вам дано спочатку сигнал, що оце існують такі правила, розвивайтеся, конкуруйте. Ви будете конкурувати тут, на своєму ринку, ви будете конкурувати на зовнішньому ринку, а далі ви починаєте користатися певними адміністративними важелями. І якщо згадувати аграрний сектор, чи будь-який інший сектор, то відхилення від тих правил, які вже погоджено, не сприяє взагалі розвитку країни.

Л. Козаченко: Я хочу до цього додати кілька слів. Це дуже цікаво, з ким ми можемо об’єднати свої зусилля. Дійсно, там є певні конфлікти усередині Світової організації торгівлі, і ми говорили про Дохійський раунд, потім ці дебати перенеслися до Мексики, потім до Сінгапуру. Йдеться про те, що там в основному дискусія точиться в частині врегулювання щодо сільського господарства та підтримки його. І дехто називає СОТ клубом розвинутих індустріальних держав з міцною економікою, які тримають у підвішеному стані решту світу. То от та ситуація, яка склалася за останні два роки на світовому ринку саме продовольства, суттєво впливає на зрушення тих Дохійських раундів.

Щоб ви розуміли, яка там ситуація. Приблизно триста п’ятдесят — триста шістдесят мільярдів доларів на рік розвинуті країни витрачають на субсидії сільському господарству. Це не порівняно, це в рази більше, в десятки разів ніж для нерозвинутих країн. Так от до чого це призводило? У середньому десь на вісімнадцять — двадцять відсотків світові ринки сільськогосподарської продукції були від цим впливом демпінгу. Демпінгова ціна була вищою на світових ринках, і такі країни як Росія, України, Казахстан, звичайно, продавали дешевше свою продукцію, і погано себе почували в той час, коли фермер французький чи американський продавав по цій ціні плюс отримував ще сорок відсотків зверху дотацій. Тому він почувався впевнено, вони тримали контроль над світовими ринками світовими. Зараз, коли ціна на світових ринках підскочила так, що їх уже не варто дотувати. Фактично, ці їхні дотації зараз не депресують світові ринки, немає там цього демпінгу, і всі впевнено там почуваються. І розвинуті країни втрачають контроль над окремими ринками збуту, туди заходять Україна, Казахстан, Росія, Аргентина.

Дуже цікаво, що недавно Путін сказав, що давайте зробимо такий зерновий слов’янський пул. Дуже добре, якби його вдалося реалізувати, а, теоретично, це можна. А практично ні, тому що в Україні, Росії і Казахстані торгівлю зерном контролюють транснаціональні компанії. На жаль, ми самі знищили своїх національних гравців, віддали ринок транс націоналам. Якби це вдалося зробити, то не потрібно було би і Дохійського раунду, тому що ми би контролювали світовий ринок сільськогосподарської продукції.

Ю. Романенко: Сразу вопрос возникает. Если вы говорите о том, что транснациональные корпорации контролируют экспорт зерна и другой сельскохозяйственной продукции, то,  что будет в условиях либерализации с нашими рынками? Что будет им мешать заходить в плоскость нашего сельскохозяйственного производства?

Л. Козаченко: У них меньше будет препятствий. Действительно, мы будем больше интернационализировать свое производство.

Ю. Романенко: Но, в принципе, в перспективе это может привести к ситуации, которую сейчас мы видим в банковской системы.  Здесь ситуация все больше становится похожей на Центральную Европу. Если тенденция не измениться, то мы в конечном итоге не сможем профинансировать крупные национальные проекты.

Л. Козаченко: Это так. Но я не думаю, что и здесь так будет. Две недели назад моя дочь позвонила мне и говорит: «Папа, мы проводим в университете такую дискуссию. Ученые шведские интерполировали процессы глобализации и пришли к выводу, что если взять простую арифметику процессов капитализации бизнеса мирового и построить график, то в 2056 году будет всего одна коммерческая компания на планете». Понимаете, это если взять простую арифметику? И у них дискуссия в университете по этому поводу, как все-таки будет? Будет одна компания на планете, или не будет? Это как раз к тому вопросу, о чем вы говорите. Поэтому, конечно, будут транснационалы заходить, конечно, будут выталкивать нашего национального производителя, но не так все просто. И с точки зрения создания агрохолдингов, они не вытолкнут фермеров, потому что есть другие, скажем так, принципы, по которым все-таки живет общество. Вы знаете, что двигателем рыночной экономики является конкуренция. Если будет одна компания в мире, то даже банка не нужно иметь, она будет держать и финансы, и тогда остановится развитие.

Ю. Романенко:  Тогда какой инструмент мы можем этому противопоставить? Просто есть классический пример Мексики 1994 года, когда была создана НАФТА. Там был значительно либерализирован рынок и как раз мелкие и средние компании очень сильно «просели».  Если до этого в Мексике сельскохозяйственный рынок очень сильно рос, то после 1994 года, это был такой неприятный сюрприз для мексиканского правительства, что там как раз ухудшилась ситуация. Отсюда, кстати, пошла радикализация мексиканского села, развертывание движения сапатистов и т.д. То есть, если у нас не будет адекватного инструментария, то мы можем также сильно пострадать.

Л. Козаченко: Есть у нас инструментарий. Он заложен в законе о земле, в земельном кодексе. Вы знаете, что иностранцы не могут покупать у нас землю напрямую. Через третьи руки могут, но там не так все просто, они не смогут легко заходить и брать на себя такие долгосрочные риски.

Второе, все-таки, вы знаете, вот что происходит с нашими аграрными компаниями? Я могу их назвать уже десяток, которые вышли на фондовые рынки мировые и капитализируют свой бизнес. В принципе офис как бы компаний в Украине, и  мы говорим, что это национальные компании, а акционерами той же «Астарты — Киев», уже являются японцы, китайцы, британцы, американцы и т.д. Но офис этой компании находится на Подоле в Киеве, это украинская компания «Астарта — Киев». Понимаете? С каждым днем все труднее и труднее будет различать, где свое чисто национальное, а где чужое. Главное, чтобы ключи от дверей, где эта компания находится, были в кармане у нас.

В последние годы в Украине все время были удары по национальным товаропроизводителям. Транснациональные  с офисами в Нью-Йорке, в Париже выживали, а нашим закручивали гайки, защемляли руки, не возвращали НДС и так далее. Все наши национальные экспортеры погибли, потому что они не смогли конкурировать, а транснациональные остались. Для транснационалов потерять два, три, десять миллионов потерять при диверсифицированном бизнесе в Украине - это не потери. Плюс послы Соединенных Штатов, Германии заступались постоянно за них. Кто заступался за наши компании? Хотя бы один… Депутат только один бегал, прикрывал свой бизнес, а все остальные, кто не имел прикрытия, все погибли.

Ю. Романенко: Возможно, мы сможем организовать «круглый стол» по этой проблеме. И вот вы говорили, что для вас институты готовят доклад, и мы сейчас запускаем такой формат публичных докладов публичных, когда приглашаются политики, эксперты, и по этой проблеме я вас приглашаю сделать там доклад.

Л. Козаченко: Давайте организуем.

Р. Ткач: Можна тільки два речення з цього приводу. Розумієте, ваше питання дійсно досить серйозне, але я би казав, що не в цьому проблема. Ви дійсно згадали як приклад банківську сферу. Можливо, не суть важливо, які іноземні банки заходять. Знаєте, у сільському господарстві найбільша проблема в чому? Третина населення України живе на селі, і проблема не в переробці сільськогосподарської продукції. На сьогоднішній день майже в усіх галузях вона є рентабельною. Проблема у виробництві сільськогосподарської продукції. І тому, я думаю, що держава мала би продумати, у тому числі й через оці «скриньки», припустимо, «зелену», мала би продумати як цьому запобігти, тому що це напряму пов’язано із соціальними питаннями, чим будуть зайняті ті люди, які мешкають у селах. Бо, як правило, переробка у більшості випадків здійснюється у містах. І тут, чи будуть транснаціональні компанії, чи викуплять вони переробку, напевно, не в цьому проблема. Тому, я думаю, що держава має розробити питання захисту власного виробника, в тому числі й соціального захисту, власне направити не на переробку сільськогосподарської продукції і не тут проблема, а на виробництво.

Т. Загородний: Дякую. Пане Ельдаре, ви як людина, яка займається прогнозами розвитку економіки, скажіть, будь ласка, якою ви бачите Україну, припустимо, через п’ять років після вступу до Світової організації торгівлі? Чи робилися щодо цього прогнози? Якою буде наша економіка? Чи є побоювання, що ми залишимося законсервованими в галузях, які виробляють фактично продукцію, яка має не дуже велику додану вартість? Припустимо, металургія, чи сировина. От як ви вважаєте, через п’ять років після нашої розмови, як буде виглядати економіка України? Чи буде вона дійсно диверсифікована, чи буде вона розвинутою? Чи не залишаться у нас дійсно лише великі латифундії, які будуть експортувати продукцію? І чи не залишаться у нас суто сировинні галузі економіки? Я, наприклад, як людина, яка не довіряє покращенню від вступу до СОТ, я не віру, що Світова організація торгівлі принесе користь. Це не те, щоби у мене була суб’єктивна думка щодо цього, і я дотримуюся того погляду, що якщо СОТ видумана, і без нашої участі, то завжди це не на нашу користь. От як буде виглядати через п’ять років економіка України?

Е. Газизулін:  Невелика ремарка щодо сировинних галузей, щодо металургії, яку ви згадали. Насправді, вони мають досить високу додану вартість, тобто це досить прибуткові галузі в Україні.

Т. Загородний: А якщо зважати на екологічні наслідки, скільки потрібно витрачати, щоби боротися з наслідками шкідливого впливу їх на екологію?

Е. Газизулін: Так, безумовно, багато витрат сировинної галузі не інтерналізовано, тобто є такі проблеми. Водночас Україна об’єктивно має переваги у цих галузях, у нас є вода, і лише тільки це означатиме, що металургія у найближчі десять — двадцять років буде однією з основних галузей в економіці та промисловості. Тому знову ж таки, сировинна — не означає погано. Щодо структурних змін на найближчі п’ять років, дійсно, не думаю, що суттєво зміниться структура економіки. Тобто, якщо навіть подивитися на останні п’ять — десять років, то було досить багато таких шоків, криза економічна дев’яностих, дуже багато галузей занепало, водночас ми бачимо, що не так уже й багато змін у структурі економіки сталося. Ззменшилася частка машинобудування, але водночас воно ще залишається досить суттєвою галуззю в Україні.

Тобто, якщо відповісти на ваше запитання, якою я бачу Україну через п’ять років, то я бачу Україну, яка вже майже підписала угоду про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, яка, здатна суттєво змінити структуру торгівлі і структуру економіки. Оскільки дійсно з Росією у нас все нормально, торгівля йде жваво, розвивається, водночас дійсно європейські ринки, ринки інших розвинутих країн, все ще залишаються закритими. І в принципі якщо подивитися також і на інвестиції, тобто тут мова йшла про те, що прийдуть транснаціональні компанії, так, вони приходять, але водночас залишаються дійсно бар’єри, і в принципі інтеграція не так жваво відбувається, як вона могла би бути. Тому, я думаю, що за п’ять років поступово ми прийдемо до угоди про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, яка здатна дійсно підсилити нашу конкурентоспроможність, і водночас більше відкрити інші ринки.

Т. Загородний: А чи є у нас шанси переформатувати економіку таким чином, що суттєво підвищиться частка продукції з високим рівнем переробки.   Наприклад, якщо брати феномен Китаю, який позавчора ще виробляв капці, а сьогодні вони вже є одним із серйозних гравців на ринку автомобілебудування.

Чи можливо створити в рамках СОТ умови, щоби споживачами металургії були українські, вітчизняні автомобілебудівні холдинги, суднобудування використовувало нашу металургію? Тобто, щоб у нас фактично створювалася готова продукція, яка би могла мати більше високий переділ, наприклад, машинобудування розвивалося і так далі. Оскільки відомо з економічних теорій, що чим більше сировини, наприклад, зерна, чи металургії в структурі експорту, то тим більш залежною є економіки країни від світової кон’юнктури. Впала ціна на нафту, чи впала ціна на метал, і такими ж будуть коливання на внутрішньому ринку.

Е. Газизулін: Найближчим часом усе нормально на сировинних товарних ринках, тобто у світі зараз брак сировини, і тому Україна якраз може спокійно у цьому сенсі почуватися. Водночас, якщо розглянути Китай, то дійсно у Китаю зараз десь двадцять відсотків експорту належить високотехнологічній продукції. Завдяки чому вісімдесят відсотків цього експорту — це експорт компаній з іноземним капіталом. Тобто Китай дійсно досить суттєво допустив на свій ринок іноземні компанії, і зараз дійсно він намагається дещо посилити свою економіку.

Т. Загородний: Наскільки мені відомо, наприклад, у Китаї заборонено вивозити прибуток з країни, якщо він не в товарному вигляді. Тобто вкласти гроші в готівку ти можеш, але вивозити її ти не можеш. Чого, до речі, в Україні немає, наприклад, і у нас можна вивозити вільно прибуток. І там вивозять прибуток тільки в товарному вигляді: у вигляді машин, комп’ютерів тощо. А в нашій країні немає, у нас начебто така ліберальна економіка.

Е. Газизулін: У цьому якраз і полягає різниця між Україною та Китаєм. Китай є досить великим ринком дуже привабливими для іноземних компаній, тому він може диктувати певні умови. Але я не думаю, що Україні вдасться настільки жорстко регулювати репатріацію прибутків тощо.

Ю. Романенко: Южная Корея, по населению сопоставима с Украиной, но она  тоже пошла схожему с Китаем пути.

Е. Газизулін: Насправді, досить мало у світі випадків такої промислової політики, протекціонізму, коли дійсно розвивалася з нуля практично галузь. І в  Україні нібито такі спроби були за останні п'ятнадцять років, але водночас досить важко згадати, успішні наслідки цих намагань.

Ю. Романенко: Поэтому, в общем-то, и мало успешных стран в мире, таких как Япония, Южная Корея, Китай, драконы Юго-Восточной Азии.

Л. Козаченко:  Тому що, що ми можемо експортувати? Ми сировину експортуємо в основному. А до сировини у нас не так сильно допущені транснаціональні компанії. Тому, що вони можуть вивезти із того, що виробляють в Україні? Нічого. Тому так це питання не може розглядатися щодо нас. От досить цікаво, ми подивилися у СОТ і перехід до зони вільної торгівлі в Європі. Тут є над чим замислитися. Якщо говорити про сільське господарство, то відкриття цього європейського ринку для нас, це просто, яка кажуть, нірвана якась може настати у тих, хто виробляє продукцію. Але, знову ж таки, відкриють для нас ринок, коли ми говорили, що це буде за переговорний процес, такий же важкий, чи дадуть панові П’ятницькому ще одного ордена потім, чи не дадуть. Каже, що не дадуть, оскільки у нас не буде практично з Європою переговорів, а просто ми сідаємо і адаптуємо їхні технічні регламенти та стандарти. В цьому полягає весь переговорний процес з ЄС. А що після цього відбудеться?  Приведу приклад простий: ми відслідковували, чи можемо ми рибну свою продукцію експортувати до Європи, хоча би з рибної продукції почати. Ви чули про технічний регламент?

Там цікава вимога прописана в вимогах технічного регламенту, що рибу, яку зловили, піднімають у сітях, не можна розкривати цю сітку, щоби риба падала з висоти півтора метри, бо вона б’ється головою об палубу. А в європейських сейнерах вона не головою б’ється, а спиною. І коли це читаєш, можна впасти зі стільця, розумієте? Але якщо не хочеш дотримуватися цього, заради Бога, ми не чекаємо твоєї продукції. Це значить, що ми не можемо свій флот використати, ми не можемо свої автотранспортні засоби використовувати, зберігання, переробку тощо.

Але є оптимістична новина - у ЄС зараз  виникає  дефіцит Європейському Союзі по певних напрямках продукції. Наприклад, скажімо, біопаливо. Європейський ринок сьогодні закритий від нас митом на цю продукцію, якщо його зняти, то вони прибіжать, і будуть негайно інвестувати в цю галузь в Україні.  І я впевнений, що приток інвестицій до України буде таким, як в КНР  вкладали по певним напрямкам. Тому у цьому сенсі є великі плюси з точки зору залучення інвестицій. І СОТ, як крок до зони вільної торгівлі з Європою, це є дуже велика перспектива, до речі.

Т. Загородний:  Валерий Тезиевич, у меня до вас вот такой вопрос. Скажите, вот если мы захотим, предположим, через пять лет, например, нам не понравились условия, которые мы подписали в ВТО, увидели, что идет падение по отраслям, растет безработица, в общем плохо в стране становится. Можем ли мы сказать, что мы хотим пересмотреть некоторые из условий? Насколько известно, такого в регламенте ВТО не предусмотрено. Но все-таки, можем ли мы попытаться пересмотреть какие-то позиции либо в двусторонних отношениях, либо в общих каких-то пакетах в отношении ВТО? Возможно, это или нет?

В. П’ятницький: Ви знаєте, тут, мені здається, такі питання виникають знову ж таки, або з необізнаності, або з нерозуміння, що таке СОТ. Світова організація торгівлі — це система правил, до якої ми приєднуємося, адаптуємося. Тобто, це система угод, яка створена, вона ратифікована всіма країнами-членами. Всі країни, які вступають до Світової організації торгівлі, вони до цього адаптуються. Ми адаптувалися. Є частина, яка є переговорною, але це стосується, як правило, чого? Митних тарифів. Це один з дуже вузьких сегментів. Більше того, якщо ви кажете, що щось занепадає, то це, знову ж таки, конкретна галузь. Звичайно, що можна відкривати переговори, які стосуються конкретної позиції і так далі, і тому подібне. Але потрібно подивитися ще, а від чого вона, скажімо так, потерпає. Чи від митного тарифу, який становить, умовно кажучи, десять відсотків, а нам здається, що при двадцяти відсотках відбудеться одразу бум, і почне ця галузь розвиватися. Навряд чи.

Більше того, коли зараз ми кажемо про можливості укладання угод про зону вільної торгівлі. У нас на сьогоднішній день режим настільки рваний, тобто у нас є угоди про вільну торгівлю, у нас є режим найбільшого сприяння, у нас є взагалі відсутність будь-яких угод з тими або іншими країнами, у нас є контрабанда і так далі, і тому подібне. Що зникне контрабанда? Умовно кажучи, ми стали членами СОТ, ми лібералізували свої тарифи, зникне контрабанда? Не впевнений. У нас угоди про вільну торгівлю, ми їх розірвемо? Ні, навпаки, ми бачимо, що це можливо використати ті переваги, які при цьому нам відкривають ці угоди. Тому взагалі вести якісь переговори двосторонні в рамках цієї багатосторонньої системи, це втрачає будь-який сенс. Втрачає. І знову ж таки, це переговорний процес в рамках багатосторонньої системи, який відображає глобальні тенденції. От сьогодні ви згадувати Дохійський раунд, дійсно, там одним із найважливіших питань є аграрний сектор. Але чому воно ще й загострилося останнім часом? Це саме загострення ситуації з енергозабезпеченням, забезпечення енергоносіями, і як наслідок використання альтернативних джерел енергії, як наслідок використання все більше аграрного сектору для поповнення цих альтернативних джерел енергії, скорочення, звичайно, можливостей для виробництва зернових, екологічна ситуація. Тому що сільське господарство, скажімо, успішне сільське господарство, це вода, земля, і ще природа, те що сонце вам сприятиме, географічно Україні дано. Крім капітальних усіх внесків. І більше того, коли тривають такі дискусії, чи варто генетично-модифіковані організми використовувати, чи не варто, чи варто таку продукцію випускати, чи не варто, то, можливо, років через десять, коли забезпеченість продуктами харчування, або цими енергетичними ресурсами ще більш гострою стане проблема, то це буде панацея свого роду від голоду. Тобто весь час світ розвивається, світ змінюється. І в даному випадку, якщо і будуть іти переговори, ми будемо брати участь у переговорах, то саме стосовно тих, які будуть відображати такі глобальні зміни.

Т. Загородний:  Я бы хотел поблагодарить участников нашего круглого стола. Может быть, есть вопросы, пожалуйста?

Питання із залу:  Ви щойно розповідали про проблеми енергозабезпечення. Скажіть, будь ласка, механізми СОТ можуть якимось чином допомогти врегулювати проблеми енергопостачання в Україну? І це питання й до представника Російської Федерації на злобу дня, як кажуть.

В. П’ятницький: Щодо енергопостачання. Що має в СОТ відношення до енергопостачання? Є, наприклад, сфера послуг. Є послуги, наприклад, того самого трубопровідного транспорту, чи послуги, пов’язані з передачею електроенергії і так далі. В рамках Світової організації торгівлі є певні правила щодо цього сегменту. І тому в цьому випадку це не вирішення проблеми, але можливість створити систему скоординованих дій. Тому що енергозабезпечення, це не проблема України, або Росії, або проблема ще когось. Ця проблема вже стала глобальною. Тобто таким чином, в цьому аспекті, можливо, навіть СОТ прийде до укладання окремої угоди. Наприклад, на сьогоднішні день немає угоди про торгівлю газом, чи угоди про торгівлю нафтою, чи ще якоїсь спеціальної угоди. Але на сьогоднішній день, в мене таке враження, що, скажімо, ті проблеми Дохійського раунду тощо, вони все більше постають, але вони не озвучуються, скажімо так, це все більше постає проблема енергетичної безпеки світу. Тобто це проблема, очевидно, і в рамках СОТ все-таки вийде на поверхню. Звичайно, є Європейська енергетична хартія, в рамках якої відбуваються дискусії, і на сьогоднішній день виявляється, що ця хартія вже не відповідає тим викликам, які на сьогоднішній день стоять перед світом. Або є спроби вирішувати ці проблеми в рамках ОПЕК, і спробувати створювати якісь іще інші системи, весь час піднімаються питання навколо створення різних альтернативних шляхів транспортування енергетичних ресурсів і так далі. Тобто, так або інакше світ приречений на те, щоби вирішувати це питання скоординовано. Можливо, СОТ — це саме той майданчик, де можна, я думаю, що наші колеги росіяни теж приєднаються до СОТ, можливо, навіть буде створена так група.

Л. Козаченко: Яка група?

В. П’ятницький: Група, яка буде ініціювати укладання відповідної угоди по енергозабезпеченню.

Л. Козаченко: Ви маєте на увазі «РосУкрЕнерго»?  

В. П’ятницький: Ні, ні, в рамках СОТ. Є наприклад, усілякі G-20, і Кернська група країн-експортерів сільськогосподарської продукції і так далі. Чому ні?

А. Урин: На сегодняшний день такого объединения нет. Я уверен, что все проблемы, которые сейчас стали объектом спекуляций и в значительной степени повышенного интереса, они будут решены в ближайшее время. Это мое личное мнение. Я естественно не уполномочен давать каких-либо прогнозов, вы знаете, где сейчас все эти проблемы решаются и между какими субъектами. Но я уверен, моя точка зрения лично, что в ближайшее время все технические накладки, которые возникли, будут сняты. А что касается роли ВТО, то мне нечего добавить к мнению уважаемого господина Пятницкого, эксперта в этом вопросе.

Ю. Романенко:  Спасибо все огромное.

Л. Козаченко: Все равно мы закончили газовой темой (улыбается).