СОТ для України: кабала чи шлях до процвітання?
На «Главреді» ці питання обговорювали 11 лютого під час круглого столу «СОТ для України: кабала чи шлях до процвітання?», у якому брали участь представники Мінекономіки, народні депутати, економісти.
Ю. Романенко: Добрый день уважаемые журналисты, уважаемые гости! Мы ради вас приветствовать в пресс-центре «Главреда». Мы пригласили вас на совместный круглый стол «Главреда» с агентством «Экономические новости». Наше сегодняшнее заседание посвящено вступлению Украины в ВТО. В связи с этим мы пригласили экспертов, людей, которые принимали непосредственное участие в продвижении Украины в ВТО.
Представляю вам Валерия Пятницкого, заместителя министра экономики, который в пятницу был награжден, насколько нам известно, Президентом. Леонид Козаченко — президент Украинской аграрной федерации, народный депутат Роман Ткач, и пресс-советник посольства Российской Федерации в Украине Алексей Урин. Кроме того, участие принимает Центр перспективных исследований в лице Эльдара Газизулина. Я, Юрий Романенко, буду участвовать в качестве сомодератора, а основным модератором будет профессиональный экономист, Тарас Загородний — руководитель агентства «Экономические новости». Тарас, вам слово.
Т. Загородний: Большое спасибо, Юрий. Главная задача нашего «круглого стола», многое уже сказано о том, какие последствия ждут Украину от вступления в ВТО. Известно, какой неоднозначной была реакция российской стороны в отношении вступления Украины в ВТО. Это связано с тем, что Украина и Россия имеют одинаковую номенклатуру конкурентоспособных товаров. Поэтому часто производители этих двух стран конкурируют друг с другом, что приводило острым конфликтам между Украиной и Россией, выливавшихся в торговые войны.
После вступления в ВТО Украина имеет возможность, по крайней мере, уже с более сильных позиций решить те проблемы, которые накопились за десять лет. Поэтому у меня первый вопрос к Валерию Тезиевичу. Скажите, пожалуйста, у нас уже есть какие-то позиции наиболее острые, которые мы хотели бы сгладить во время переговоров при вступлении России в ВТО? Какие позиции нам наиболее интересны, какие позиции в отношении развития двусторонних отношений в экономической плоскости наиболее болезненны? Хотя мы знаем, конечно, что переговоры по этим вопросам вообще являются секретными при вступлении в ВТО. Но какие все-таки позиции можно обозначить?
В. Пятницкий: Прежде всего, добрый день. И, знаете, вы сразу ставите вопрос, который, мне кажется, несколько опережает ход событий. Потому что, для того, чтобы работать с какой-то конкретной страной в процессе вступления этой страны в ВТО, нужно сначала самим стать членам ВТО, причем, членами полноправными. А для того, чтобы стать полноправным членом ВТО, нам необходимо, прежде всего, ратифицировать этот протокол, после этого естественно ратифицировать его секретариатом Всемирной торговой организации. И только после этого через тридцать дней мы становимся полноправными членами ВТО. И дальше нужно сделать как минимум еще один шаг: подать заявку формальную, может быть, это самый просто шаг, для присоединения к рабочей группе той страны, с которой мы хотим проводить переговоры о ее вступлении в ВТО.
Более того, для того чтобы проводить такие переговоры, нужно как минимум еще ознакомиться с тем массивом информации, который уже наработан. Если говорить о странах, которые находятся в процессе присоединения, то они, как правило, не с нуля это делают. Существует буквально только пару государств, которые работают с чистого листа.
Возвращаясь к Российской Федерации, то, как вы правильно сказали, у нас уже на протяжении многих-многих лет самые большие экономические взаимоотношения. Поэтому, наверное, нам нет необходимости ждать нашего полноправного членства в ВТО, или членства России в этой организации. И, я думаю, что и соревнования такого не было, и наши отношения развиваются, за эти годы формировалась договорно-правовая база. Да, были те или иные трения, но, знаете, я бы не хотел они назывались торговыми войнами, потому что, война - это процесс на уничтожение. А я не думаю, что со стороны России или Украины даже появлялись такие мысли, что мы хотим нанести какой-то вред экономике друг друга.
И Россия, и Украина, переживали сложную трансформацию, посла развала организма, который был в свое время единым. И если вспоминать о предшественнице ВТО - ГАТТ, то там были так называемые дедовские положения, которые предполагали, что те страны, которые действительно вышли из одного экономического пространства, могли на протяжении определенного периода предоставляют друг другу преференции.
Вот у нас есть соглашение о свободной торговле, мы и так работаем в преференционном режиме, есть, конечно, отдельные изъятия, но я могу уверенно сказать так, что с нашей стороны на сегодняшний день не ставится задача создать хоть какие-то проблемы в отношениях с Российской Федерацией. Поймите, ВТО — не площадка для начала торговых войн, это как раз то место, где страны могут цивилизованно решать многие вопросы.
Т. Загородний: Кстати, достаточно интересный парадокс, который мы наблюдаем в последние три года. С одной стороны, с российской стороны говорят, что в Украине антагонистичный режим в отношении России, но с другой стороны, товарооборот за последние два года именно с Российской Федерацией растет большими темпами, чем с Европейским Союзом. Кстати, до 2004 года было наоборот. Хотя и количество проблемных моментов в этот период возросло. Не всегда Украине удается отстаивать свои позиции, в том числе в продовольственной сфере, если вспомнить запрет на экспорт украинской мясомолочной продукции.
Давайте поинтересуемся мнением российской стороны. Алексей Борисович, скажите, пожалуйста, на какой стадии вступления в ВТО находится Россия? Что бы хотела Россия услышать от Украины, и как думают в России, чего Украина захочет от России? Почему я это спрашиваю? Потому что, если посмотреть на реакцию российских достаточно весомых кругов, то были такие, не очень дружелюбные комментарии по поводу вхождения Украины в ВТО. Например, господин Шохин в своем интервью в комментариях по поводу возможных осложнениях при вступлении России в ВТО, чуть ли не призвал в помощники России США, Евросоюз и Канаду. То есть был такой тон, что вступление России в ВТО выгодно именно этим странам. И поэтому это подразумевало то, что нужно призывать эти страны, чтобы они подтолкнули Украину к более благоприятным отношениям с Россией. Что в России думают, чего Украина от нее потребует? Хотя бы есть приблизительные наметки в этом вопросе, чтобы мы понимали?
А. Урин: Спасибо. Прежде всего, я бы хотел поздравить господина Пятницкого и всех украинских коллег с завершением многотрудных переговоров по вступлению во Всемирную торговую организацию. Что касается России, то мы находимся на завершающем этапе таких переговоров, остались еще некоторые проблемные пункты, в том числе, связанные с сельским хозяйством. Кстати, это такая узловая, больная тема для очень многих стран, вступающих в ВТО. Есть у нас еще и двусторонние вопросы и проблемы? У нас действует с Украиной зона свободной торговли с 1994 года. В 2005 году был согласован график отмены поэтапных существующих изъятий из этой зоны свободной торговли.
Конечно же, действуют меры защиты рынка с двух сторон: с украинской и российской. При этом, мы отнюдь не рекордсмены, во-первых, по количеству таких мер, во-вторых, это совершенно нормальная практика защиты своих товаропроизводителей. Здесь нет никакого, не то что политического аспекта, но и даже аспекта серьезного противостояния, или какой-то борьбы за рынки. Вы совершенно справедливо отметили бурный рост наших связей торговых в последние годы, особенно в истекшем году. По предварительным оценкам, тридцать три миллиарда у нас будет товарооборот. Эта цифра сравнима с товарооборотом Украины со всеми странами Евросоюза. Представьте себе, там двадцать семь стран.
Ю. Романенко: Это прогноз на 2008 год?
А. Урин: Нет, это предварительная оценка товарооборота за 2007 год, пока еще нет официальной статистики. Но в любом случае это убедительные цифры. Поэтому и Украина, и Россия, естественно, заинтересованы в максимальном открытии рынков друг друга с тем, чтобы наши связи не только не стояли на месте, но и наоборот развивались. Поэтому с нашей стороны, естественно, могут возникать какие-то проблемы, в том числе и по сельхозпродукции и так далее, но это совершенно здоровый процесс. Я уверен, что когда Украина станет полноправным членом ВТО, все наши вопросы, если они возникнут, мы решим спокойно в переговорном режиме. А какими они будут? Это уж точно вопрос не к нам, поскольку, когда Украина станет членом ВТО, если у нее появится такое желание, она может обсудить возникающие в этой связи вопросы с российской делегацией. Но не мы ставим такие вопросы. Я уверен, что взаимный интерес, это главное, и он есть. И я думаю, что ни о какой войне и противоречии серьезном здесь вопрос стоять не будет.
Т. Загородний: Спасибо. Эльдар, вот вы наблюдаете за развитием экономики Украины, в том числе и в отношениях с Россией достаточно долгое время. Скажите, пожалуйста, зона свободной торговли, которая была подписана еще в 1995 году, насколько она, на ваш взгляд, работает. Было подписано очень много соглашений, в том числе в рамках СНГ, большинство из них реально остались только на бумаге. А вот это соглашение оно реально работает или нет? И насколько вступление Украины и потенциальное вступление России в ВТО снимет эти проблемы? И есть ли нам что обсуждать, даже используя наше членство в ВТО как определенное преимущество в отношении России? Ну, хотя бы по пунктам, какие уже назрели.
Э. Газизулин: Дякую за запитання, за запрошення. Хотів би відзначити, що, насправді, показником успішності торгівлі в країні є також взаємні інвестиції. Якщо подивитися на обсяги інвестицій Росії та України, то ми бачимо, що йде інтеграція не лише зовнішньоторговельна, а й на рівні компаній, на рівні цілих галузей. Тобто останніми прикладам є металургія, можливо, це буде хімічна промисловість цього року. Тому ми бачимо, що наші економіки продовжують у принципі інтегруватися. Відповідно така інтеграція дійсно сприяє торгівлі, і в підштовхує до зменшення підстав для можливих ускладнень у торгівлі. Дійсно, зараз між Україною та Росією існують деякі обмеження на торгівлю, у харчовій промисловості, в металургії. Але такі випадки є, скажімо так, надто маленькими, щоби якось перешкоджати торгівлі.
Т. Загородний: А наскільки змінить формат таких відносин вступ до Світової організації торгівлі? В принципі, якщо говорити напряму, то СОТ кимось вигадана, і вигадана вона, скоріше за все, і не Росією, і не Україною. І це означає, що ті правила нам чи дійсно нав’язують, чи виставляють певні умови. Наскільки може змінитися, наприклад, або порядок залучення інвестицій, або наскільки, принаймні ви прогнозуєте, як незалежний експерт, наскільки це може змінити характер відносин України та Росії, наприклад, у рамках торгівлі, або обміну інвестиціями, міграційних потоків тощо?
Е. Газизулін: Найближчим часом жодних змін не відбудеться, оскільки Росія ще не є членом Світової організації торгівлі. А умови загалом, я думаю, що вони є цілком прийнятними. Більшість країн у світі їх наслідують. Дійсно, там є проблеми щодо захисту інтелектуальної продукції, щодо певних стандартів якості продукції, але знову ж таки це проблеми, які буде вирішувати Україна та інші країні: Сполучені Штати Америки, Євросоюз.
Т. Загородний: Серед основних галузей, які постраждають від вступу до Світової організації торгівлі, часто називають саме сільськогосподарську. За попередніми умовами СОТ сказано, що будуть зменшуватися мита на сільськогосподарську продукцію до десяти відсотків, будуть обмежуватися засоби підтримки сільського господарства, будуть зафіксовані конкретні суми, які Україна може інвестувати у сільське господарство та підтримувати його. В усьому світі в принципі сільське господарство субсидійоване, все залежить тільки від кількості та обсягів субсидій. Я хотів би звернутися з цього приводу до Олександра Петровича. Скажіть, наскільки умови, які ми виторгували при вступі до СОТ, будуть сприятливим для розвитку нашого сільського господарства? Якщо говорити відверто, то сільське господарство в Україні не в дуже гарному стані на сьогодні. Наскільки це змінить відносини на селі та збільшить наші обсяги торгівлі сільськогосподарською продукцією? Загалом, які конкретно наслідки очікують наше сільське господарство?
О. Козаченко: Членство в СОТ потрібно розглядати в двох площинах. Перша, це все-таки значна лібералізація політики держави стосовно експорту-імпорту сільськогосподарської продукції з і в України. Друге, дуже складне таке питання, пов’язане з підтримкою сільськогосподарського виробника, з дотаціями.
Т. Загородний: Шістсот тринадцять мільйонів, це достатньо для довгострокової підтримки? Це на який період?
О. Козаченко: Якщо брати те, що відбувалося останніми роками, то базовий період був вибраний саме з тих періодів, які були два-три роки тому, коли середня підтримка якраз і була такою. Тому говорити про те, що це мало, не можна. Але чи це багато? Я вважаю, що не дуже не багато, якщо порівнювати з іншими країнами. Але я не хочу дивитися через призму підтримки, тому що загальна пряма підтримка, правильно ви сказали, шістсот сорок мільйонів доларів, але є ще й загальна підтримка яка складає дев’ять з половиною мільярдів гривень. Вона розділяється по різним «скринькам», так званим «зеленим», «жовтим» і «червоним».
Для сільського господарства в цілому, з точки зору довгострокової перспективи, це дуже вигідно, тому що у нас його розвиток стримувався великим втручанням держави, заангажованості політиками, які використовували цю галузь більше з популістськими намірами, ніж з спробували розкрити потенціал цієї галузі. Тому вступ до СОТ передбачає зняття обмежень експорту продукції. Як ви знаєте, ми упродовж останніх двох років тільки те й робимо, що боремося за зняття обмежень щодо експорту зерна, олії.
Лібералізація імпорту, це також, з одного боку, позитивне явище, тому що збільшується асортимент продукції, посилюється конкуренція, але ми втрачаємо ту частину ринку, яку контролюють національні виробники. Їх доля на продовольчому ринку зменшиться з приблизно з дев’яносто двох відсотків до вісімдесяти — вісімдесяти трьох. Тобто майже на десять відсотків національні виробники втратять за рахунок притоку імпорту продукції. Але якщо буде зважена державна політика, якщо будуть відносини між владою та бізнесом достатньо гармонізовані, то швидко ми зможемо за рахунок залучення інвестицій модернізувати багато галузей, і відвоювати цей втрачений внутрішній ринок. Але саме головне, на що ми розраховуємо, це збільшення експорту продукції.
Декілька, можливо, таких цікавих моментів. Я говорив, що минулого тижня російське агентство «РІА» проводило телеміст «Україна — Росія» і там зібрались окрім журналістів, російські вчені, політики, які, як мені відчувалося, з такою невеликою, але доброю заздрістю дивилися на те, що Україна вже практично є членом СОТ. Вони казали, що от наш президент ставив завдання, щоби Росія обов’язково стала членом цієї організації, ми не встигли, а ви вже там. І я бачив по очах, по їхніх запитаннях, що вони нам заздрять певною мірою, що ми раніше там опинилися. Але, з іншого боку, по очах було видно, що скажіть, як ви будете діяти відносно нас, тому що є гострі питання.
Як відомо дві третини всіх вилучень у торгівлі між Росією та Україною стосуються саме сільського господарства, це: цукор, спирт, карамель та інша продукція. Я думаю, що політики повинні діяти адекватно до того, як у нас розвиваються відносини. І саме головне, а вони зараз покращуються з Росією, ми маємо позитивну динаміку. Впевнений, що це буде враховуватися під час переговорного процесу. На мою думку, ми знімемо низку тих невеликих проблем, які існують в торгівлі сільськогосподарською продукцією. Особливо нас непокоїть цукор, тому що ця галузь буде в Україні найбільше вражена проблемами, які виникли у зв’язку зі вступом до СОТ. Якщо Росія відкриє свій ринок, то у нас не буде в цій галузі ніяких проблем і ми будемо почуватися значно краще.
Ю. Романенко: Можно еще короткий вопрос? А вы согласны с тем, что вступление в ВТО в принципе будет способствовать тому, что в сельском хозяйстве начнут активнее формироваться именно крупные хозяйства, такие латифундисты, ориентированные именно на экспорт? Есть ли какие-то расчеты на этот счет – как измениться структура сельхозпроизводителей? Этот вопрос имеет социальный подтекст, поскольку, очевидно, на селе будет усиливаться дифференциация. По всей видимости, снижение количества национальных производителей в пищевой промышленности, о котором вы говорили выше, в первую очередь коснется мелких игроков на рынке. Это означает, что значительная часть населения на селе может потерять работу и будет вынуждена где-то ее искать.
О. Козаченко: Конечно, если взвесить все те условия, в которых мы окажемся в процессе приобретения членства в ВТО, то они стимулируют создание крупных агропромышленных, вертикально интегрированных комплексов. Почему? Потому что членство в ВТО предусматривает все-таки экспортную ориентацию экономики. А в этом плане именно крупные агрохолдинги получают значительно большую перспективу, нежели мелкие хозяйства, которые имеют проблемы с контролем качества продукции, концентрации продукции и так далее. Поэтому, конечно, такие холдинги имеют огромную перспективу, но я не знаю, как будут развиваться события. Думаю, если будет взвешенная политика государства, она даст место и крупным компаниям, и мелким. Но, конечно, нам не нужно действовать таким образом, чтобы уничтожить фермерские хозяйства. Им нужно будет больше поддержки, потому что без дотаций они просто не выживут. А крупные агрохолдинги будут укрепляться. Кстати, если посмотреть на мировую карту, нигде больше кроме Украины и России не создаются такие агрохолдинги. В других странах для них нет законодательной базы, ни почвы для создания и укрепления такого бизнеса. Мы имеем огромную перспективу, нас сейчас со всех сторон рассматривают как наиболее мощных игроков. Вы знаете, что на четыре страны Мировой банк указал, как имеющих наибольший потенциал в плане увеличения производства продукции сельского хозяйства. Это Украина, Россия, Казахстан и Аргентина.
О. Романенко: Спасибо.
Т. Загородний: Припустимо є великі агрохолдінги, які працюють на експорт. В принципі вони зацікавлені в чому? Зібрати, урожай і швидко його продати. У мене таке запитання. А чи будуть інтереси оцих великих холдингів перетинатися з інтересами внутрішнього ринку? Чи не станеться так, що у нас буде експортуватися в основному за кордон, м’яко кажучи, продукція низької переробки, наприклад, зерно, а із-за кордону до нас буде приходити готова продукція, як-то: сири, молочна продукція, хлібобулочна продукція. Наприклад, я дивився щодо Польщі, там виходило так, що з Німеччини було вигідніше ввозити молоко, ніж купувати у польських селян. Або у Литві така сама ситуація, там з цього приводу навіть страйки відбуваються. Виходить так, що у місцевого виробника дорожче купити сільськогосподарську продукцію, ніж завезти її з-за кордону, особливо в прикордонних областях. Наскільки великими будуть такі ризики?
О. Козаченко: Я думаю, що таких ризиків не буде. Я коротко скажу, в чому перевага агрохолдингу. Агрохолдинги мають свою сировинну базу, мають свою переробку, зберігання та транспортування, упаковку, дистрибуцію, і мають один бренд. Принаймні п’ять посередників при роботі агрохолдингів зникають, які існують зазвичай, коли є дрібне фермерське господарство. Воно виробило продукцію, продало трейдеру, трейдер продав переробнику, переробник продав перевізнику, перевізник продав тому, хто зберігає, упаковує, маркує, потім у торгівлю пішло. Тобто ми маємо п’ять посередників. І кожен із них створює додану вартість, бере свій прибуток, не завжди сплачує податок, тому що, як правило, ці посередники є на єдиному податку. А коли взяти великі агрохолдинги, то вони не мають цих посередників. Велике підприємство контролює від початку до кінця ціну продукції, за рахунок цього з ним ніхто не може конкурувати. Практично жоден дрібний з ними не конкурує. Такий агрохолдинг потужно діє на зовнішніх ринках, і саме головне, що він має величезну перспективу капіталізації свого бізнесу. Якщо ви вкладете в такий агрохолдинг п’ятдесят мільйонів доларів, ви можете зробити капіталізацію в півмільярда, за рахунок того, що ви маєте бренд і повністю всю виробничу лінію від початку до кінця. Я на цю тему часто зі своїми колегами в Євросоюзі спілкуюся, вони кажуть (а вони відслідковують ситуацію в Україні): от ви знаєте, що скоро дехто з ваших агрохолдингів якщо чихне, то вся Європа буде бігти йому хустинку подавати, щоб він витер носа. Вони будуть боятися оцих агрохолдингів, оскільки вони практично не тільки в Україні, вони будуть диктувати свої ціни і в Європі. Але це окрема дискусія. Ми можемо на цю тему поговорити погано це чи добре, але ми зараз робимо в Аграрній конфедерації відповідне дослідження, залучили чотири великі інституції такі наукові, дві наші і дві за кордоном, щоби вони вивчили ці явища.
З точки зору економіки вплив позитивний на сто відсотків щодо конкурентоспроможності економіки, сплати податків, збільшення заробітної плати тим, хто працює. Але є соціальні негативні наслідки: дрібні фермери не конкурують, зникають, тому це питання заслуговує на увагу. І
І щоби закінчити це, від чого більше постраждають дрібні підприємства: від агрохолдингів, чи від контрабанди? Я не кажу про легітимний імпорт в рамках Світової організації торгівлі та вимог. У нас минулого року третина м’яса поступило на внутрішній ринок не легітимними шляхами, контрабандою, не сплативши ні цих одинадцять відсотків, про які ви говорили, ні податок на імпорт продукції, яка ввозиться. Тобто тридцять три — тридцять п’ять відсотків ціни контрабандисти вигравали у чесних виробників. Якщо не буде поставлено крапку в цьому, то це шкодить на порядок більше, ніж членство в СОТ.
Т. Загородний: Роман Володимировичу, ви довгий час пропрацювали губернатором Івано-Франківської області. Скажіть, будь ласка, чи прораховувалися соціальні наслідки вступу до Світової організації торгівлі. Наприклад, у цій області зникне, чи скоротиться така кількість сільськогосподарських підприємств? Що буде з областю, як зміниться структура, наприклад, у сільськогосподарській особливо частині? Чи зникне структура експорту у промисловій частині галузей?
Р. Ткач: Я вам дякую, Тарасе. Перш за все, я сьогодні хочу ще декілька слів сказати по нашій сфері. Я працюю секретарем Аграрного комітету аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради. Ми не зважаючи на ті політичні пристрасті, які вирують у Верховній Раді, на декількох засіданнях комітету, власне, визначили два пріоритети на цей рік. Це питання ринку землі як окреме питання, і питання уже тепер, пов’язані зі вступом України до СОТ. Я би хотів з вашого дозволу буквально декілька хвилин все-таки трошечки детальніше зупинитися на цих «скриньках». Я не буду повторюватися, але ви знаєте, що існують так звана «жовта», «зелена» та «блакитна» скриньки. «Блакитна скринька» не стосується України, бо це стосується розвинутих країн, де є перевиробництво. Те, що стосується «зеленої скриньки», то це, власне, один із моментів підтримки державою інфраструктури на селі. Бо що відноситься до «зеленої скриньки»? Земельна реформа, розвиток інфраструктури, мається на увазі, дороги, меліоративні системи, водне господарство, наука, охорона навколишнього середовища і таке інше. І от власне тут Світова організація торгівлі не регламентує видатки на підтримку цієї «зеленої скриньки» і все залежить від бюджетів кожної держави. Всі питання зосереджені на так званій «жовтій скриньці», і от тут ідуть дискусії. Як казав Леонід Петрович, за базу, і слава Богу, що нашим урядам і попередньому урядові і новому все-таки вдалося відстояти за базу у сільському господарстві 1994-1996 роки, і зараз сума дотацій визначена у розмірі 1,14 мільярдів доларів. Це десь приблизно 5,7 мільярдів гривень. Як на мене, скажімо так, цифра нормальна і достатня для сільського господарства. Я просто спробую її порівняти з тими даними, які є.
На сьогоднішній день на 2008 рік загалом на галузь сільського господарства виділено більше одинадцяти мільярдів гривень. По так званій «жовтій скриньці» можна відвести десь 4,4 мільярди. Існує так званий сукупний вимір підтримки сільського господарства, і так от із розрахунку Україна може із бюджету кожного року виділяти близько восьми мільярдів гривень. Цього року виділено 4,4 мільярди гривень. Крім того Україна взяла на себе зобов’язання кожного року двадцять відсотків от цієї «жовтої скриньки» скорочувати. Тобто, навіть якщо би було виділено вісім мільярдів гривень, то до тієї цифри, яку ми закладаємо, я скажу, що це є достатній рівень підтримки.
В чому полягає найбільша проблема. От, власне, коли Україна подала заявку ще в 1993 році в СОТ, тоді проведення земельної реформи тільки розпочиналося. Власне ідея була в тому, що земельна реформа та період підготовки по вступу до СОТ мали йти паралельно. На превеликий жаль на сьогодні структура сільськогосподарського виробництва, скажімо, суто українська, якщо сьогодні брати, близько дев’яносто відсотків, та навіть більше, ніж дев’яносто відсотків, молока, близько вісімдесяти відсотків м’яса, овочевиробництва, все виготовляється у приватному секторі. Ми розуміємо, що це дрібнотоварне виробництво ніколи не буде конкурентноздатним. І коли сьогодні ми говоримо про вступ України до СОТ як уже про такий факт, що відбувся, то дійсно держава мала би реально подбати про нього. Бо, як на мене, я боюся, що все-таки транснаціональні компанії, оці агрохолдинги, про які ми говорили, вони все-таки мають значно більше шансів вижити в умовах СОТ, ніж дрібнотоварний виробник. Ви подивіться, наприклад, у країнах Європи загально прийнята така вимога, коли молоко, яке вже надоїли, немає права контактувати з повітрям, це одна із вимог. Тобто машини та апарати подоїли, одразу воно герметизується і йде на переробку. А ви уявляєте собі, коли у нас дев’яносто відсотків молока виробляється в індивідуальних господарствах? Якою буде конкурентоспроможність нашого молока?
І на завершення до того питання, про яке ви говорили. Я хотів би сказати, що тут проблема в тому, що на превеликий жаль, окрім Міністерства економіки, яке час від часу подавало інформацію, багато державних структур, міністерств, навіть наше рідне Міністерство агропромислової політики дуже мало на цю тему просто подавало інформації. І так складається, що на сьогодні всю інформацію, що стосується підготовки України щодо вступу і членства в СОТ, ми здобуваємо завдяки недержавним громадським організаціям. До речі, вони тут дуже активну роль відіграють, а держані інституції, навіть щоби у них одержати статистичні дані та їх порівняти, практично неможливо, і тому дуже важко. Я відпрацювавши останні три роки в якості губернатора Івано-Франківської області, хочу відверто сказати, що практично інформативно сільськогосподарські виробники майже не готові до того, щоби конкурувати вже в умовах СОТ. Вони просто не мають інформації, в котрий бік рухатися, як рухатися. Я маю надію, що ці обставини усіх нас підштовхнули, щоб зараз через органи виконавчої влади, органи місцевого урядування, це питання було широко висвітлено і ті, хто працює в аграрному секторі знали, що їх там чекає, і що їм там робити.
В. П’ятницький: Хочете, я вам скажу дві новини: одну хорошу і одну погану? Якраз про те, що мало інформації. Хороша новина — це те, що нам не доведеться знижувати підтримку по сільському господарству ні на двадцять відсотків, ні на п’ять відсотків, ні на десять відсотків. Ми домовилися, що у нас така підтримка, яка представлена в документах, такою і буде. Друга, я не впевнений ще, чи вона хороша, чи погана, але базовий період у нас теж інший, він набагато більш свіжий, це 2004-2006 роки (шістсот мільйонів доларів. — Р. Ткач), але він набагато більш якісний, і формат його набагато більш якісний, тому що той період 1994-1996 років він формувався за рахунок списання там усіляких податкових заборгованостей і таке інше, а не за рахунок реальної підтримки. А ситуація цих років була дещо іншою. Тут було перше — підтримка, але друге — це оці шістсот мільйонів доларів, але там у гривнях усе визначено — три з лишнім мільярди гривень.
Л. Козаченко: Там у гривнях усе визначено, але ці «зелена» плюс «жовта» скриньки — вісім мільярдів, а тільки «зелена» — це три мільярди.
В. П’ятницький: Але тут ж ще один момент — це продуктова і непродуктова підтримка, яка іде по рівню демінімус — це п’ять відсотків не продуктової, і п’ять відсотків продуктової, яка залежить від валового виробництва.
Р. Ткач: Кожного продукту зокрема.
В. П’ятницький: Так. А якщо це валове виробництво, то чим більше зростає в Україні валове виробництво, тим більшим буде обсяг підтримки. Більше того, якщо оця базова величина три з лишнім мільярди гривень не скорочується, то це означає, що реально, навіть у рамках «жовтої скриньки», ми можемо все більше і більше надавати цієї підтримки. Тому, я думаю, що ми знайшли отой формат домовленостей, який є чи не найкращий за останній час серед тих країн, які вступали до СОТ. Тобто ми вписалися в рамки угоди про сільське господарство повністю.
Продолжение следует
