Виборчі фальстарти Іван Грач, «Главред» На словах у дострокові вибори нардепи не вірять. На ділі – почали реєструвати в апараті Верховної Ради проекти змін у виборче законодавство.

Парламентська криза, що має всі шанси перерости в місячний параліч Ради, а той, у свою чергу – в її розпуск, подіяла на законодавчі потуги депутатів. Точніше, звернула їхню увагу на новий напрям законотворчої діяльності.

І ось широкі маси народних депутатів, здається, відірвалися від боротьби за Тендерну палату і створення чергових ухвал з «натовського» питання. Протягом одного лише вчорашнього дня в апараті парламенту було зареєстровано відразу два законопроекти, що пропонують помітно реформувати виборчу систему країни.

Проект Томенка: де ви, нові обличчя?

У разі ухвалення першого з них, авторства «бютівця» Миколи Томенка, персональний склад депутатського корпусу має всі шанси в перспективі змінитися до невпізнання.

По-перше, Томенко закликає заборонити одній і тій самій людині ставати народним депутатом України більше двох скликань підряд. Слід визнати, що ця новація може виявитися досить своєчасною як для нашого парламенту, про засилля в якому досить обридлих усім персонажів говориться вже навіть не перший рік. Та й маленький українець, імовірно, мав би сприйняти її «на ура» – адже кожен з нас в глибині душі не проти того, щоб народні обранці час від часу бачили навколишній світ не лише з вікна парламенту. А ось попрацює такий екс-депутат п'ять рочків на виробництві – дивись, повернувшись у Раду, складатиме закони краще.

Цікаво, що таке нововведення навряд чи стане доброю новиною для тієї політичної сили, до якої належить сам Микола Володимирович. Адже рано чи пізно два депутатські скликання підряд «відбуде» і єдино можливий перший номер БЮТ – Юлія Тимошенко. Що робити «бютівцям» тоді? Шукати по всій Україні тезка свого лідера, щоб не втратити «вічний» бренд?

Утім, шансів на те, що навіть був би проект Томенка прийнятий, його положення діятимуть, небагато. Адже закон не має зворотної дії – а значить, пропозиція екс-віце-спікера почне діяти лише опісля двох скликань Ради, тобто, в ідеалі, через десять років після наступних виборів. А стільки в Україні не діяв ще жоден закон про вибори народних депутатів.

Інша новація цього ж проекту Томенка теж спрямована на те, щоб у Раді з'явилося якомога більше горезвісних «нових облич». Він пропонує формувати половину виборчого списку кожної партії (блоку), виходячи з пропозицій регіональних осередків відповідної політсили. У кожній десятці списку (окрім першої, презентаційної) представників, рекомендованих центром і регіонами, має бути суворо порівну – по п'ять.

Проект «литвинівців»: повернення до «мажоритарки»?

Другий «виборчий» законопроект зареєстрували в апараті Верховної Ради чотири «литвинівці» – Ігор Шаров, Сергій Гриневецький, Юрій Литвин і Михайло Сирота. Якщо проект Томенка припускає внесення окремих змін до нині чинного закону про вибори народних депутатів, то члени фракції Блоку Литвина виносять на розгляд парламенту нову редакцію цього документа.

Головна новація проекту «литвинівців» - докорінна зміна всієї виборчої системи країни.

Згідно з цим документом, вся територія України ділиться на 450 виборчих округів, у кожному з яких партія або блок, що беруть участь у виборах, висуває свого уповноваженого представника – кандидата в депутати від цього округу. Таким чином, виборець дістає можливість віддати свій голос одночасно за політсилу, яку він підтримує, і за конкретну особу, яку «його» політсила вважає за потрібне висунути в депутати саме по цьому округу.

Підбиття результатів виборів відбувається таким чином. Спочатку визначається, які саме з політсил набрали у всеукраїнському масштабі понад три відсотки голосів виборців. Ці партії і блоки пропорційно, згідно з показаними ними результатами, розподіляють між собою 450 депутатських мандатів.

При цьому кожен учасник виборів, що пройшов у парламент формує власний виборчий список – єдиним критерієм якого є волевиявлення виборців. На ділі це відбувається так: на першому місці списку опиняється той кандидат у депутати, який у своєму окрузі набрав більше відсотків голосів виборців, ніж його однопартійці в інших округах України – і далі за нисхідною. Останнім у виборчому списку, таким чином, опиниться той кандидат у депутати, який у своєму окрузі зібрав на підтримку рідної політсили найменше голосів. Верхня частина цього списку і стає народними депутатами України.

Аналізуючи цей проект, неможливо не пригадати, що схожий підхід до реформування виборчої системи кілька років тому вже пропонував нинішній заступник секретаря РНБО Степан Гавриш. Тоді проти цієї новації виступили практично всі ключові гравці українського політикуму, назвавши запропоновану виборчу систему «квазімажоритарною».

І справді, запропонований тоді Гавришем, а зараз – «литвинівцями» спосіб голосування і підрахунку голосів не вирішує головної проблеми, яка характеризує нинішній стан вітчизняної виборчої системи. Партії, які в українських реаліях так і не перетворилися на стійкі, організаційно сильні базовані на ідеології структури, все так само всесильні при визначенні, кому саме бути кандидатом у депутати, а кому – ні. Виборець все так само обмежений у виборі тих людей, які повинні представляти його інтереси в найвищому законодавчому органі країни. По суті, парламентські вибори навіть після гіпотетичного ухвалення цього закону залишаться безальтернативними, а участь електорату у формуванні кадрового порядку денного для парламенту буде такою самою, як зараз, – суто номінальною.

Названі законопроекти, поза сумнівом, – це лише початок депутатських спроб врегулювати дискусійні питання вітчизняного виборчого законодавства. Привид дострокових виборів, що блукає кулуарами Верховної Ради, підштовхуватиме нардепів до творіння нових і нових законодавчих ініціатив такого плану.

І хай шансів на те, що ці проекти будуть прийняті перманентно заблокованим парламентом практично немає, важливою для спостерігача є вже сама їх поява. Адже вона – як барометр для нинішньої політичної погоди, відображає загальну невпевненість вітчизняних політиків у тому, що нинішня Рада «протримається» весь відведений їй за Конституцією термін. А якщо в світле майбутнє парламенту не вірить ніхто, то які він має шанси на те саме майбутнє? Питання риторичне.