Росія шукає нових «транзитерів»
Удари завдавались у різні цілі, але мали одне стратегічне завдання. Російський газовий монополіст популярно пояснював незговірливому європейському споживачеві, що без російського газу Європа замерзне і що слід у будь-якому разі домовлятися з Москвою, а не чіплятися за «енергетичні мезальянси». «Газпром» черговий раз показав, що здатний формувати газоподібний порядок денний для світових ЗМІ.
«Газовий дефіцит»
Однією з жертв пропагандистської інформаційної кампанії «Газпрому» став, як не дивно, Туркменістан. Компанія «РосУкрЕнерго» повідомила, що змушена вдатися до закупівлі російського газу для того, щоб виконати свій контракт через затримки в отриманні газу з Центральної Азії. Фактично Москва дала зрозуміти, що Туркменістан (хоча і не кажучи про це прямо) не здатний забезпечити необхідних об'ємів постачань газу. Схожу заяву зробив і президент РФ Володимир Путін, який нарікав, що у зв'язку з холодами «є перебої і з постачаннями газу з Центральної Азії. Проте, всі потреби України, країн СНД, усієї Західної Європи Росія закриває виключно постачаннями «Газпрому».
Природно, ця заява викликала інформаційну хвилю не тільки в Україні, а й в ЄС. Європейські експерти знову почали говорити про «слабку спроможність» Туркменістану як постачальника і про те, що від російського газу рано відмовлятися.
Звичайно, такі розмірковування спровокували обурення в Туркменістані, який тут же заявив про повне виконання зобов'язань з постачань і в пожежному порядку відкрив нову газоносну ділянку.
Проте, на думку експертів, російська сторона пішла на подібну інформаційну кампанію, маючи далекосяжні плани. «Газпром» має намір відітнути від туркменського пирога крупну частину і зробити це слід дуже оперативно, оскільки в Туркменістані почали широко розгортатися китайці, та й європейці з американцями сподіваються отримати свій куш. Перед публікацією газпромівського меседжу, в Ашхабаді відбулося засідання Кабінету Міністрів Туркменістану, на якому обговорювалося питання будівництва туркменсько-китайського газопроводу.
Згідно 30-річному контракту, який CNPC підписала з «Туркменгазом», до Китаю поставлятиметься 30 млрд. куб. м газу на рік, починаючи від 2009 року. Газопровід з Туркменістану має стати основою транспортної системи Туркменія – Узбекистан – Казахстан – Урумчі – Шанхай. Китай чітко закріпив у договорі пункт про те, що в разі браку об'ємів газу для виконання домовленостей Ашхабад має забезпечити доставку необхідного об'єму палива з інших джерел. І цими джерелами можуть бути об'єми газу, призначені в перспективі для Росії, у вигляді наповнення Прикаспійського газопроводу.
Ось «Газпром» і нервує. А мандражувати є чого. За інформацією тижневика «Експерт-Казахстан», газові запаси Туркменістану розглядаються фахівцями як треті-четверті в світі, але об'єм видобутку газу на даний час складає близько 70 млрд куб. м, і його шоста частина йде на внутрішні потреби республіки. Темпи зростання газовидобутку, як свідчить статистика, невеликі, і реальні об'єми видобутку газу постійно відстають від запланованих. Так, 2006 року показник видобутку виріс всього на 1% (планувалося 80 млрд куб. м), 2007 року – на 9% (прогнозувався на 20%). Зараз Туркменістан поставляє в РФ 50 млрд куб. м (за угодою від 2003 року) і ця цифра до 2028 року має вирости до 90 млрд куб. м газу на рік.
А тут китайці з 30 млрд куб. м, а є ще й туркмено-іранський трубопровід Корпедже–Курдкуй, через який щорічно прокачується 8 млрд куб. м газу (забезпечуючи близько 5% потреб Ірану), а в майбутньому цей об'єм зросте до 12–14 млрд куб. м.
Є ще й запевнення керівництва Туркменістану про те, що Ашхабад готовий брати участь і в інших (вже європейсько-американських) транскаспійських проектах.
У цій ситуації Ашхабад може укріпити довіру до себе тільки шляхом незалежного і прозорого міжнародного аудиту ресурсного потенціалу країни. Тоді все й прояснитися. І «Газпром» втратить можливість грати на «газовій неспроможності» Туркменістану. Але туркменське керівництво саме поставило себе в такі умови. Інформація про розвідані запаси засекречена. Були, звичайно, спроби провести аудит. Так, у травні 2005 року Туркменбаші доручив американській компанії DeGolyer & MacNaughton і британській Gaffney, Cline & Associates провести такий ресурсний аудит країни. Але жодних даних про його підсумки дотепер не оприлюднено. На останньому в минулому році засіданні Кабінету міністрів президент Туркменістану Гурбангулі Бердимухамедов заявив про намір провести в 2008 році аудит усіх вуглеводневих родовищ країни. Чи будуть його результати опубліковані – невідомо. Отже «Газпром» поки що може лякати незговірливих європейських споживачів перебоями з газопостачанням із Каспію.
Для Nabucco прийшов «Південний потік» .
Про те, що проект «Південний потік» сприймається в ЄС серйозно, стало зрозуміло після візиту голови уряду РФ Віктора Зубкова до Угорщини ще в 2007 році. На зустрічі Зубкова з угорським колегою Ференцем Дюрчанем у Будапешті була підтверджена домовленість про те, що Угорщина стане учасником проекту.
Але фактично початком реалізації проекту стало підписання договору між РФ і Болгарією 18 січня 2008 року. Трубопровід, потужністю 30 млрд кубометрів газу, планується збудувати до 2013 року, його вартість оцінюється в $12 млрд.
Передбачається, що проект підтримає і Сербія. 25 січня в Москві сербська сторона підписала договір, який передбачає будівництво продовження газопроводу «Південний потік» територією Сербії, добудову підземного сховища газу «Банатськи-двір», а також придбання «Газпромом» контрольного пакету акцій сербської державної нафтової компанії NIS (про що уряд Сербії вже заявив).
Трубопровід має пройти безпосередньо з Росії (від Туапсе) до Болгарії дном Чорного моря. Тим самим Росія диверсифікує шляхи постачання свого газу до Європи, не стаючи в залежність від транспортних вузлів (Туреччини та України). У Болгарії газопровід розділиться на дві вітки. Одна піде через Румунію і Угорщину до Австрії і Словенії, інша – через Грецію на південь Італії.
Таким чином, «Газпром» продовжує стратегію пошуку партнерів у ЄС, оминувши не лише традиційних, а й проблемних транзитерів російського газу (Україну та Білорусь), а й сам Брюссель, який так і не може виробити ефективну енергетичну стратегію.
Крім того, глава «Газпрому» Олексій Міллер заявив, що із завершенням будівництва цього газопроводу втрачає актуальність реалізація проекту Nabucco, що передбачає будівництво конкуруючого трубопроводу, для доставки до Європи в обхід Росії азербайджанського і туркменського газу.
Сам проект будівництва Nabucco був запропонований ще в 1990-і, а останніми роками реанімувати цю ідею намагаються США та країни Євросоюзу.
Nabucco – проектований магістральний газопровід протяжністю 3,3 тис. км в обхід Росії з Центральної Азії у країни ЄС, перш за все Австрію й Німеччину. Проектна потужність – 26-32 млрд кубометрів газу на рік. Будівництво планується завершити до 2012 року. Передбачувана вартість проекту – $6,2 млрд. У консорціумі з будівництва газопроводу беруть участь компанії: OMV Gas GMBH (Австрія), Botas (Туреччина), Bulgargaz (Болгарія), S.N.T.G.N. Transgaz S.A. (Румунія), MOL Natural Gas Transmission Company Ltd. (Угорщина). Спочатку проект газопроводу Nabucco, поджаний у 2004 році, припускав постачання газу до Європи з родовищ Ірану в Перській затоці. У 2006 році було ухвалено рішення у зв'язку з конфліктом навколо іранської ядерної програми змінити проект так, щоб мати можливість постачати газ з Казахстану, Туркменістану, Узбекистану й Азербайджану.
Під час свого візиту в Астану наприкінці 2006 року комісар Єврокомісії з питань енергетики Андріс Пієбалгс заявив: «Будівництво Транськаспійського трубопроводу стане четвертим коридором для транспортування газу до Європи і дасть додаткові об'єми. Для нас важливо, щоб у цьому був зацікавлений Казахстан». Проте Астана, не виявляє стабільної цікавості до цього проекту, ставлячи свою участь у нім в залежність від позиції Заходу відносно внутрішньої політики Казахстану, а також від перспектив очолити ОБСЄ.
У Москві вважають, що своїм бліцкрігом «Газпром» ліквідував загрозу конкурентного проекту. Проте, європейські партнери «Газпрому» дотримуються іншого погляду. Президент Eni Паоло Скароні заявив, що не вважає «Південний потік» і Nabucco суперниками. За його словами, за найближчі 20 років імпорт газу до Європи збільшиться майже вдвічі, тож кінець кінцем усім постачальникам блакитного палива знайдуться ринки збуту. По суті, італійці, як і інші європейці, намагаються диверсифікувати свої ризики: якщо не вийде Nabucco, то «Південний потік» матиме шанс. У Італії є ще один проект – Interconnector Grecia-Italia, Трубопровід Греція–Італія – італійська ділянка газопроводу Туреччина–Греція–Італія, гілкою, яка з Туреччини, перетинаючи Грецію, доправить газ в Апулію (область на південному сході Італії). У цьому проекті–конкуренті бере участь також компанія Edison.
«Північний потік» проблем.
Росія не має наміру обмежуватися самим Балканським проектом. На початку січня 2008-го в російських і західних ЗМІ почалася кампанія з обробки громадської думки в ЄС відносно «Північного потоку». Наприклад, до цього були підключені партнери «Газпрому» в особі акціонера цього газопроводного проекту – Wintershall.
Нагадаємо, що газопровід «Північний потік», протяжністю в 1200 км і вартістю €5 млрд є найбільшим газопровідним проектом на континенті. Введення в експлуатацію його першої нитки пропускною спроможністю 27,5 млрд куб. м газу на рік намічено на 2010 рік. Будівництво другої нитки газопроводу призведе до збільшення його пропускної спроможності до 55 млрд куб. м. Далі газ піде газопроводом BBL, потужністю 20 млрд куб. м газу – сполучаючи Нідерланди з Великобританією.
На даний момент у ЄС тільки Нідерланди однозначно підтримали росіян. Ще 6 листопада 2007 року голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер і президент Nederlandse Gasunie NV Марсел Крамер підписали угоду про співпрацю. Угода передбачає взаємну участь компаній у проектах газопроводів «Північний потік» і Balgzand Bacton Line (BBL).
Крім того, підписані в Москві документи передбачають також використання газотранспортних потужностей Gasunie на території Нідерландів. У власності Gasunie знаходиться одна з найбільших газорозподільних мереж у Європі загальною протяжністю понад 12 000 км, об'єм постачань по якій досягає близько 100 млрд куб. м газу на рік, що становить значну частину загальноєвропейського споживання газу.
Проте, будівництво «Північного потоку» не викликало такого ентузіазму в Євросоюзі як просування проекту «Південний потік». У Москви не виявилося достатньої кількості союзників (окрім Німеччини і Нідерландів). Інші європейці, яких так чи інакше зачіпає будівництво газопроводу, виступили із зауваженнями та вимогами. Так, 22 січня 2008 року Міністерство довкілля Фінляндії заявило, що рекомендує консорціуму Nord Stream AG розглянути альтернативний маршрут газопроводу, який не проходитиме через води Фінляндії. Це поки що не жорстка позиція, але вона може такою стати, якщо враховувати, що у фіни в ЄС мають союзників (наприклад Польщу і Литву), які активно намагаються торпедувати російський газовий проект. Польща побоюється, що після початку його будівництва необхідність транзиту російських енергоресурсів до Німеччини через Польщу відпаде, і Росія час від часу обмежуватиме свої енергетичні постачання в країну.
Тому російська сторона активізувала свою інформаційну кампанію, доводячи, що їхній газопровід не матиме екологічних вад.
І рикошетом по Україні
Увесь цей інформаційний галас рикошетом зачепив і Україну. У РФ різко розкритикували ідею Києва підвищити тарифи на транзит російського газу. У «Газпромі» не приховують, що у випадку якщо ціна на транзит газу територією України буде вища за європейську, Москва може ухвалити рішення про будівництво газопроводу Ямал–Європа-2 вартістю $4 млрд і загальною потужністю 33 млрд кубометрів. Раніше російська сторона відмовилася від планів будівництва цього трубопроводу через позицію Польщі, яка вимагає дуже велику плати за оренду землі. Після початку будівництва «Північного потоку» Польща заявила про намір переглянути ці плани і скоротити вартість оренди до прийнятної для «Газпрому».
Більш того, як заявили в «Газпромі», «у випадку якщо всі три проекти («Південний потік», «Північний потік» і Ямал–Європа-2 – Ред.) будуть задіяні, об'єми транзиту газу через Україну в 2013 році можуть знизитися зі 110 млрд до 27 млрд кубометрів на рік». Крім того, Україна втратить можливість отримувати газ з Середньої Азії, оскільки тариф на його транспортування територією Росії прирівнюється до тарифу на транзит російського палива.
І це не просто ще один наїзд росіян. Йдеться про прораховану стратегію. Звісно, всі розуміють, що побудувати, наповнити і запустити всі «обхідні» газопроводи Росія не зможе. Тим більше поки складно говорити про те, що «Газпрому» вдасться істотно обійти Україну як країну-транзитера, але, що транзит може бути урізаний очевидно. Тому Києву доцільно не тільки будувати плани довкола інтеграції в Nabucco і створювати «енергетичні альянси» з балтійськими партнерами, а й формувати якісно нову енергетичну дипломатію відносно Росії. Пора переходити від стратагеми малих криз до стратегії взаємовигідного розвитку.
Автор – директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
