Анатолій Гриценко: «Не можна гратися силовими структурами»
Що саме стало вирішальним у рішенні Банкової замінити Гриценка Єхануровим на посту міністра оборони, можна тільки здогадуватися. Можливо, це були «земельно-майнові» резони, адже Міністерство оборони з його ресурсами підключили до активної підготовки Євро-2012. А можливо, останньою краплею стало щось інше... Хоча Гриценка, який підняв на кпини ідею Юлії Тимошенко – негайний перехід армії на контрактну основу, складно було запідозрити у великій прихильності до майбутнього прем’єра.
Як би там не було, але Гриценко склав присягу народного депутата й очолив комітет з питань національної безпеки і оборони. За два місяці роботи ВР VІ скликання Анатолій Степанович організував роботу комітету, персональний склад якого він вважає найсильнішим за всі роки незалежності. Водночас Гриценко встиг зробити кілька резонансних заяв, зокрема стосовно недоцільності створення нових збройних формувань під крилом Президента, а також щодо зняття недоторканості не тільки з нардепів, а й з усіх високопоставлених осіб, включно з главою держави. І, судячи з усього, це тільки початок...
«Намагання тишком-нишком передати президентський полк із складу Збройних сил до Управління державної охорони – це незаконні дії»
Анатолію Степановичу, чому питання з передачею президентського полку Збройних сил Управлінню державної охорони набуло такого скандального відтінку?
Це не питання скандалу, це питання дотримання, а точніше – недотримання закону. А намагання тишком-нишком передати президентський полк із складу Збройних сил до Управління державної охорони – це незаконні дії. І парламентський Комітет з питань національної безпеки і оборони не буде стояти осторонь і спокійно спостерігати за спробою порушити закон, незалежно від того, хто вдається до незаконних дій. Якщо ми говоримо, що закон – один для всіх, то значить – один для всіх: і для Управління державної охорони (УДО), і для Секретаріату Президента, і для Міноборони з Генштабом. Хіба не так?
До речі, це не перша спроба передати президентський полк в УДО, їх за останні три роки було декілька. Коли я, будучи міністром оборони, отримував такі доручення, то кожного разу письмово доповідав Президентові аргументи щодо недоцільності і негативних наслідків такого кроку, останній раз це було у вересні 2007-го. Переконаний, що, вирішуючи такі питання, не можна діяти за російським прислів’ям: «Если нельзя, но очень хочется, то можно». Це якраз той випадок, коли «нельзя»!
Які негативні наслідки вас турбують найбільше?
Для УДО згідно з чинним законодавством затверджена чисельність особового складу – близько 3000 осіб, відповідно до цієї чисельності Радою затверджений і бюджет УДО. Як можна розчерком пера, навіть президентського, без зміни законодавства збільшити чисельність УДО відразу на 1800 людей, а саме стільки в штаті полку? У складі президентського полку є батальйон почесної варти, який дуже з великою натяжкою можна підвести під завдання охорони, які виконує УДО. Але, що більш важливо і небезпечно, в полку є механізовані батальйони, інженерні та інші підрозділи, на його озброєнні налічується понад 80 одиниць бронетехніки – це бронетранспортери БТР-80 з крупнокаліберними кулеметами КПВТ калібром 14,5 мм. Вони вражають будь-які рухомі об’єкти – автомобілі, автобуси, потяги, снаряд КПВТ наскрізь прошиває броню бронетранспортера… Полк – це тактична одиниця, яка може виконувати завдання у наступі або в обороні. Виникає питання – на кого планує наступати УДО або від кого вони планують обороняти Президента, у густонаселеному Києві з такою бронетехнікою? А хіба можна тим же розчерком пера сотні солдатів, сержантів, прапорщиків і офіцерів, які служать у Збройних силах, перевести в охоронну структуру з абсолютно іншими функціями, нехтуючи їх професійним покликанням – захищати Батьківщину, планами кар’єрного росту в армії, де вони здобули військову освіту, опанували професію?
Але міністр оборони Юрій Єхануров заявив, що це питання вже давно закрите...
Юрій Єхануров сказав суспільству неправду, і це дуже прикро. 19 січня він заявив, що нібито доповідав Президентові з цього питання «два тижні тому», тобто приблизно 5 січня, що нібито Президент «був здивований» і що нібито це питання «давно закрите»… Достовірна інформація, якою володіють члени нашого комітету, свідчить про інше.
Нагадаю, 17 січня народний депутат Микола Петрук (колишній командувач Сухопутних військ. – Ред.) письмово звернувся до мене як ло голови комітету з листом, у якому йдеться про те, що Секретаріат Президента ініціює передачу президентського полку зі всім рухомим і нерухомим майном із складу Збройних сил до УДО. У листі він обґрунтовує негативні наслідки реалізації такого рішення і наполягає, щоб комітет розглянув це питання на наступному засіданні, тобто невідкладно, оскільки, за даними Миколи Петрука, 16 січня вже відбулася нарада з вирішення цього питання в Командуванні Сухопутних військ за участю представників УДО. Ми розглянули це питання на засіданні комітету 23 січня, і інформація Петрука про незаконні дії навколо президентського полку підтвердилася.
Як прокоментував цю ситуацію представник УДО, якого запросили на засідання комітету?
Генерал-майор Валерій Клевчук, заступник керівника УДО, уникав прямих відповідей, але врешті-решт змушений був визнати, що така нарада в командуванні Сухопутних військ дійсно проводилася 16 січня за участю генералів і офіцерів як Сухопутних військ, так і УДО. Генерал пообіцяв членам комітету, що УДО більше не ставитиме питання про передачу йому президентського полку. Але його обіцянки не переконали народних депутатів, оскільки це не питання компетенції УДО, мова йде про позицію Президента. Останній лист щодо передачі президентського полку, з проханням «виконати доручення глави держави у повному обсязі протягом місяця», був надісланий Юрію Єханурову 28 грудня 2007 року, за підписом Віктора Балоги.
Після обговорення цього питання комітет уповноважив мене письмово звернутися до Президента, голови Верховної Ради, прем’єр-міністра і міністра оборони. Комітет поінформує цих посадових осіб про нашу стурбованість спробами незаконної передачі президентського полку і зверне їхню увагу на неприпустимість подальших кроків у цьому напрямі.
А що ж далі, питання, на ваш погляд, вичерпане, чи воно знову виникатиме?
Після того, як це питання завдяки народним депутатам перейшло із категорії закритих у публічну площину, думаю, воно буде зняте Президентом з порядку денного. Чи надовго – не можу сказати напевно. Дуже важливо, щоб усі задіяні посадовці зробили правильні висновки, в т.ч. щодо неприпустимості неправдивого інформування народних депутатів і суспільства в цілому. Прикро, що керівник УДО генерал-лейтенант Валерій Гелетей такі висновки ще не зробив. Він продовжує поширювати через ЗМІ неправдиву інформацію. Зокрема, 23 січня, вже після засідання комітету, у нічному випуску ТСН на телеканалі «1+1» генерал Гелетей розказував про те, що про передачу полку він мову не вів, він нібито хотів лише зміцнити кадри УДО за рахунок військовослужбовців, які служили в президентському полку… Це – неправда. Якщо на таку поведінку керівника УДО не зреагує Президент, то, на мій погляд, своє слово має сказати Генеральна прокуратура. Не можна гратися в іграшки з силовими структурами – це дуже небезпечно.
«Абсолютно очевидно, що в інтересах і України, і Росії налагоджувати кооперацію оборонних підприємств»
Однією із перших ваших заяв на посаді голови парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони була заява про наміри опікуватися енергетичною сферою...
Ми будемо діяти згідно з законом «Про основи національної безпеки України», який визначає дев’ять сфер національної безпеки, включно з військовою, державною, економічною, екологічною, соціальною, інформаційною, внутрішньополітичною… У складі комітету вже утворені шість підкомітетів – з питань військової безпеки і оборони, державної безпеки, економічної та екологічної безпеки, інформаційної безпеки, соціальної безпеки, з питань оборонно-промислового комплексу і військово-технічного співробітництва.
Мені приємно відзначити, що нинішній склад Комітету з питань національної безпеки і оборони є найсильніший і найбільш професійно підготовлений за всі роки незалежності. Таку високу оцінку поділяють і мої попередники на посаді голови комітету, зокрема Анатолій Кінах і Георгій Крючков.
Власне, ще з часів секретарювання в РНБОУ Петра Порошенка кажуть – а що ж не входить до сфери національної безпеки? Адже включити до цієї сфери, в принципі, можна все: від зерна, бензину й газу до свободи слова. Які ви виділяєте пріоритети, адже одночасно всім повноцінно займатися нереально?
Ми не ставимо за мету займатися всіма питаннями, це було б нерозумно. Пріоритетними будуть проблеми, найбільш важливі для суспільства і держави. І якщо на нинішньому етапі дійсно одним з ключових постало питання енергетичної безпеки України – забезпечення надійного постачання енергоносіїв без корумпованих посередників, ефективне використання нашого газотранспортного потенціалу, створення прозорих схем ціноутворення, відновлення контролю за внутрішнім ринком газу, недопущення банкрутства НАК «Нафтогаз України» і втрати стратегічно важливої труби, то ми, безумовно, розглядатимемо ці важливі питання. Звичайно, у взаємодії з профільним комітетом з питань паливно-енергетичного комплексу, який очолює Микола Мартиненко.
Я доручив працівникам секретаріату комітету проаналізувати усі кількасот законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді, навіть ті з них, що, на перший погляд, начебто не торкаються сфери національної безпеки і оборони. Ця робота не була марною. Приміром, один із законопроектів назвали «про внесення змін до деяких законів України» і зразу не було зрозуміло, «наш» він чи «не наш». Коли вивчили уважно, виявляється він «наш», бо передбачає зміну схеми підпорядкування важливої структури державної безпеки, яка відповідає за урядовий спецзв'язок і захист інформації в державі – від уряду до Президента. Будемо його розглядати.
Може бути нібито непрофільний для комітету законопроект, наприклад, про регулювання митного тарифу на якісь товари на кордоні. Але, піднявши тариф, можемо спровокувати зростання обсягів контрабанди. І тоді це стане «нашою» проблемою, яка безпосередньо впливатиме на діяльність прикордонної і митної служб. Очевидно, що комітет має включатися в роботу завчасно і розглядатиме такі проекти.
Є законопроекти про систему валютного регулювання, теж нібито непрофільні для комітету з національної безпеки і оборони, але – лише до певної межі, доки, приміром, відсоток іноземного капіталу і зовнішнього впливу на вітчизняну банківську систему не перевищить критичного рівня. Це теж важливо передбачити завчасно!
Те ж саме стосується питань освіти, медицини, загалом соціальної сфери – маємо контролювати критичні рівні захворюваності, демографії… Я вже не згадую законопроекти, що визначають ефективність державної влади в Україні – про Кабінет Міністрів, про місцеві державні адміністрації, про органи місцевого самоврядування, про вдосконалення судової системи. Комітет розгляне їх і висловить свою позицію обов’язково.
Ну а власне військовою безпекою і обороною ви збираєтеся займатися?
Це традиційно основний напрям роботи комітету – законодавче забезпечення і парламентський контроль за діяльністю військових Збройних сил, інших військових формувань і спецслужб.
На наступну сесію ми плануємо провести парламентські слухання з двох питань – перехід ЗС на професійну контрактну основу, а також перспективи розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу і технічного переоснащення ЗС та інших військових формувань. Для підготовки до розгляду цих питань парламентом комітет запланував провести виїзні засідання на оборонних підприємствах для вивчення стану реалізації ключових проектів у нашому оборонно-промисловому комплексі (ОПК).
Це насамперед будівництво нового бойового корабля класу «корвет», у якому задіяні десятки підприємств ОПК. Це розробка і подальше виробництво вітчизняного багатофункціонального ракетного комплексу, в цьому проекті беруть участь КБ «Південне» і ще десятки підприємств України. Вивчимо стан виконання проектів у галузі авіації – створення військово-транспортного літака Ан-70 (АНТК ім. Антонова), модернізації літака-винищувача МіГ-29 і ударного вертольота Мі-24 (Львівський авіаремонтний завод, конотопський «Авіакон», десятки інших підприємств).
Згадані крупні проекти можна віднести до категорії системоутворюючих, вони розраховані на 5-10 років, передбачають багатомільярдні асигнування з бюджету, створення десятків тисяч високотехнологічних робочих місць. Навколо цих проектів фактично згрупується оборонно-промисловий комплекс України. Мета запланованих виїзних засідань – заслухати керівників Мінпромполітики, Національного космічного агентства, керівників підприємств, головних конструкторів, як виконавців, а також керівників Міноборони і Генштабу, як замовників, щоб пересвідчитися, що ці проекти реалізовуються згідно плану і забезпечать технічне переоснащення нашої армії. За підсумками обговорення комітет зможе також більш предметно і професійно розглядати проект змін до державного бюджету, який уряд має підготувати до березня місяця.
Ви сподіваєтеся, що кошти на розвиток ОПК й реорганізацію армії будуть знайдені, зважаючи на активну соціальну спрямованість політики нинішнього уряду?
Справа в тому, що оборонні підприємства України протягом 15 років були змушені працювати без належної державної підтримки, фактично за принципом «спасение утопающих – дело рук самих утопающих». Треба віддати їм належне – не всі, але значна частина з них вистояли, зберегли основний технологічний і кадровий потенціал, а за рахунок експортних контрактів стали спроможними виробляти сучасну техніку або ж модернізувати техніку радянського виробництва.
У 2006-2007 роки Міністерство оборони як замовник озброєнь почало виділяти серйозні кошти для ремонту, модернізації і розробки нових зразків. В результаті у ЗС проведено випробування і прийнято на озброєння 94 нові зразки техніки і озброєння, які може серійно виробляти наш ОПК. Тепер потрібні кошти власне на постачання техніки в армію.
Обсяг річного виробництва, який можуть забезпечити оборонні підприємства, - це понад 4 мільярди гривень. До проекту бюджетного запиту Міноборони було включено 2,5 мільярда на ці цілі, виділено ж у бюджеті на 2008-й набагато менше. Сподіваюся, що уряд перегляне витрати на технічне переоснащення армії, і наш комітет також наполягатиме на збільшенні бюджетних видатків. Бо мова йде не лише про підвищення боєздатності ЗС, але й про розвиток високотехнологічних галузей промисловості, виробництво на новій основі як військової, так і цивільної продукції, про створення нових робочих місць, врешті-решт – про нарощування експортного потенціалу України.
Чи передбачається співпраця з російськими підприємствами у сфері розробки нових зразків техніки?
Ми зацікавлені в тому, щоб максимально зберегти наявні потужності українських підприємств і надалі розвивати їх. Але треба розуміти, що Україна отримала надлишкові потужності оборонного комплексу, які були задіяні в рамках Радянського Союзу і навіть ширше – країн Варшавського Договору. І є проблема вибору: можна закрити надлишкові виробництва, що вкрай невигідно і було б нерозумним рішенням, а можна піти шляхом кооперації з іншими державами, спільно виходити на ринки третіх країн, нарощуючи власну технологічну базу виробництва.
Тому, звичайно, ми зацікавлені у співробітництві з Російською Федерацією. Так само, як і російські підприємства зацікавлені в ефективних механізмах кооперації і в нових розробках наших підприємств. При цьому обидві сторони, зацікавлені на рівні виробників, не можуть не враховувати ту обставину, що вище політичне керівництво Росії взяло курс на автономне функціонування свого оборонно-промислового комплексу, орієнтацію на власні виробничі потужності.
Зважаючи на непрості геополітичні стосунки між Україною й Росією, саме цей чинник зняти буде дуже непросто: згадайте хоча б реакцію російських політиків на устремління України в НАТО...
Нагадаю, курс на автономне функціонування власної оборонної промисловості Росія визначила не рік-два, а понад десять років тому, коли в Україні навіть розмов не було про плани вступу до НАТО! Насправді, це питання державної філософії, а саме – ролі держави у суспільстві і балансу інтересів держави і її громадян. Якщо політики не малюють примарні геополітичні схеми, перебуваючи у полоні стереотипів середини минулого століття, а діють, виходячи з інтересів громадян, дбають про економічний розвиток держави, про створення нових робочих місць і підвищення соціальних стандартів життя у своїх країнах, то абсолютно очевидно, що в інтересах і України, і Росії налагоджувати кооперацію оборонних підприємств. Якщо ж замість цього створюються штучні політичні перешкоди, то, на мій погляд, це не є сучасна політика, що відповідає філософії третього тисячоліття.
Проаналізуйте, як глибоко Російська Федерація намагається інтегруватися в оборонну сферу НАТО, через реалізацію крупних проектів спільно з країнами - членами НАТО (США, Норвегія, Італія, Франція, Німеччина) посилити свою присутність на міжнародних ринках озброєнь і високотехнологічної продукції. І не бачить при цьому жодних застережень для себе щодо співпраці з НАТО. І правильно робить, виходячи з власного інтересу. Тоді чому намагання України лише стати на шлях набуття членства в Альянсі на перспективу має бути стримуючим фактором для співпраці з РФ у військово-технічній сфері? Не бачу логіки!
«Депутати не погодилися, щоб Нацгвардія була підпорядкована і підзвітна фактично лише Президенту»
Наскільки ви зможете убезпечитися від рішень, зумовлених політичною доцільністю?
Комітет має свої добрі традиції. Одна з них – при розгляді питань національної безпеки, які мають загальнодержавне значення, партійні квитки залишати вдома. Ми провели три засідання, під час обговорення звучали аргументи виключно професійного характеру. Рішення комітету також приймалися на цій основі.
Наприклад, Президент вніс законопроект про чисельність Збройних сил на 2008 рік, у якому передбачалося, що армія буде скорочена на 17 тисяч чоловік. Ми провели обговорення і показали, що протягом поточного року можна скоротити армію максимум на 9 тисяч осіб, інакше це призведе до зниження боєздатності, недотримання соціальних стандартів при звільненні військовослужбовців. І Президент погодився з такою позицією комітету, вніс навзамін інший законопроект – про скорочення саме на 9 тисяч. Комітет його підтримав, думаю, підтримає і Рада. Отже, професійні аргументи і обґрунтовані застереження сприймаються. Сподіваюся, що так буде й надалі.
Чи можна вважати, що питання термінів переходу армії на контракт, яке певний час було настільки політично гострим, знято?
Воно знято в тому плані, що в 2008 році строкову службу відмінено не буде: діє указ Президента, який передбачає призов і навесні, й восени. Я не думаю, що ситуація зміниться. Президент тиждень тому провів нараду в Міністерстві оборони за участю спікера Арсенія Яценюка, прем’єра Юлії Тимошенко, секретаря РНБО Раїси Богатирьової, де ще раз було підтверджено: останній призов на строкову службу відбудеться восени 2009 року, а термін переходу на повністю контрактний принцип комплектування ЗС - до кінця 2010 року. Ніхто з присутніх не заперечив ці терміни.
Але ви ж пам’ятаєте, як, коли і в кого виникла ця ідея – перед виборами у Юлії Тимошенко. Напевно, треба враховувати і у вашій діяльності теж, що через два роки президентські вибори. Тому буде робитися багато популістських речей, які можуть бути шкідливими і навіть небезпечними для країни...
Вибори – це вибори... Але разом із членами комітету я зроблю усе можливе, щоб на виході нашого комітету не було жодного рішення, шкідливого за своїми наслідками для країни. Якщо у нас будуть сумніви, то ставитимемо на обговорення питання і раз, і другий, і третій, працюватимемо з експертами, в тому числі й незалежними, поза межами уряду і комітету, і таки вийдемо на правильне рішення.
Наприклад, проект закону «Про створення Національної гвардії України» ми обговорювали попередньо на підкомітеті, потім на двох засіданнях комітету, досить довго й ґрунтовно, заслухали всіх депутатів, хто хотів висловитися. Нарешті, усі визнали, що документ недостатньо обґрунтований і його схвалення матиме негативні наслідки. Комітет прийняв рішення відхилити цей законопроект.
Ви не вважаєте, що всі силові структури, включно із внутрішніми військами МВС, мають підпорядковуватися Президенту як Верховному головнокомандувачу Збройних сил?
На випадок війни так має бути і так буде. Усі військові формування будуть задіяні, згідно з планами Генерального штабу, для посилення Збройних сил, Верховним головнокомандувачем яких є Президент. Він керуватиме Збройними силами та іншими військовими формуваннями через Ставку, утворену на основі Генштабу. В мирний же час кожна силова структура виконує свої функції, визначені законом, і діє інша система підпорядкування, також визначена законом. Наприклад, Збройні сили в мирний час підпорядковані Президенту через міністра оборони, а у воєнний час – напряму, міністр оборони (якщо він цивільний) відходить убік.
Після конфліктних подій у травні минулого року виникло питання щодо підпорядкування внутрішніх військ МВС. Президент тоді видав указ, яким підпорядкував собі внутрішні війська, вилучивши з ланки управління міністра внутрішніх справ. Це дозволило стабілізувати ситуацію, уникнути загострення конфлікту, оскільки знайти порозуміння з міністром Василем Цушком було неможливо. Правової оцінки ті тривожні події, на жаль, ще не дістали, прокуратура начебто продовжує розслідування. Однак системно питання не вирішене, правове поле порушене. Спроба вирішити його внесенням законопроекту «Про Національну гвардію України», на думку членів комітету, є невдалою, і комітет пропонує відхилити цей проект. Треба шукати інші рішення – і Президентові, і народним депутатам.
Перша Національна гвардія України була утворена в 1991 році, коли ще не було української армії, і створювалася вона «для захисту конституційного ладу». У 2000 році її розформували. А яка мета створення Нацгвардії зараз, хіба знову під загрозою конституційний лад?
Таке ж саме питання ставили і народні депутати, в т.ч. Олекесандр Кузьмук, який в ті часи командував Національною гвардією. Сьогодні такої загрози немає. Але законопроект був відхилений і з інших причин. Депутати не погодилися, щоб новоутворене військове формування було підпорядковане і підзвітне фактично лише Президенту, не замикалося на жодного з міністрів, а до Верховної Ради надсилало раз на рік лише письмовий звіт про свою діяльність. Цій новій, але по суті своїй – армії, що має в своєму складі бойові частини, спецназ, авіацію, пропонується надати повноваження обмежувати права і свободи людей у мирний час – затримувати, блокувати, застосовувати спецзасоби, зброю…
Я маю сумнів, що цей проект закону буде підтриманий Радою. І не тому, що тут є якийсь політичний чинник, а тому, що законопроект не узгоджується з вимогами Конституції, логіки і досвіду європейських держав. Тому що і в інших державах є жандармерії, карабінерії, гвардії, але вони підпорядковуються міністрам – внутрішніх справ, оборони, юстиції і навіть фінансів. Жодне з таких формувань не підпорядковується напряму главі держави!
«Я б запропонував у новій Конституції зняти в уряді лінію штучного поділу, яка зараз ділить міністрів на «своїх» і «чужих»»
Президент оголосив 2008-й рік Роком конституційного реформування. Питання внесення змін до Конституції буде предметом роботи комітету з питань національної безпеки і оборони?
Безумовно, буде. Ми розглядатимемо всі питання, які впливають на баланс і ефективність функціонування державної влади.
Щодо можливих змін озвучу вам лише одну нову пропозицію. Розумію, вона не викличе захоплення навіть серед колег по фракції, але над нею треба принаймні подумати. Я б запропонував у новій Конституції зняти в уряді лінію штучного поділу, яка зараз ділить міністрів на «своїх» і «чужих». Мені здається, що це ненормальна практика, коли два члени уряду (міністри оборони і закордонних справ) пропонуються главою держави, а всі решта – головою уряду. Відразу, незалежно від прізвищ, створюється штучна лінія напруги – «свої» і «чужі», це підтверджує мій власний досвід роботи в трьох урядах. Очевидно, тут є питання довіри чи недовіри між Президентом і головою уряду. Можливо, прем’єру треба вносити ці дві кандидатури за попереднім погодженням з Президентом? Треба подумати.
Ви озвучували цю ідею Банковій?
Ні, я ні з ким це питання ще детально не обговорював, тим більше – на Банковій. Не хочу, щоб хтось говорив, нібито Гриценко зводить рахунки з Президентом. Я цим не займаюся, немає ні бажання, ні часу.
А які шанси на прийняття закону «Про Кабінет міністрів» у редакції Секретаріату Президента? Адже Юлія Тимошенко відмітила, що цей закон у такому вигляді урізає права прем’єра на користь Президента. Щоправда, наступного дня сказала, що готова розглянути його «заради гармонії в команді»...
Мені важко оцінювати шанси. Знаю одне: чинний закон про Кабмін треба змінювати, бо він суперечить Конституції, обмежує права Президента. Але, виправляючи цю ситуацію, на мій погляд, недоцільно переходити конституційну межу в іншому напрямку, віддаючи повноваження уряду або парламенту Президентові. Думаю, законопроект буде прийнятий у першому читанні без проблем, а в цілому – залежно від готовності шукати компроміс.
Чи було для вас несподіванкою, що Президент не подав вашу кандидатуру на пост міністра оборони в уряді Тимошенко?
Так, це було несподіваним не лише для мене, але, думаю, для всіх. Тим більше що зранку депутатам роздали подання на моє призначення… Але цю ситуацію я вже «проїхав», я вмію тримати удари і рухатися далі.
Чим ви пояснюєте таку «заміну» вас на Єханурова?
Це питання не до мене, поставте його Президентові.
Можливо, це пов’язано зі зміною пріоритетів діяльності Міністерства оборони?
Я прийшов у Міноборони, щоб зробити українську армію європейською. І все для цього робив разом із своєю нечисленною командою, спираючись на Генеральний штаб, на офіцерський корпус, який підтримав запропоновані напрями реформування. Ми досягли чимало позитивних результатів і дістали високі оцінки людей, які можуть професійно оцінити досягнуте. Причому зробили це в складних умовах, практично за відсутності будь-якого інтересу до армії і її проблем як з боку Верховного Головнокомандувача, так і з боку уряду. Ми самі визначали пріоритети, ставили мету і досягали її. Бо за межами армії це нікого не цікавило. На жаль. Це була дуже напружена, інтенсивна і надзвичайно цікава робота. Президент за три роки жодного разу не спитав ні мене, ні начальника Генштабу, чим займаються війська, які навчання вони проводять, до виконання яких завдань вони готуються… Ми сприймали це як вияв довіри і можливість працювати самостійно. Зараз Президент нібито зацікавився армією, її бюджетом. Можливо, Юрію Єханурову в таких умовах буде легше працювати, а можливо – важче. Я бажаю йому успіху.
У вас немає побоювання, що закладенні вами плани реформування армії будуть занедбані?
У своїх інтерв’ю, починаючи з 2005 року, я неодноразово казав, що сприймаю кожен день перебування на посту міністра оборони як останній. Це була внутрішня психологічна установка, щоб зробити максимум можливого, довести результат реформування на тому чи іншому напрямі до точки незворотності, щоб подальший розвиток армії вже мало залежав він зміни керівництва. Я розумів, наскільки непередбачуваним може бути політичний фактор при прийнятті кадрових рішень. І не помилився.
На багатьох напрямах нам вдалося довести реформи до точки незворотності, на інших – не встигли. З урахуванням того, що новий міністр і три його новопризначені заступники (Монтрезор, Буца, Дєєва. – Ред.) не мають досвіду безпосередньої роботи у військовій сфері, на цьому етапі зростає роль керівництва Генерального штабу і департаментів міністерства. Саме вони є носіями інституційної пам’яті, а от чи будуть вони послідовними у продовженні реформ, чи з полегшенням з’їдуть з цієї теми, він мене вже мало залежить.
Хоча в рамках контрольних функцій парламенту комітет триматиме ці питання в полі своєї уваги, у нас є механізми для відстежування того, що відбувається в армії, і допомагати там, де виникатиме потреба, новому керівництву Міноборони.
Як ви прокоментуєте щойно оприлюднену у ЗМІ інформацію про незаконне відчуження військового майна, про оборудки з підробкою ваших підписів окремими чиновниками?
Для мене це не новина. Мова йде про численні випадки рейдерства по незаконному захопленню нерухомості, звільнених і навіть не звільнених військових містечок. У цих схемах задіяні і бізнесмени, і чиновники, і корумповані судді, які без повідомлення Міноборони на підставі фальшивих документів виносять рішення на користь окремих бізнесових структур. Коли ми отримували таку інформацію з будь-яких джерел, негайно зверталися до правоохоронних органів, щоб спільними зусиллями повернути державі фактично вкрадене майно. Очевидно, оприлюднена в ЗМІ інформація – це той випадок, коли вдалося порушників закону спіймати на гарячому і, сподіваюся, вдасться притягти до відповідальності. Можу ще раз наголосити через ваше видання: Гриценко яким прийшов у кабінет міністра, таким його і залишив, жодним гектаром або соткою землі не приростивши свого сімейного статку. Тому я сплю спокійно і можу чесно дивитися людям в очі.
«Юлію Тимошенко у європейських столицях зараз слухатимуть з особливим інтересом»
Як ви оцінюєте останні події, які розвиваються навколо приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО – підписання звернення до Генсекретаря НАТО Схеффера Президентом, прем’єром і спікером без узгодження з ВР?
Якщо ми говоримо про ПДЧ, це ще питання, чи нам дадуть приєднатися до нього в Бухаресті. Якщо Україну допустять до виконання ПДЧ, то пройде тривалий період, перш ніж нас приймуть в Альянс. І тривалість цього періоду залежатиме від нас, а не від НАТО. Ми повинні збудувати стабільну ефективну державу і достойні умови для життя своїх громадян! Лише тоді зможемо говорити про можливість вступу до НАТО.
Які країни – члени НАТО, не є великими прихильниками вступу України до НАТО?
Не хочу називати ці країни, бо це питання дуже чутливе. МЗС, уряд їх добре знають і мають відповідно працювати. Наголошу інше: серед трьох підписантів листа до НАТО, на мій погляд, сьогодні найбільш важливою є позиція і роль прем’єр-міністра. Тому що позиція Президента давно відома, вона послідовна, позиція спікера, який нещодавно був міністром закордонних справ, також зрозуміла для наших партнерів. А от Юлію Тимошенко у європейських столицях зараз слухатимуть з особливим інтересом, і від її щирості і переконливості залежить дуже багато.
Ви не поставили підпис під проектом закону про скасування депутатської недоторканості і днями заявили, що у такому випадку недоторканість треба скасувати й для Президента.
Якщо ми ставимо за мету не імітувати скасування, а хочемо насправді скасувати депутатську недоторканність, то у нинішньому парламенті це можливо за однієї умови – якщо недоторканність скасують для всіх, хто її має: для депутатів, Президента, суддів. Я не хочу займатися імітацією виконання передвиборних обіцянок, я хочу їх виконувати, хочу отримати позитивний результат. Цим і нічим іншим пояснюється моя позиція. Я прожив 50 років, ніколи не мав недоторканності, і вона мені не потрібна.
Таким чином ви стверджуєте, що обіцянка №1, з якою блок НУНС ішов на вибори, ніколи виконана не буде?
Не погоджуюся з вашою оцінкою. Я щиро підтримую лозунг нашої виборчої кампанії: закон – один для всіх! Працюючи міністром, в армії я втілив його в життя, це вже реальність. Давайте разом втілимо його в усій країні, для всіх 46 мільйонів громадян, незалежно від посад. Якщо вдасться переконати колег по парламенту, а крім того, Президента, щоб скасувати недоторканність одразу для всіх, повірте мені, це може бути унікальне голосування – 450 голосів «за»! Може, саме так і почнемо об’єднувати Україну.
