Країна і діти, або Луценко, Шустер і всі, всі, всі Юрій Романенко, «Главред» Українська політика розвивається в найгірших традиціях постмодерну – найдурніша і найогидніша витівка вмить перетворюється на медійну мегаподію.

Це велика біда для України – можновладці не лише втратили смак стосовно того, що добре і що погано, але навіть не соромляться свої погані манери транслювати на всю країну, нав'язуючи їх як взірці поведінки простим громадянам.

Наша так звана еліта вже давно втратила ґрунт під ногами, не розуміючи, що не можна ставити на одні терези власні інтереси та етичні засади суспільства. «Шустеризація» української політики вже давно зайшла дуже далеко, а мордобій у Секретаріаті між Юрієм Луценком і Леонідом Черновецьким є скандальним підтвердженням нашої убогої та безнадійної політичної реальності.

Неважливо, що відбувається на світових фондових ринках, суща дрібниця, що цілі системні шматки інфраструктури України розвалюються на очах… Бив чи не бив – ось у чому питання, точніше кажучи, питанняще, яке заволоділо найліпшими умами української політичної думки.

Окреме спасибі Савіку Шустеру, який додав спектаклю української політики бездоганний лиск латиноамериканського серіалу з елементами true-story. Що за дивна робота - збирати раз на тиждень клоунів, розподіляти їх умовно на дві протилежні частини і щиро потішатися над їхніми амбіціями і дурістю. Коли, клацаючи пультом, у черговий раз потрапляєш на той чи інший формат «Свободи», мимоволі пригадуються слова Гітлера, що всій цій VIP-тусівці «народ потрібен виключно для того, щоб на його тлі їх вищості та їх величності могли продемонструвати себе».

Тепер, власне кажучи, про самих «героїв» і «антигероїв», що освятили своєю кров'ю непорочні стіни Секретаріату Президента.

Сама по собі бійка між політиками не є сенсацією. Благо і на Заході, і на Сході політики регулярно билися, б'ються і битимуться. У нашому випадку страшно і небезпечно те, що в гонитві за самопіаром політики забувають, що вони не лише люди, а й зразки для наслідування.

Можливо, Луценка справді зачепили слова Черновецького. Можливо, вони були справді образливі, але навіщо виносити сміття з хати? Це однаково стосується і Леоніда Черновецького, команда якого доклала максимум зусиль, щоб конфлікт набув якнайбільшого резонансу в ЗМІ.

Будь-яка влада спочиває на таємниці, диві та авторитеті, - говорив Достоєвський. Яку думку можна винести про владу, де в найвищих кабінетах панує базарна лайка? Як можна сприймати серйозно державний орган, де начебто ухвалюють стратегічні рішення, а за фактом влаштовують розбірки перші особи держави?

Та ніяк, тому що влада в Україні вже давно і не влада, а її жалюгідна подоба, страшненька й скандальна. І якщо сказати зовсім чесно й відверто, то це не наша влада. Це щось чужорідне й смердюче, що руйнує суспільство, як ракова пухлина.

Лівий теоретик Антоніо Грамші у своїх «Тюремних зошитах» писав: «Якщо кожен індивід розглядає колективний організм як щось йому чуже, то абсолютно очевидно, що цей організм фактично більше не існує, а стає якимсь примарним породженням інтелекту, якимсь фетишем».

Тому не дивуйтеся, що громадяни стріляють одне в одного в столичних пробках або ріжуть одне одному глотки в пориві суперечки. Там, де немає правого суду, де й держава ніби несправжня, кожен сам відповідає на питання, «тварюка я тремтяча чи право маю». Ось і Юрій Віталійович вважає, що «право має» і, чесно дивлячись у телевізійну камеру, закликає українців робити чоловічі вчинки.

Наслідком буде (чи вже є?) «війна всіх проти всіх». Чого вже там чекати, поспішатимемо. Кров за кров, око за око, куля за кулю.

Загалом, спасибі Черновецькому та Луценкові за ще один урок. Він буде засвоєний і осмислений. Адже в Україні мільйони розсудливих людей, які не клюють медіа-наживку Shusterpolitik. Важко повірити, що серед них не знайдеться кілька тисяч активістів, які займуться конструюванням іншої України, іншої політики, іншої держави. Їхнє фундаментальне завдання — створити конструкцію, що виключає потрапляння у владу невідповідних людей.

Потрібне нове владне середовище, яке пропускатиме в себе тільки тих, хто за своїми природними якостями відповідає базовим вимогам за устремліннями.

Як над здоровою сім'єю стоять батьки, що розуміють як власну мету турботу про сім'ю за рахунок себе, а не про себе за рахунок сім'ї, так і над здоровим суспільством повинні стояти люди, що розуміють як свою мету турботу про суспільство.

У чудовому полемічному трактаті «Проект Росія-2» згадується момент, де Гоголь в одному зі своїх листів писав: «Якщо до шахрая приставити сторожа, буде два шахраї. Якщо до того ж сторожа приставити ще одного сторожа, буде три шахраї». Так от, нарощування кількості сторожів веде до збільшення шахраїв, але не до поліпшення порядку. Досить заводити у владу шахраїв і пройдисвітів. ККД все одно буде нульовим, тому що неможливо клоуна переробити на лева. Клоунами за духом, так само як і державними діячами за духом, не стають. Ними народжуються.