НАТОвкти по повній, Тарасюк VS Кожара. Альона Гетьманчук, Галина Каплюк, журнал «Главред» Міністр закордонних справ Володимир Огризко вручив генеральному секретареві НАТО Яап Де Хооп Схефферу звернення українського Президента, прем’єра і спікера парламенту, в якому вони висловлюють «зацікавлення» у приєднанні України до Плану дій щодо членства в НАТО вже на Бухарестському саміті Альянсу в квітні цього року і розраховують на те, що «рівень готовності нашої держави до нових зобов’язань стане основою для позитивної відповіді».

Звісно, було б куди ефектніше, якби лист трьох до Брюсселя доставив один із його підписантів. А саме – прем’єр-міністр Юля Тимошенко. Хоча б тому, що чимало представників Альянсу в дружніх розмовах із автором цих рядків неодноразово висловлювали думку, що Юлія Володимирівна не справляє враження великого прихильника вступу України до НАТО, тож за її перебування на посаді голови уряду навряд чи варто сподіватися на особисте заангажування прем’єра у виконання Плану дій щодо членства.

З іншого боку, можуть зауважити прихильники ЮВТ, не з вини Тимошенко склалася ситуація, коли про існування листа з трьома підписами українці дізналися з вуст американського гостя, впливового сенатора Ричарда Лугара. Як відомо «Главреду», лист був підписаний на чотири дні раніше, аніж гість з-за океану завітав до України. І, що важливо, оприлюднення звернення гальмувалося не на рівні прем’єра чи спікера, а по лінії виконавців у президентській канцелярії. Віктор Андрійович, який, безумовно, заслуговує на роль головного пронатівця у трійці підписантів, очевидно недооцінив тих, кому в Секретаріаті Президента було доручено виконання операції під кодовою назвою «лист до генсека»… Отож залишається лише сподіватись, що відтермінування з виходом листа у світ пов’язано з тим, що на Банковій хотіли витримати всі процедури й оголосити про наявність звернення, коли воно потрапить до рук генсека НАТО.

А поки Володимир Огризко виконував приємну (а є підстави вважати, що вона була для нього саме такою) місію в штаб-квартирі НАТО, Партія регіонів у Верховній Раді вчинила справжню обструкцію Арсенію Яценюку. Регіонали на всі лади доводили, що хто-хто, а спікер Верховної Ради за законодавством не мав права підписувати подібний лист, а якщо не відізве свій автограф – ризикує поплатитися спікерським кріслом. І скільки б представники коаліції не нагадували Януковичу та його підопічним про ухвалений ними в 2003 році «Закон про основи національної безпеки та оборони», в якому вступ до НАТО зафіксований у вигляді кінцевої мети євроатлантичної інтеграції, опозиція, схоже, вчепилася за натівську тематику мертвою хваткою і тягтиме її вже до президентських виборів. Інша справа, чи будуть на той час страшилки про «агресивний блок» дійсно впливати на вибір окремих заручників стереотипного мислення на Півдні, Сході чи, тим паче, в Центрі України? Особливо, якщо врахувати, що План дій щодо членства – це перелік конкретних реформ. І вони мають бути проведені не для покращення життя натівських солдат, а українських громадян.

Ми, в свою чергу, не втримаємось, аби не нагадати Віктору Федоровичу та Ко цитату з його ж інтерв’ю впливовій німецькій газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung, котре побачило світ восени 2006 року – вже після його пам’ятного візиту до штаб-квартири Альянсу в Брюсселі. «Україна не змінила свою орієнтацію. Як і раніше, нашою стратегічною метою залишається входження в євроатлантичний простір»,–сказав тоді Янукович. На уточнююче питання журналіста, чи означає це «членство», він відповів: «Так. Цю мету ніхто змінювати не хоче».

Із яких міркувань регіонали все-таки «цю мету» змінили, як тільки опинилися поза владними кабінетами, і як сподіваються «обеззброїти» опозицію на натівському фронті коаліціанти, «Главред» поцікавився у зовнішньополітичних ньюсмейкерів НУНС та Партії регіонів – Бориса Тарасюка і Леоніда Кожари відповідно.

Борис Тарасюк, Народний депутат від блоку «Наша Україна – Народна само-оборона», голова комітету ВР з питань євроінтеграції, голова Народного Руху України, екс-міністр закордонних справ

Чому склалася ситуація, що оприлюднення звернення до Генерального секретаря НАТО щодо ПДЧ за підписом Президента, прем’єра та спікера відбулося лише після заяви американського сенатора Ричарда Лугара?

Думаю, що це випадковий збіг обставин, бо рішення відбулося до зустрічі з паном Лугаром, але чомусь, коли його проінформували на зустрічі з Президентом, він визнав за можливе оприлюднити цей факт. Вважаю, що це не зовсім правильна дія пана Лугара, він не мав права цього робити.

До того ж Секретаріат Президента припустився чергової помилки, коли розмістив цей лист перед тим, як 18 січня його вручили адресатові. Так у міжнародній практиці не прийнято і є грубою помилкою Секретаріату Президента. А пан Лугар не зовсім тактовно себе повів у цій ситуації. Звичайно, наші опоненти відразу ж використали це.

Голова Комітету з нацбезпеки та оборони Анатолій Гриценко припустив, що вірогідність отримання Україною ПДЧ на Бухарестському саміті становить 70%. Яким є ваш прогноз, з урахуванням скептичних настроїв окремих країн-членів НАТО?

Це особиста думка мого колеги і приятеля. Вважаю, що не можна вимірювати відсотками вірогідність приєднання або неприєднання. Звичайно, є декілька країн-членів НАТО, які не готові на даному етапі погодитися, тому потрібні додаткові організаційні дипломатичні зусилля для того, щоб переконати наших партнерів. Я знаю, що міністр закордонних справ має чіткий і конкретний план здійснення цієї роботи, тому зарано говорити про якусь вірогідність чи невірогідність.

Чи мав право Арсеній Яценюк як голова Верховної Ради підписувати цей лист, не отримавши згоди більшості парламенту?

Безперечно, мав. Це право обумовлюється наявністю рішень Верховної Ради, це стосується, зокрема, рішення від 21 листопада 2002 року, коли парламент підтримав своєю постановою курс на членство у НАТО. Але вищу юридичну силу має Закон України «Про основи національної безпеки та оборони», який було прийнято 19 червня 2003 року – до речі, більш ніж конституційною більшістю тодішнього складу Верховної Ради. І Партія регіонів у повному складі, а також більшість членів СДПУ(о) голосували «за».

Якщо говорити про нинішню парламентську більшість, то вона таку згоду дала у своїй коаліційній угоді, а також у проекті програми дій уряду, де чітко записано про намір приєднатися до Плану дій щодо набуття членства в НАТО.

Також хочу нагадати, що наші опоненти лукавлять і у цинічний спосіб спотворюють факти: мовляв, голова Верховної Ради перевищив свої повноваження. Саме вони голосували за членство в НАТО у 2003 році. До того ж під Універсалом національної єдності від 3 серпня 2006 року стоїть підпис голови фракції Партії регіонів Віктора Януковича, а там чітко прописаний курс на членство в НАТО і приєднання до Плану дій щодо набуття членства. Отже, Партія регіонів укотре демонструє цинічну непослідовність і спекулятивну політику. Про комуністів не говоримо, бо вони ніколи не відстоювали національні інтереси України.

Як коаліція протидіятиме підміні понять, яку використовує Партія регіонів, видаючи ПДЧ за заявку на членство в Альянсі?

Партія регіонів завжди вихляла, кон’юнктурно поводилася в різні періоди щодо стратегічних національних інтересів України. В даному разі у нас є всі аргументи, щоби спростовувати їхню брехливу та цинічну позицію. Вони договорилися до того, що показали своє незнання Конституції, стверджуючи, що в ній міститься положення про нейтральний статус держави. Хотілося б їм побажати опанувати Основний Закон і усвідомити, що він таких положень не містить, що їхня позиція є непослідовною, кон’юнктурною і спекулятивною. У нас є достатньо аргументів, щоб довести це українському суспільству.

Леонід Кожара, Народний депутат від Партії регіонів, заступник голови Комітету ВР у закордонних справах, колишній посол України в Швеції

Леоніде Олександровичу, чому Партія регіонів категорично вимагає, аби спікер Арсеній Яценюк відкликав свій підпис під зверненням до Генерального секретаря НАТО щодо ПДЧ?

Перш за все, Партія регіонів не виступає проти співробітництва з НАТО, ми якраз за всебічну співпрацю з Альянсом, а проти негайного членства, оскільки абсолютна більшість громадян України проти вступу до НАТО на нинішньому етапі.

По-друге, згідно з Універсалом національної єдності, питання вступу до НАТО має бути вирішено на всеукраїнському референдумі. А План дій щодо членства в НАТО – це фактично і є заявка на початок процесу вступу до цієї організації.

Але ж це якраз не заявка на членство...

Так вважають сьогодні і деякі політики, але я хочу сказати, що це останній двосторонній документ перед вступом до НАТО. Більше жодних документів ми з Альянсом не підписуватимемо. Щойно закінчиться дія цього Плану, багато процедур буде запущено автоматично. Далі – ратифікація Вашингтонського договору та членство, а перед цим – рішення політичної ради НАТО на найвищому рівні про прийняття України. Тому говорити про те, що це план, який нікуди не веде, неправильно. І якщо Україна починає процедуру вступу до НАТО, то ми маємо спитати думку народу. Крім того, ми можемо поставити і Україну в незручне становище, коли вона виконуватиме ПДЧ, а потім на референдумі український народ скаже «ні». Як тоді виглядатиме наша держава?.. Отже, по-перше, ми наполягаємо, щоб усім нашим діям щодо НАТО передував всеукраїнський референдум. По-друге, ситуація з підписанням цього звернення з точки зору публічності нашої влади – це ганебно.

Ви маєте на увазі те, що про існування цього звернення всі дізналися від американського сенатора?

Так. «Лист трьох» було опубліковано на сайті Президента о пів на десяту вечора. Усі дізналися про те, що Україна подає заявку на ПДЧ о четвертій годині дня від американського сенатора Лугара. Виникає запитання: як могло статися так, що влада фактично провела з цього приводу якісь сепаратні переговори з представниками американської влади, а українці дізнаються про це не від Президента, прем’єра чи спікера, а від американця!

Є ще один важливий момент у цій ситуації – підпис голови Верховної Ради. У статті 88 Конституції, де йдеться про повноваження голови ВР, сказано: «Пункт 4. Повноваження голови ВР представляють Верховну Раду України у відносинах з іншими органами влади України та органами влади інших держав». Там ніде не вказано, що пан Яценюк без наданих йому парламентом повноважень може робити якісь заяви щодо міжнародних організацій. Ми вважаємо його дії антиконституційними. У нього була єдина можливість підписати цей лист – це постанова Верховної Ради. Отже, все це сталося кулуарно, сепаратно від народу України, більша частина якого проти вступу до НАТО. Голова ВР порушив статтю Конституції, він не мав на це права і повинен відкликати свій підпис.

Та влада не проти провести референдум із цього питання.....

Коли його проведуть? Коли ми втягнемось у процес приєднання до НАТО?.. Альянс – це близько двадцяти тисяч різних стандартів, і ми зараз під них все перероблятимемо, витрачаючи на це кошти і водночас не знаючи, чи туди вступимо.

Але ж Партія регіонів у 2003 році проголосувала майже у повному складі за Закон «Про основи нацбезпеки та оборони», в якому вступ до НАТО визначався кінцевою метою...

Партія регіонів свого часу голосувала за закон про основи національної безпеки і за введення українських військ до Іраку, ми від цього не відмовляємося. Але ніде в законодавстві України не написано, що в січні Яценюк має підписати лист до генсека НАТО щодо початку процедури вступу до Альянсу. Це було зроблено сепаратно, ні з ким не узгоджено.

Та все ж коли Україна може вступити до НАТО?

У тому Альянсі, який є зараз, Україні членство не потрібне. НАТО саме має пройти шлях трансформації, бо сьогодні ним не задоволені навіть деякі країни-учасниці цієї організації. Один приклад: найбільші терористичні акти за останні роки відбулися якраз в країнах-членах НАТО –Великобританії, США, Іспанії. З іншого боку, такі європейські країни, як Австрія, Швеція, Фінляндія, Швейцарія, не входять до Альянсу і таких загроз не мають. Я вважаю, що найбільш сприятлива позиція України – це позаблоковість.

Арсеній Яценюк прогнозує, що запрошення на вступ до НАТО ми можемо отримати аж після 2017 року. А якими будуть ваші прогнози?

Я згодний з Яценюком. Йдеться про десять років.