Хто зупинить третейських рейдерів?
Ініціювала цей розгляд група народних депутатів, які вважають, що ті права, якими сьогодні користуються третейські жерці Феміди, загрожують розвалити державну систему правосуддя.
І сантехнік може вершити правосуддя…
Зачаткові форми третейського судочинства існували в нашій країні ще за часів Радянського Союзу. Але по-справжньому ця система розв’язання суперечок піднялася в Україні лише в 2004 році, коли було ухвалено закон «Про третейські суди». Нововведення, яким парламент тоді ощасливив народ, було воістину революційним. Перш за все тому, що похитнуло колишню монополію держави на судову діяльність. Третейські судді не є представниками державної влади, свої ухвали вони виносять не від імені держави, а від власного імені, Президент і Верховна Рада не мають права їх ні призначати, ні звільняти, що гарантує їхню незалежність.
Усе третейське судочинство засноване на довірі сторін суперечки до конкретної людини, яка має гарну репутацію і здатна зважено розсудити конфлікт. Теоретично таким жерцем правосуддя може стати будь-який громадянин України – ваш сусід дядя Вася, що працює в жеку сантехніком, або шкільна вчителька Вікторія Андріївна, або товарознавець найближчого до вас супермаркету Тетянка. При цьому ні соціальний статус, ні професія, ні рівень освіти і обізнаності в юридичних тонкощах людини, якій надається право виносити ухвали в ролі третейського судді, значення не мають. Єдина обов'язкова вимога – щоб кандидатура третейського судді була схвалена як позивачем, так і відповідачем у цивільній справі. Тільки в цьому випадку державна влада визнає рішення такого судді легітимними.
Поява такої демократичної форми розв’язання суперечок в Україні принесла чимало користі. Перш за все тому, що це дозволило дещо розвантажити державні суди, які й без того «утопали» в стосах цивільних позовів, що надходять до них. Виграли від цього й громадяни, адже, по-перше, вони дістали чудову альтернативу забюрократизованій і завантаженій державній судовій системі, що загрузла в хабарництві та часто зволікає із розглядом цивільних справ настільки, що розв’язання суперечок розтягується на багато років. По-друге, громадяни дістали можливість не лише швидко вирішувати свої спори, але й вибирати суддю, який має репутацію справедливої, об'єктивної та неупередженої людини. Чи варто говорити, що в державних судах такі порядки нікому й не снилися. По-третє, рішення третейського суду, згідно із законом, є остаточними і не підлягають оскарженню в жодних органах третейського та державного судочинства, що також, за задумом законодавців, має сприяти швидкому та ефективному вирішенню суперечок і зростанню популярності нової форми судової діяльності.
Але як це часто буває в нашому життя, сміливі новації законодавців обернулися чималими проблемами для народу. Третейські суди виявилися абсолютно безплідними для організованої злочинності та людей, які судяться з державними органами, адже за законом такого роду справи перебувають поза компетенцією «недержавної» Феміди. Проте для новоявлених юридичних «піратів XXI століття» – напівкримінальних структур, які промишляють рейдерством, нова форма судочинства стала просто манною небесною. Їхні схеми відбирання чужого майна після появи третейських судів стали ще цинічніші.
Найтиповішим став такий маневр. Рейдери розподіляються на дві групи, які умовно можна назвати лжепозивачі та лжевідповідачі. Знаходять людину, яка погоджується стати третейським суддею, і починають тяжбу, предметом якої є майнові права, скажімо, на якийсь об'єкт нерухомості. Лжепозивач заявляє, що лжевідповідач зобов'язаний повернути йому це майно, наприклад, на підставі невиконаного договору оренди. При цьому варто зазначити, що насправді жодна зі сторін судової справи не має жодного стосунку до цієї нерухомості, а справжній її власник навіть і не підозрює, що його майно хтось намагається поділити. Але третейський суддя (ним не обов'язково повинна бути стороння людина, рейдери можуть призначити на цю роль когось зі своїх) не перевіряючи ніяких документів, що встановлюють право на нерухомість, визнає правоту однієї зі сторін і виносить ухвалу визнати право власності за кимось із сперечальників. З цим документом переможець лжепроцесу звертається до державного суду з вимогою зобов'язати БТІ визнати за ним право власності на спірну нерухомість. Добившись свого, рейдер за допомогою м'язистих хлопців і під прикриттям цілого стосу юридичних документів вмить викидає зі здобутого шахрайським шляхом приміщення його справжнього власника.
Найнебезпечніше в цій схемі те, що таким чином негідники мають можливість захоплювати не лише ринки, обленерго або підприємства, що виробляють ліквідну продукцію. Універсальність такої схеми дозволяє їм застосовувати її практично до будь-якого нерухомого майна. Наприклад, якщо завтра вони захочуть відібрати у якогось громадянина його квартиру, то зможуть це зробити досить легко. При цьому якщо потерпілий доведе, що документи, на підставі яких рейдери оформили право власності на його квартиру, з'явилися в результаті явного неправомірного рішення третейського судді, такий жрець правосуддя не понесе жодної відповідальності, адже закон щодо цього забезпечує його юридичним імунітетом.
Третейський суд – оплот рейдерства?
Такого штибу схеми давно вже вийшли з розряду суто теорії і досить широко застосовуються на практиці. Дійшло вже до того, що деякі третейські суди поставили на потік розгляд справ, пов'язаних зі встановленням прав власності на будинки, землю, майно, і, по суті, забезпечують юридичне прикриття самозахоплень. Рейдерство під прикриттям третейського судочинства останнім часом розгулялося настільки, що, схоже, довело до точки кипіння голову Верховного Суду України Василя Онопенка, який ще торік під час розширеного спільного засідання президії ВСУ, президії Ради суддів і колегії Державної судової адміністрації обрушився з гнівною критикою на діяльність третейських судів.
«У нас з'явився інший, ще страшніший вид рейдерства… Це третейські суди. Коли ми замислювали і приймали закон про суди (третейські), це була спроба «розвантажити» судову систему, але сьогодні третейські суди ухвалюють рішення, які не мають права ухвалювати, скажімо, виділяють десятки гектарів землі в Криму, визнають право власності на важливі об'єкти в країні», – переконаний Онопенко.
У владних високопосадовців накопичилося вже стільки незадоволення власним же «дітищем» – третейським судочинством, що вони зробили спробу хоч якось урізати його повноваження. Для цього 51 народний депутат звернувся до Конституційного суду з проханням визнати недійсними низку положень закону про «Третейські суди України», які, на думку ініціаторів конституційного подання, фактично наділяють третейські суди статусом органів правосуддя і роблять їх складовою частиною судової гілки влади. У понеділок КСУ оповістив свій вердикт… у задоволенні вимог депутатів відмовити. Таким чином, перша спроба урізати в правах третейські суди і хоч якось зупинити наростаючий вал їх неправомірних рішень, можна вважати, провалилася.
«Схоже, самими лише закликами голови Верховного Суду України до третейських суддів бути чесними та поданнями до Конституційного суду проблему зловживання інститутом третейського судочинства вирішити не вдасться. Юридична основа діяльності такої форми правосуддя побудована у нас таким чином, що дієвих заходів, які могли б змусити рейдерів відмовитися від використання третейського судочинства в своїх корисливих цілях, не існує. А з доброї волі вони це навряд чи зроблять. Схоже, виправити ситуацію, що склалася, можна лише за допомогою активної участі законодавчої гілки влади, яка має внести поправки до закону про третейські суди, які б вирішили проблеми, що накопичилися в цій сфері. Першою такою ластівкою можна вважати внесений на розгляд Верховної Ради 19 березня 2007 року законопроект № 3346, метою якого є законодавче обмеження можливості використання третейських судів у рейдерських схемах», – вважає президент Центру громадсько-правових експертиз «Феміда» Валентина Оленник.
Чи скоро наш парламент, у якому вирують політичні пристрасті, добереться до цього законопроекту і взагалі до проблеми третейського судочинства – невідомо. А до того часу третейський суд для нашого суспільства може стати небезпекою, подібною до гранати в руках горили. Попри благі наміри законодавців, зиск із цього нововведення мали поки що лише рейдери.
