В(к)ладна кампанія Святослав Хоменко, Оксана Козак, журнал «Главред» Сварки, переклички, зламані ноги і смерті в чергах перед ощадкасами, апокаліптичні прогнози експертів і бадьорі звіти уряду. Так починається наймасштабніша фінансова операція в історії України –повернення втрачених заощаджень вкладникам Ощадбанку УРСР.

Закінчиться вона або тим, що наші співгромадяни стануть помітно багатшими, або обвалом економічної системи країни. Проте вже зараз можна назвати прізвище людини, яка виграє, незалежно від результатів власноруч запущеної кампанії.

Немає на землі сумнішого сюжету, ніж повість про повернення втрачених ощадбанківських вкладів. Початок цієї історії сягає 1991 року, в останній день якого Ощадбанк СРСР несподівано відкликав зі своєї української філії усі наявні на той час її активи – понад 100 мільярдів радянських карбованців. Ці гроші до України більше не повернулися.

Масштаби фінансових та моральних збитків, яких зазнали громадяни, важко уявити. Практично кожен українець, включно з немовлятами, на час розпаду Союзу мав по одному, а то й по два (строковому і накопичувальному) рахунки в Ощадбанку. Грошову масу, яку не можна було конвертувати в товари через їх відсутність, радянська людина відкладала «на книжку», збираючи таким чином гроші на дефіцитні автомобілі, побутову техніку, а то й просто «на чорний день». Ніхто не міг навіть уявити, що «чорним днем» для українців стане зникнення заощаджень, відкладених на нього ж.

Безлад у всіх сферах суспільного життя і хаотичність економічної політики новоутворених незалежних держав призвели до того, що у березні 1992 року голови урядів країн СНД на зустрічі у Москві вирішили, що проблему повернення втрачених вкладів їхні держави вирішуватимуть виключно власними силами. Таким чином, Україна власноруч позбавила себе можливості у майбутньому вимагати компенсації від північного сусіда. Після підписання цієї угоди максимум, що українці могли «пред’явити» Кремлю устами наступного Президента Леоніда Кучми, – це докір у «некоректності». Одночасно Україна досі не визнала зниклі заощадження своїм внутрішнім державним боргом.

Перші спроби

Уперше Україна спробувала взятися за вирішення цього питання в кінці 1994-го, коли новообраний Президент Леонід Кучма видав указ, яким передбачалося відшкодувати втрачені ощадбанківські вклади шляхом випуску компенсаційних сертифікатів. Власники цих паперів теоретично могли за їх допомогою взяти участь у приватизації державного майна. Проте на ділі ця ініціатива, яка реально стартувала лише на початку 1996-го, виявилася черговим «лохотроном»: пересічний вкладник Ощадбанку не спокусився стати учасником фондового ринку, та й на продаж за сертифікати виставлявся в основному «неліквід».

Ще однією причиною скептичного ставлення населення до сертифікатів стали сподівання на те, що проблему ощадбанківських внесків бодай частково буде вирішено через очікуваний з дня на день перехід на гривню – різні курси обміну готівкових і безготівкових карбованців були звичною практикою грошових реформ у СРСР. Проте (на жаль, для вкладників) введення в обіг гривні восени 1996 року виявилося звичайною деномінацією купоно-карбованця.

У листопаді 1996-го Верховна Рада приймає досі діючий закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Згідно з його положеннями, держава зобов’язувалася зберегти і відновити реальну вартість заощаджень та гарантувати їх компенсацію (не визнаючи їх при цьому внутрішнім боргом). Визначалась і сума, яку мали відшкодувати вкладникам, – 131,96 млрд грн (перерахунок здійснювався за курсом 1,05 гривні за 1 карбованець).

Невдовзі уряд почав грошові виплати постраждалим вкладникам: закон визначав, що першими по 50 грн відшкодування отримають люди похилого віку та спадкоємці недавно померлих вкладників. Оскільки розмір середньої пенсії на той час не перевищував 60 грн, кожне надходження грошей за цією програмою супроводжувалось ажіотажем у відділеннях Ощадбанку. У жовтні 2001-го Конституційний суд України визначив, що відшкодовувати втрачене держава мусить усім без винятку вкладникам, – після цього в черги до ощадкас почали вишиковуватись і старі, і малі.

Політичні ігри

Протягом усього часу свого існування питання повернення вкладів було надзвичайно заполітизованим. Кожна виборча кампанія незмінно супроводжувалась активізацією зусиль чи принаймні риторики влади стосовно вирішення цієї проблеми.

Приміром, під час парламентської кампанії-2002 одразу кілька політичних сил змагалися між собою за те, хто у разі приходу до влади раніше ощасливить ошуканих вкладників: КПУ гарантувала повернути їм втрачене за п’ять років, Блок Юлії Тимошенко – за чотири, а Наталія Вітренко – взагалі за три.

У переддень президентських виборів-2004 тему заощаджень тією чи іншою мірою експлуатували обидва головні претенденти на посаду глави держави. Віктор Янукович запропонував зараховувати втрачені вклади в рахунок непогашених житлово-комунальних боргів, а голова його виборчого штабу і ймовірний прем’єр у разі перемоги шефа Сергій Тігіпко обіцяв, що ці віртуальні кошти можна буде спрямовувати на оплату цілком реальних медичного обслуговування та отримання освіти. А от Віктор Ющенко гарантував одним із перших указів на посаді Президента визнати втрачені вклади внутрішнім державним боргом України та направляти на його погашення 50% отриманих від приватизації держмайна коштів.

Із 2005 року відшкодування втрачених вкладів стає головним козирем Юлії Тимошенко. Її Кабмін підхопив ініціативу уряду-попередника і розробив механізм компенсації вкладів грошима і в рахунок оплати за послуги ЖКГ. Після відставки лідерки БЮТ із посади прем’єра саме її фракція додала необхідні голоси для прийняття закону, який направляв би на відшкодування вкладникам 9 млрд грн, отриманих від продажу «Криворіжсталі». Коли Ющенко заветував цей закон, БЮТівці отримали чудовий привід для того, щоб розповісти електоратові, хто ж у вітчизняному політикумі насправді «за народ»...

В останній парламентській кампанії тема відшкодування вкладів у риториці нинішнього прем’єра з’явилась абсолютно несподівано. За три тижні до виборів, під час спілкування з херсонськими пенсіонерами, Тимошенко раптом заявила, що якщо прийде до влади, то за два роки поверне ошуканим українцям їхні гроші, а 22 вересня в Івано-Франківську навіть підписала відповідне зобов’язання перед вкладниками колишнього Ощадбанку. І це при тому, що у передвиборній програмі БЮТ жодного слова про такі компенсації не було!

Одразу після виборів дехто з потенційних партнерів Тимошенко по коаліції з блоку НУНС почав м’яко натякати на те, що від «нереальних і популістських» обіцянок на кшталт повернення вкладів за два роки варто було б відмовитись. Окремі авторитетні «нашоукраїнці», як-от Юрій Єхануров, навіть не соромилися називати цю обіцянку авантюрною та небезпечною для країни. Наполягання Тимошенко на включенні цього пункту до програми коаліції називалися «помаранчевими» однією з перешкод для одностайного підписання угоди про створення більшості членами їхньої фракції.

Лідерка БЮТ же стояла на своєму: від обіцянки віддати гроші вкладникам відмовитися неможливо, адже «більш святого зобов’язання у нас нема». «Якщо ми не повернемо заощадження – складемо повноваження і підемо з влади», – казала тоді ще потенційний голова уряду в ефірі загальнонаціональних телеканалів. Злі язики підраховували: у такому разі відставка Тимошенко станеться якраз у переддень президентської кампанії.

У «нашоукраїнців» не було вибору – не погодитися на умови Тимошенко електоратом сприймалося б як спроба «завадити Юлі ощасливити Україну» і дало б їй хорошу стартову позицію у перегонах-2010. Тож, переборовши себе, НУНС дав добро на включення цієї обіцянки до спільного плану дій, зазначивши при цьому: тимошенківцям в уряді відходить економічний блок, а значить повернення заощаджень – виключно їхній клопіт.

Юлин бенефіс

Ставши прем’єром, Тимошенко взялася за реалізацію своєї обіцянки на диво жваво. Уранці першого ж свого робочого дня вона зустрілася з головою правління Ощадбанку Анатолієм Гулеєм і зобов’язала його узгодити технологію повернення вкладів із головою Мінфіну Віктором Пинзеником. Процес пішов.

У результаті, в проекті бюджету на 2008 рік суму, яку планується спрямувати на компенсації вкладникам, із 750 млн грн, запропонованих урядом Януковича, збільшено аж до 20 млрд. Щоправда, «живих» грошей із цієї суми – лише 6 млрд грн. Ще 2 млрд грн – це «віртуальні» гроші, які може бути спрямовано на погашення комунальних боргів та придбання товарів тривалого користування. Решта 12 млрд – кошти, які мають надійти до бюджету внаслідок проведення понадпланової приватизації (щоправда, що саме можна продати за такі величезні гроші – не дуже зрозуміло).

Уже з минулого тижня відділення Ощадбанку по всій Україні проводять реєстрацію вкладників, які бажають забрати тисячу гривень зі своїх втрачених заощаджень (більше наразі не дають), а у п’ятницю ощадкаси почали виплати першим щасливчикам. В окремих відділеннях Ощадбанку охочі можуть освіжити в пам’яті спогади про «совкові» черги з їхніми характерними перекличками і непорозуміннями, було зафіксовано навіть перший летальний випадок прямо в черзі. Влада вже була змушена виступити зі спеціальною заявою, в якій переконувала громадян, що забирати свої кревні необов’язково саме зараз.

Проте на цьому тлі цілком виразно вимальовується постать політика, який насправді вболіває за народ, щиро бажає, аби справедливість для кожного ошуканого було відновлено. Звичайно, Віктор Ющенко зараз може заявляти, що повернення заборгованості – обов’язок України як держави, а не якоїсь однієї політичної сили. Зрештою, він це і робить. Проте чи саме так насправді це сприймається маленьким українцем?

Це Юля цілий місяць перед виборами говорила, що поверне вклади. Це Юля не зважала на критику цих намірів з боку як опонентів, так і партнерів. Зрештою, це Юля особисто телефонувала на ощадбанківську «гарячу лінію» і, не дозвонившись, винесла керівництву банку попередження й доручила «терміново розібратися». Гроші, які отримає ошуканий вкладник, він запам’ятає саме як «Юлині гроші».

І Тимошенко вкотре опиняється у безпрограшній позиції. Якщо їй вдасться бодай частково реалізувати свою обіцянку і повернути хоча б по тисячі гривень на кожен із понад 50 мільйонів відкритих в Ощадбанку УРСР рахунків, не кажучи вже про подальше продовження цих виплат, – то кращого фундаменту для потенційно виграшної виборчої кампанії годі й бажати. Кампанія, побудована на ощадбанківських виплатах, спроможна дійсно звести воєдино два береги Дніпра, адже ніщо так не об’єднує людей, особливо бідних, як гроші.

Якщо ж довести задумане до кінця їй не вдасться – якщо цьогорічний бюджет не отримає дванадцять понадпланових приватизаційних мільярдів, якщо раптовий викид на ринок настільки значної грошової маси спричинить різке зростання інфляції, якщо замість «відкладених» десяти тисяч карбованців радянський «середній клас» отримає по тисячі гривень і на цьому виплати припиняться, – теж не біда. Винного в тому, що встановлення всезагальної «справедливості» відкладається на невизначений строк, Тимошенко назве – залежно від поточної кон’юнктури. Чи будуть це «бандити» з «донецького клану», чи «саботажники на місцях», чи навіть «хунта з резиденцією на Банковій» – супротивникам лідерки БЮТ у будь-якому разі буде непереливки.

Більшість експертів налаштована скептично: незалежно від того, вдалою виявиться нинішня спроба Тимошенко покінчити з питанням вкладів чи ні, вона навряд чи дасть позитивний ефект для економіки України.

Економічне потрясіння для молодої держави, яке переросло в особисту трагедію мільйонів українців, сьогодні має всі шанси перетворитися на знаряддя політичного прориву одного окремо взятого політика, і ризикуватиме при цьому не лише він сам, а й уся держава, її економічна та політична системи.

Однак можливі апокаліптичні наслідки від старту кампанії з повернення виплат відходять на другий план, якщо бодай на хвилинку уявити собі, що буде, якщо їй вдасться: мільйони українців стануть багатшими, а ціни при цьому не збільшаться. Зрештою, що залишається нашим співгромадянам, окрім як вірити у краще? Не забуваючи при цьому зайняти місце у черзі під найближчим відділенням Ощадбанку.

Олександр Сугоняко, президент Асоціації українських банків

Які наслідки для монетарної системи країни матимуть масовані виплати вкладів Ощадбанку? Зокрема, наскільки високим буде ріст інфляції?

На руках у людей додатково до зарплат і пенсій, інших соціальних виплат, додається ще 20 мільярдів. Це дуже серйозна сума на додаток до доходів – думаю, вона більша, ніж 10% від загальної, і, звичайно, не може не вплинути на зростання попиту. Чи зросте додатково на 20 мільярдів пропозиція українських товарів на споживчому ринку? Я заявляю, що ні! Тому, звісно ж, сума 20 мільярдів не може не вплинути на інфляцію: якщо ці гроші просто будуть видані людям на руки, це дійсно буде дуже серйозно...

Яким чином можна запобігти якимось незворотнім процесам, дефолтам?

Треба зробити так, щоб ці гроші не пішли на товарні ринки, а були переведені на нові депозитні рахунки: тобто люди поки що не отримають всіх грошей, а, скажімо, лише проценти з цих сум. Звичайно, вкладники не дуже будуть задоволені, що гроші їм ніби-то віддали, а користуватися ними не дають, проте інфляцію буде зупинено...

Якщо ж уряд не зупиниться і таки видасть ці суми на руки, думаю, політичні дивіденди будуть швидше негативними: люди не стільки радітимуть з того, що отримали гроші, скільки сумуватимуть, що ціни на товари зросли значно більше, ніж на ті двісті доларів, які їм видали...

Чи достатні у НБУ можливості для гальмування інфляційних процесів унаслідок цих виплат?

Здавалося б, усе дуже просто: якщо з’являються додаткові гроші, Національний банк має їх вилучати. Але ж НБУ забиратиме їх із економіки, причому з виробничого обороту, що призведе до зменшення випуску товарів! Гроші ж, які виплачує уряд, ідуть у кишені людей, які побіжать ці товари купувати! Якщо Нацбанк зменшить кількість грошей і загальмує кредитування, збільшить процентні ставки, це призведе до зменшення кількості товарів, тобто все це ще більше розкручуватиме інфляцію!

Нинішній уряд мусить звернути увагу на те, що сьогоднішня ситуація з грошовим наповненням економіки кардинально інша, ніж та, що була навіть на початку 2007 року, я мовчу вже про 2004-й. Тоді у нас було 25–30% співвідношення активів до ВВП, сьогодні ж це співвідношення сягає 80–85%: сьогодні економіка наповнена грошима! І якщо ми вагатимемося – зменшити чи збільшити кількість грошей, – це моментально позначиться на стані економіки! Сьогодні між інфляцією і монетарною масою існує прямий зв’язок, якого раніше не було! Ми входимо у ситуацію, коли вплив Нацбанку з його монетарними чинниками на інфляцію 15–20%, а вплив уряду – 80–85%...

Тобто все перебуває в абсолютно ручному керуванні?

Так, ми не маємо ніякої стратегії, ніяких маяків... Нам потрібно сьогодні думати, як різко збільшити виробництво, щодо якого, на жаль, працюють лише бюрократичні гальма, а не розганяти споживчий бум! Якщо цього не зрозуміють, то не хтось пожинатиме плоди інфляційної політики нинішньої влади, а вже вона сама!

Наскільки всі ці процеси можуть стати незворотними?

Якщо додати до того, що відбувається у нас, ті процеси, які очікуються на світових фінансових ринках у квітні-травні, усе може бути. Єдине, що мене тішить: наші кандидати у президенти не є самогубцями, ситуація має змусити їх думати. Борги держави перед народом – це дуже серйозно, а серйозні справи нахрапом не вирішуються.

Василь Горбаль, народний депутат України, почесний президент ВАТ АБ «Укргазбанк»

Які наслідки для банківської та монетарної системи країни матимуть грошові інтервенції, яких можна очікувати внаслідок виплати вкладів Ощадбанку?

Усі фахівці, в тому числі політично заангажовані депутати від БЮТ, говорили про монетарний фактор при швидкій виплаті до 20 мільярдів гривень, тому несподіваними ці процеси не будуть. Про певні наслідки можна буде говорити за результатами першого кварталу, оскільки це залежатиме від показників індексу споживчих цін, і по тому, наскільки ефективно проводитимуться ці виплати безпосередньо Ощадбанком. Заклики Тимошенко до вкладників, щоб вони не знімали гроші з рахунків, є правильними з точки зору стримування інфляції, але, напевно, вони вже не будуть почутими людьми, які намагатимуться отримати свої гроші, не маючи віри не стільки до банків, скільки до влади...

Я уточнила б: люди не вірять, що Тимошенко протримається достатньо довго, тому й прагнуть дістати свої гроші якомога швидше, причому готівкою...

Так, політична складова полягає в тому, щоб здійснити ці виплати якомога швидше. Звичайно, коли певні речі робляться надто швидко, то й виходить – хто спішить, той людей смішить. Звичайно, більш коректно й правильно було б провести спочатку інвентаризацію вкладів і проводити ці виплати впродовж двох років: принаймні Ощадбанк впорався б з цією роботою і, з огляду на зручності для вкладників, не було б цього ажіотажу, цих черг тощо. До того ж, ажіотаж якраз і впливає на підсвідоме бажання вкладників знімати гроші з рахунків...

Наскільки керованою буде інфляція в першому кварталі, коли люди дістануть першу партію грошей зі своїх ощадних книжок – по тисячі гривень?

Пан Пинзеник ще не задекларував, які саме механізми стримування інфляції будуть застосовуватися: одна справа – його передвиборні заяви, інша – як він реагуватиме на цю ситуацію реально. Яку суму вкладів у результаті буде виплачено за перший квартал також спрогнозувати важко з огляду на кількість точок видачі, черг тощо.

Владі зараз потрібно активізувати інформаційну політику з точки зору супроводження цього процесу. Адже, окрім операцій по видачі вкладів, Ощадбанк має займатися ще й поточною роботою, у нього досить багато клієнтів. До того ж, була рекомендація Світового банку, аби Ощадбанк розвивався як звичайний комерційний банк на конкурентній основі. Якщо ж Ощадбанк займатиметься тільки виплатою вкладів, звичайно, свої переваги як великого банку він втратить.

Наскільки процес виплати вкладів вплине на стан і статус Ощадбанку? Чи не стане все це для нього початком кінця?

Я розумію керівництво Ощадбанку, яке сприяє процесу видачі заощаджень: це питання виживання – чи залишитися на посаді, кому й чому віддати пріоритети. Досить важливо, щоб при цьому вони зберігали якийсь баланс. Але я бачу, що зберегти його досить складно...

Чи позначиться виплата вкладів і ситуація з Ощадбанком на інших банківських закладах країни, зокрема комерційних?

Решту банків цікавить не стільки ситуація в Ощадбанку, скільки загальна макроекономічна ситуація в країні. Наскільки ці процеси впливатимуть на неї – поки що говорити дійсно зарано...