У Генпрокуратурі з'явилися отруйники Євген Євсєєв, «Главред» Виявляється, навіть у такій «цитаделі законності», як Генеральна прокуратура України, можуть скоюватися таємничі злочини. У цьому на власному досвіді переконався заступник генпрокурора Микола Голомша, який вважає, що його життя і здоров'я наражалися на серйозну небезпеку прямо в особистому робочому кабінеті, розташованому в будівлі на Різницькій, яка суперохороняється.

Дивна недуга ледь не загнала у могилу

Історія, яка буквально кілька днів тому стала надбанням громадськості, хвилює розум працівників Генпрокуратури вже близько місяця. Почалося все з того, що у досить молодого й енергійного заступника голови ГПУ України різко погіршився стан здоров'я. Зазвичай бадьорий і підтягнутий Микола Голомша раптом зробився млявим і хворобливим. Як зізнався сам Микола Ярославович, спочатку він намагався не звертати уваги на ці проблеми і працювати у колишньому ритмі. Але, починаючи з середини осені минулого року, з ним почали відбуватися незрозумілі речі: з'явилися дивні напади, що доводили його до стану напівнепритомності, виникло хронічне запаморочення, у нього погіршала пам'ять і виникли болі в районі серця і печінки. Сьогодні Микола Голомша розповідає, що «його самопочуття погіршилось настільки, що інколи він відчував, ніби помирає за своїм робочим столом».

Зміна, що відбулася за місяць-два з цим високопоставленим чиновником, була настільки разючою, що її помітило не тільки близьке оточення Голомши, а навіть журналісти, які мали можливість час від часу спілкуватися з ним під час проведення колегій Генпрокуратури. Багато хто був схильний списувати зниження життєвого тонусу Миколи Ярославовича на типові «кабінетні хвороби», якими страждають люди, котрі надмірно віддаються роботі і нехтують здоровим способом життя. Але підлеглі Голомши відкидали цю гіпотезу: вони чудово знали, що їхній шеф займається спортом і регулярно ходить до басейну. Однак краще йому від цього не ставало. Доктори, по допомогу до яких звертався заступник генпрокурора, тільки розводили руками - навіть комплексне обстеження організму Миколи Ярославовича не допомогло виявити об'єктивних причин такого різкого і стрімкого погіршення його здоров'я.

Напевно, будь-яка звичайна людина, потрапивши у таку ситуацію, опустила б після цього руки і вирішила, що за всіма цими нез'ясовними явищами стоїть якась містична сила. Але Микола Голомша має за плечима 15 років роботи в органах прокуратури і звик розгадувати різного роду ребуси. Намагаючись знайти логічне пояснення своїй недузі, він попросив фахівців санепідемслужби перевірити його робочий кабінет. Їхні висновки просто шокували: у приміщенні, де Голомша зазвичай проводить по 10-12 годин на добу, концентрація випаровувань ртуті перевищувала гранично допустимий рівень у 3-4 рази! Причому максимальна концентрація спостерігалася саме у тій частині кабінету, де знаходиться робочий стіл Голомши.

Таким чином з'ясувалося, що як мінімум з вересня по грудень минулого року заступник генерального прокурора щодня дихав випаровуваннями отруйної речовини. Чим же загрожувала така «інгаляція» високопоставленому чиновникові? На це питання, на прохання журналіста «Главреда», відповіли токсикологи столичної Лікарні швидкої допомоги. За їхніми словами, ртуть належить до групи тіолових отрут, які порушують білковий обмін і перебіг ферментативних процесів. Все це призводить до глибоких порушень функції ЦНС, особливо її вищих відділів. Тобто саме такі симптоми були помічені у Миколи Голомши після погіршення його здоров'я. В умовах постійної інтоксикації малими дозами ртуті у людини з'являються безперервні головні болі без чіткої локалізації, постійне безсоння, порушення координації рухів, спонтанні судорожні скорочення м'язів. Ртуть впливає не тільки на фізіологічний, а й на психічний стан: можуть виникнути галюцинації, з'явитися постійне відчуття страху, депресії, погіршення пам'яті і розумових здібностей. Все це може навіть з міцної людини зробити інваліда або загнати нещасного у могилу. Тому життя і здоров'я Миколи Голомши без жодного сумніву наражалися на серйозну небезпеку.

Довести, що отруєння було замахом, - непросто

Як повідомила прес-служба Генпрокуратури, зараз стан здоров'я Миколи Голомши покращав. Він пройшов амбулаторне обстеження і проходить лікування без відриву від служби. «Мій стан здоров'я нормалізувався, серце і печінка в нормі, більшість аналізів - теж. Вживаю рекомендовані лікарями препарати і продовжую працювати», - заспокоїв днями Микола Голомша журналістів, які поцікавилися його самопочуттям.

У свій «отруйний» кабінет отруєний заступник генпрокурора не заходить вже кілька тижнів. Перед новорічними святами там було проведено демеркуризацію, з приміщення винесли всі меблі і зараз його капітально ремонтують - змінюють обробку стін, стелі і покриття підлоги. Закінчення ремонту Голомша перечікує в кімнаті свого помічника, куди він переселився відразу після виявлення ртуті у своєму кабінеті.

Хоча здоров'ю високопоставленого прокурорського працівника ртутні випаровування тепер не загрожують, історію з його отруєнням у власному кабінеті рано вважати завершеною. Щоб поставити у ній крапку, необхідно з'ясувати, яким чином у кабінеті заступника генпрокурора утворилася згубна для людини концентрація ртутних випаровувань? Адже ця історія може бути результатом як природних процесів, так і чиїхось зловмисних дій, спрямованих проти життя і здоров'я Голомши. До речі, сам Микола Ярославович, схоже, схиляється до останньої версії, адже незабаром після того, як з'ясувалася справжня причина його недуги, він звернувся до генерального прокурора Медведька з проханням порушити кримінальну справу за фактом виявлення небезпечних для життя речовин у його робочому кабінеті. Це прохання було виконане - справу порушили за статтею 348 Кримінального кодексу «Замах на життя працівника правоохоронного органу». Зараз слідчі Генпрокуратури встановлюють і допитують людей, які мали доступ до кабінету заступника генпрокурора, призначають експертизи тощо.

Тим часом, шанси прокурорських працівників знайти отруйників Голомши, а тим більше притягати їх до відповідальності, поки що досить сумнівні. Адже, за словами самого потерпілого, джерел випаровувань, тобто кульок ртуті, у його кабінеті не знайшли. І це при тому, що експерти обстежували кожен квадратний сантиметр приміщення і навіть зривали підлогу. За великим рахунком це і недивно, адже, як відомо, ртуть легко адсорбується пористими тілами, зокрема деревом, папером, тканиною, штукатуркою. Тому, якщо якийсь умілець розлив цю токсичну речовину на робочому столі Голомши (саме біля цього предмету меблювання було зафіксовано максимальну концентрацію випаровувань ртуті) таким чином, що мікроскопічні частинки рідкого металу увібралися в меблі і канцелярське приладдя потерпілого, то джерело випаровувань навряд чи буде виявлено. А якщо невідоме джерело, то особи, яким невигідне розслідування цієї кримінальної справи, можуть вигадати безліч версій «природного» виникнення ртутних випаровувань у кабінеті Голомши - наприклад, заявити, що за фатальним збігом йому дістався стіл або стілець, зроблений з екологічно забруднених матеріалів. У цьому випадку довести факт замаху на посадову особу буде дуже непросто.

Хто ж може стояти за замахом на Миколу Голомшу, якщо таке справді мало місце? Версій щодо цього може бути дуже багато: від давніх недругів, яким цей прокурорський працівник перешкодив у якихось сумнівних справах, до колег, для яких цей перспективний державний радник другого класу становить серйозну конкуренцію у кар'єрній боротьбі. На останню думку наштовхують, зокрема, розмови про те, що в політичних колах зараз розглядається питання про можливе призначення Голомши на посаду генерального прокурора України. Але ким би не були ймовірні отруйники Миколи Голомши, зрозуміло одне, що здійснити таку спецоперацію під силу лише дуже впливовим людям. Адже щоб непомітно пронести до будівлі Генпрокуратури токсичну речовину і розлити її в кабінеті третього або четвертого по важливості чиновника цього відомства - потрібно мати надійний «коридор» у системі охорони Генпрокуратури і виконавчих «агентів» з оточення самого «об'єкту замаху». Такі люди, або спецструктури зазвичай дуже вміло замітають свої сліди. Тому навряд чи сам Микола Ярославович і все українське суспільство докопаються коли-небудь до істини у цій темній історії. Тим паче, як показує досвід, у отруйників у нас є всі шанси уникнути відповідальності.