«Під'ялинковий» ритуал Оксана Козак, «Главред» В останні три роки українських громадян вітали одразу кілька політиків першого ешелону, кожен з яких де-факто претендував на статус першого. Цьогоріч «дорогих співвітчизників» з Новим роком поздоровляв лише Президент Віктор Ющенко. Чи означає це, що в «тронних» війнах настане затишшя, хоч і коротке?..

Ось, наприклад, переддень 2007-го, друга половина якого була «присвячена» збільшенню напруги по лінії Кабмін - Банкова: з офіційними телепривітаннями виступили і Президент Ющенко, і прем'єр Янукович, котрий вважав, що у парламентсько-президентській системі має на це повне право.

Під Новий рік Щура Янукович обмежився прес-конференцією у штаб-квартирі Партії регіонів у «Зоряному». Там він урочисто оголосив, що переходить в опозицію, причому у статусі «тіньового» прем'єр-міністра, і забирає з собою весь свій Кабмін у повному складі. Відсутні при цьому два його віце-прем'єра – Микола Азаров та Андрій Клюєв. Раїсу Богатирьову, яка посиділа на зборах зовсім недовго, того ж дня, за кілька годин, було призначено указом Президента секретарем РНБОУ.

Окрім того, Янукович зворушив присутніх спогадами про тяжке дитинство і новорічними поздоровленнями в сімейному дусі. Він обмежився подібним телепривітанням на дружніх телеканалах ПР за дві години до настання Нового року.

Пам'ятається, напередодні 2005-го, незадовго до Нового року, із резонансним зверненням до народу виступила і Юлія Тимошенко. Присутність журналіста-візаві в ефірі можна було вважати необхідною декорацією, а Юлія Володимирівна в півгодинній передачі зуміла справити враження, відлуння якого дійшло не тільки до виборів-2006 і 2007, а й, можливо, покотяться й далі.

Йдеться не лише про незмивне клеймо, поставлене нею тоді, у розпал газових воєн з Росією, на «РосУкрЕнерго», і натяки на протегування цієї компанії у найвищих кабінетах країни. Скандал, що спалахнув у вересні 2005-го і завершився відставкою її уряду та відходом з влади «любих друзів», вилився в програмний виступ майбутнього «народного прем'єра», «лідера опозиції» і так далі – залежно від обставин, переслідуючих її на шляху до великої мети.

Найкраще з ефіру того часу глядачі запам'ятали «картинку», коли перед об'єктивами телекамер вона склала докупи синю й оранжеву стрічки, запевняючи, що головне для неї – єдність України, і це насправді – прапор України. Тоді ж було сказано коронне «Мою руку обливають кислотою і палять вогнем, але я все одно простягаю її Президентові...»

Далі було різне: вибори 2006-го, провал «помаранчевої» коаліції, Універсал національної єдності, який Тимошенко категорично відмовилася підписувати, голосування за Закон «Про Кабмін» солідарно з Партією регіонів, що зрештою привело до дострокових виборів, власне ці вибори... І ось – вона прем'єр.

«Буде порядок!»

В останні тижні 2007-го Юлія Тимошенко також не мовчала. Воно й не дивно: з досить великими потугами, з третього голосування, але вона стала прем'єром, у зв'язку з чим здобула можливість з трибуни ВР сказати все, що вона думає і про політичну ситуацію, і про її окремих персонажів. Саме тоді вельми жорстко було вимовлено слово «порядок» і евфемізми на тему «вони повернуть усе, що вкрали».

Понад те, на третій день свого прем'єрства Юлія Володимирівна звернулася до українського народу. Що характерно – у телеефірі того ж каналу «Інтер», який надав їй можливість виступити тоді, у кінці драматичного 2005-го. Тепер цей канал Юлія Володимирівна може вважати майже своїм, оскільки контрольний пакет акцій викупив Віталій Гайдук, який тяжіє до неї, у не чужого їй же Валерія Хорошковського, призначеного начальником Держмитниці.

Багато з тих, хто слухав її того вечора, одягнену у схожу на шкільну форму коричневу сукню, зі складеними, наче у відмінниці, руками на «парті», відзначили: вона говорила не просто як глава виконавчої влади, не просто як прем'єр, що отримав усього 227 голосів підтримки в парламенті…

«Є тільки одна політична сила і єдина політична партія, яка може жорстко і безумовно диктувати свою волю. Це – народ України. Іншим партіям цього не дозволено. Я хочу, щоб політики звикали до того, що буде не так, як хочуть вони, а так, як скаже народ на виборах, референдумах, на громадських слуханнях і навіть у своїх листах…»

Вочевидь, ці її слова були обведені червоним маркером не в одному владному кабінеті – як інформація до роздумів…

«Наша виборча програма і програма діяльності нового уряду – тотожні речі, - заявила вона. - У нас є стратегічна програма розвитку «Український прорив. Для людей, а не для політиків». Ми знайдемо рішення. І далі кожен день буде присвячений виконанню даних вам зобов'язань…»

І продовжила: «Коли я кажу: «Ми зробимо. Ми виконаємо. Ми наведемо лад», я маю на увазі єдність Президента України, уряду і демократичної коаліції у Верховній Раді. Єдність, котру я нікому не дам зруйнувати».

Вона говорила про підняття духу і духовності нації, про необхідність знати правдиву історію народу, про національні інтереси, про європейські шляхи розвитку країни – про все те, про що, якось уже так вийшло, завжди говорить Президент… Чогось вона скопіювала навіть його лексику – із закликами до єдності і миру, незважаючи на політичне забарвлення…

«Ми – єдина нація, єдиний народ, єдина країна. Нам нічого ділити! Ми повинні спільними зусиллями вирішувати завдання, що стоять сьогодні перед країною!.. Саме тому я закликаю всі політичні сили припинити блокування і шлюби у парламенті, війну компроматів і взаємних образ. Нам не потрібні великі скандали, нам потрібна велика Україна!..»

Сказавши все це і додавши «Хай допомагає нам Бог!», Юлія Тимошенко з першим прем'єрським візитом відправилася до Донецька.

Вона відмовилася від офіціозного передноворічного поздоровлення прем'єра в телеефірі. Та й навіщо? Навіщо зайвий раз наголошувати на своїй перемозі, злити Банкову, яка в останні дні старого року приставила до неї «наглядача» в особі Богатирьової? Цілком достатньо білбордів на вулицях і площах міст, на автотрасах - Юлія Володимирівна посміхається і каже: «Ваші мрії здійсняться!» Чим не привітання?

При цьому Тимошенко, як сказала вона сама, «ввела нову традицію новорічних поздоровлень». На сайті БЮТ в обід, 1 січня, з'явилося розлоге послання, в якому Юлія Володимирівна розповідає про достоїнства бюджету, прийнятого напередодні.

«Хочу, щоб влада не просто, весело посміхаючись з екранів телевізорів, передавала країні привіт з-під ялинки і обмежувалася побажаннями абстрактних успіхів і загального благополуччя. Я хочу, аби щороку влада готувала для вас подарунки до Нового року... Отже, наш новорічний подарунок – це Державний бюджет України на 2008 рік.»

На другий же день нового року бідність інформаційних повідомлень також була розбавлена нею: вона встигла заявити, що «Нафтогаз України», який днями очолив «ІСДечний» Олег Дубина, - банкрот, і заявлених його попередником Юрієм Бойком запасів в українських «засіках» не було й немає...

«Все буде добре!»

Отже, як політик першої ланки офіційно і офіціозно цього разу виступив лише Президент. Утім, його п'ятихвилинний виступ виглядав радше як підсумок усього сказаного і зробленого ним і його союзниками і опонентами впродовж останніх тижнів 2007 року.

За цей час сам Президент:

а) виступив із традиційним квартальним зверненням до народу, в якому просторікувато пояснив своє бачення теперішнього моменту, перспектив розвитку країни і постарався пояснити логіку деяких своїх рішень;

б) провів дещо незвичайну підсумкову прес-конференцію в Українському домі, на якій, зокрема, відповідав на запитання, поставлені співвітчизниками в он-лайн режимі чотирьох агентств, у тому числі «Главреда». Тема прес-конференції – «Національні пріоритети». Послухати Президента в єдиному пориві прийшла вся президентська і не зовсім президентська «рать», починаючи з глави Секретаріату Віктора Балоги і закінчуючи двома жінками, з якими Віктору Андрійовичу належить тепер крокувати пліч-о-пліч, – прем'єром Юлією Тимошенко і секретарем РНБОУ Раїсою Богатирьовою;

в) відвідав засідання Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко, присвячене розгляду проекту бюджету-2008. На виступ власне прем'єра виділив 3 хвилини – строго за регламентом, сам же близько півтори години знову ж таки пояснював своє бачення фінансового життя країни на весь майбутній рік;

г) виступив із привітанням, як і належить Президентові, за кілька хвилин до настання нового року. Поздоровлення, що цікаво, розпочиналося не звичним для Віктора Андрійовича «любі друзі», а «дорогі співвітчизники» (до речі, і Юлія Тимошенко перестала вживати надривне «любі мої» і звертається до народу саме так - «співвітчизники»).

Він стояв на площі біля Софійського собору – там, де трохи менше трьох років тому отримав благословення на президентство від глав усіх церков України, куди відправився разом із сім'єю відразу після інавгурації.

«У моєму серці – спокій і впевненість за всіх нас», - задумливо і філософічно розпочав він п'ятихвилинну вітальну промову.

Пропозиції були короткими, навіть рваними, без характерних для нього складносурядних конструкцій та квітчастих паралелей і порівнянь. Він говорив про те, що відчуває, дякував за підтримку всім, запевняв, що найцінніше – це ставлення одне до одного... Говорив, що в України був і є великий життєвий шанс.

«У житті країни відбулися великі зміни: ми обрали новий парламент, і значення цього вибору більше, ніж говорять політики, - наголосив Президент. – Ви, дорогі співвітчизники, зупинили погрози, породжені зрадою і розбратом політиків. Ви сказали своє слово, і це сильний урок. Завдяки вам влада вчиться змінюватися. Я зроблю все, щоб ця наука пішла про запас і не була забута...»

Віктор Андрійович не згадував, як тяжко ця наука давалася: ні те, з якими зусиллями він добивався дострокових виборів, ні про причини, які до цих виборів призвели, ні про те, наскільки хистко сформовано більшість у 227 голосів, ні про те, що для проведення справді вагомих рішень необхідно буде домовлятися з усіма політичними силами... Він як ніхто інший знав, що, хай там як, але вантаж майбутніх рішень ляже в першу чергу на нього, главу держави. Але навіщо про все це говорити в останні хвилини року, що минає, людям, які чекають на дива і свята?..

Він сказав і про обіцянки, які мають бути виконані: і про боротьбу з бідністю, і про соціальні ініціативи, які почав упроваджувати в перші роки президентства, – зростання пенсій і стипендій, виплати на народження дитини та ін. Правда, нічого не згадав про ініціативи «його» прем'єра Юлії Тимошенко - про виплати згорілих внесків Ощадбанку: в останні дні 2007 року їй вдалося закласти до бюджету 20 мільярдів гривень для повернення проти закладених Азаровим 750 мільйонів. Правда й те, що на запитання, де ці гроші взяти, відповідь була туманною...

А тим часом Президент знову заговорив про ставлення одне до одного – про співпереживання і підтримку, про те, що Україна єдина і в радості, і в горі. Пригадав жертви Дніпропетровська і шахти Засядька. Пригадав Євро-2012, запевнивши, що навіть сумніватися не можна в успішному проведенні чемпіонату на українських стадіонах. Пригадав жертв Голодомору, пам’ять яких разом з українцями вшановували в 193 країнах світу.

«Ми усвідомили себе нацією, - наголосив Ющенко. – Ми були єдині в багатьох напружених, драматичних, але й обнадійливих ситуаціях. Нам багато що слід змінити, і ці зміни мають відбутися в нас самих! Ми здатні на глибші, добріші, толерантніші взаємні почуття! І про це потрібно говорити щодня і щодня так діяти! Все буде добре!»

Все буде добре?..

«Приходить рік великих можливостей!» – сказав Віктор Ющенко наприкінці свого новорічного поздоровлення.

Що він мав на увазі? Системні реформи, котрі, як відомо, слід проводити в роки міжвиборного затишшя? Мир і лад у його новій «політичній» сім'ї – ось тільки що саме вважати нею? Виконання соціальних програм і згадуваних уже обіцянок – ось тільки чиїх саме? Його чи прем'єра Тимошенко, яка відзначилася в цьому питанні небаченим розмахом? Чи означає все сказане, що ще одних дострокових парламентських виборів, про що стиха вже казав багато хто, все-таки не буде? Чи означає це, що 2008-й не стане роком активної підготовки до ймовірних чи то в 2009-му, чи то в 2010-му президентських виборчих перегонів? Що наші політики нарешті усвідомлюють себе державними діячами, зайнятими долею країни, а не черговими виборами? І що саме країна, а не політикум, усе-таки використає цей свій шанс?