|
2008-й – партитура на трьох
Руслан Бедрик, Андрій Кузниченко, для «Главреда»
2008 рік в українській політиці пройде під впливом двох ключових трендів – підготовки основних політичних гравців до президентської кампанії-2010, а також обговорення і, можливо, ухвалення нової редакції Конституції.
|
Основними претендентами на пост президента залишаються чинний глава держави Віктор Ющенко, новий прем'єр-міністр Юлія Тимошенко і лідер Партії регіонів, що перейшла в опозицію, Віктор Янукович. Вони є володарями найвищих рейтингів, а очолювані ними політичні сили контролюють парламент, представляючи в цілому 403 мандати з 450-ти. Навряд чи хтось іще з політиків зможе протягом двох років, що залишилися до виборів, скласти конкуренцію цьому тріо – надто вже інертно оновлюється українська політика в персональному плані, навіть Майдан не висунув у політичну еліту нових яскравих лідерів. Можна сміливо стверджувати, що в 2008 році саме Ющенко, Тимошенко і Янукович формуватимуть політичний порядок денний і ухвалюватимуть доленосні для країни рішення. Тому їхні інтереси та мотиви гідні трохи пильнішої уваги. Віктор Ющенко Чинний Президент у 2008 році почне вирішувати проблему «другого терміну». Прийшовши до влади «народним президентом» на хвилі політичного ентузіазму мас і отримавши легітимність буквально безпосередньо з рук народу на Майдані, Ющенко розгубив довіру більшості соціальних груп. Зараз на нього орієнтується тільки відносно невелика група персональних симпатиків, що унеможливлює перемогу Ющенка на виборах в електоральній війні «всіх з усіма». Виграти президентські вибори вдруге Ющенко зможе тільки як «кандидат еліт», і лише у разі відмови від участі у виборах одного з двох провідних рейтингоносців України – Тимошенко або Януковича. Перше завдання до 2008 року Президент частково вирішив – найбагатші люди країни давно встановили доброзичливі відносини з главою держави, і сьогодні практично весь великий національний капітал зацікавлений у тому, щоб ліберальний щодо економічних поглядів і часто угодоспроможний Ющенко залишався в президентському кріслі й надалі. У новому році Ющенкові належить зайнятися вибудовуванням надійної політичної конструкції, яка б забезпечила йому гарантований транзит влади в 2010 році. Видається, що досягнення цієї мети здійснюватиметься на двох рівнях. На рівні лідерів – через формування «правлячого дуумвірату» Ющенко-Тимошенко з реальним, але диспаритетним, розподілом влади між ними (на користь глави держави), і за умови обов'язкових гарантій неучасті Тимошенко в президентських виборах. І на рівні інституцій – через затвердження нової редакції Конституції України, що чітко розмежовує повноваження владних інститутів і яку прийнято за згодою провідних політичних сил – ПР, БЮТ і НУНС. Нова Конституція буде головною політичною темою, яку просуватиме Ющенко в новому році. Вже на кінець січня - початок лютого планується скликання Національної конституційної ради. Цілком імовірно, що вже в 2008 році її напрацювання Ющенко внесе до парламенту як законопроект про внесення змін до Основного Закону і/або спробує винести нову редакцію Конституції на референдум. Як саме поступить Ющенко, багато в чому залежатиме від того, чи вдасться йому утихомирити Партію регіонів і переконати Януковича со товариші стати «конструктивною» опозицією. Будь-які сценарії дестабілізацій працюють проти Президента – надконфліктна кампанія-2010 неминуче виводить у другий тур пару Тимошенко – Янукович, залишаючи чинного главу держави на політичному узбіччі. І тому словосполучення «політична стабільність» - це головний меседж Ющенка у 2008-му. Юлія Тимошенко На відміну від Ющенка, що зробив ставку на «елітний» сценарій, Тимошенко в 2008 році піде шляхом нарощування масової популярності. Для нового прем'єра украй важливо зберегти динаміку політичного зростання, і можна бути упевненим, що Україну чекає справжній фестиваль урядового піару. Утриматися на посту глави уряду і якомога більше підвищити рейтинг – головні політичні завдання Тимошенко в новому році. Незворотних рішень у 2008-му вона приймати не буде. Питання про участь у президентській кампанії вирішуватиметься пізніше, залежно від ходу конституційного процесу і того, як складатимуться відносини прем'єра з Президентом, наскільки комфортно й упевнено почуватиметься Тимошенко в моделі «правлячого дуумвірату». «Справедливість торжествує!» – головний меседж Тимошенко-2008. Популістські перегони триватимуть – слід чекати виплати населенню першого (а можливо, й другого) траншу з радянських знецінених вкладів, а також істотного збільшення різноманітних соціальних виплат і підняття заробітних плат. Крім того, в новому році Тимошенко зосередиться на активному розвитку своїх зовнішньополітичних зв'язків – пост прем'єр-міністра дає для цього чимало можливостей. Так, якщо в 2008-му Володимир Путін справді стане главою уряду РФ, то в російсько-українських відносинах може утворитися потужна прем'єрська зв'язка Путін-Тимошенко. До речі, ментально вони досить близькі одне одному, на відміну від Путіна і Ющенка. Це може привести до формування альтернативного майданчика для ухвалення важливих міждержавних рішень, в яких вирішальне слово з українського боку залишатиметься за Тимошенко. Наприклад – в питанні про усунення посередницької структури «РосУкрЕнерго» зі схем газових постачань до України. Тимошенко цілком може доиогтися успіху в цій темі в 2008 році, тим паче що до цього рішення поступово схиляються і в Москві. Віктор Янукович Партія регіонів входить у новий рік, мабуть, з найзрозумілішими перспективами. Партія деморалізована втратою влади, і новий рік стане для неї роком досить важкої опозиційної перебудови. Крім того, ще напередодні дострокових виборів ПР, мабуть, уперше почала зраджувати свою традицію не виносити сміття з «партійної хати». Під час конфлікту навколо Тендерної палати розбіжності між представниками різних партійних груп уперше стали настільки публічні. За наслідками коаліціади суперечності посилилися і стали ще більш явні. Перехід в опозицію, як показує практика, закономірно веде до посилення в партії «крила політиків», тоді як партійний бізнес дещо «йде в тінь». Досить пригадати перипетії, пережиті «Нашою Україною» після провальної коаліціади 2006 року – конформістські бізнес-кола були змушені відійти на другий план, тоді як «політики» почали посилюватися саме на хвилі опозиційності. Сьогодні ПР потребує формування як ніколи чіткої політико-ідеологічного порядку денного, який був би й опозиційним, і націленим на президентські вибори 2010 року. Крім того, саме зараз партія постала перед вибором формату опозиційності – «конструктивного» чи радикального. Проблема ускладнюється тим, що два крила ПР, судячи з усього, по-різному бачать не лише опозиційний формат, а й, цілком імовірно, - президентські ставки на 2010 рік. Які й повинні визначити форму поведінки ПР до виборів президента. Віктор Янукович вже розпочав досить радикальну опозиційну кампанію. Безумовно, мають місце емоції лідера ПР і його групи, пов'язані зі втратою влади. Але очевидно також, що Янукович намагається вирішити в першу чергу внутріпартійне завдання. Екс-прем'єр, як і раніше, є носієм найвищого рейтингу в країні і сьогодні дає зрозуміти конкурентам усередині ПР, що не дасть себе «злити» вдруге. У очах регіоналів-«політиків» саме група Ахметова (вірніше, насамперед її «конформістська» позиція) є причиною втрати влади – і в сенсі згоди на сценарій дострокових виборів, і в сенсі програшу нинішньої коаліціади. І вже зараз Янукович робитиме ставку на закріплення своїх позицій як електоральний лідер. А це передбачає, по-перше, «політизування» і радикалізацію партії. По-друге, її ідеологізацію, тобто висунення «своїх» спікерів-«ідеологів» і тих, хто забезпечуватиме інтелектуально-ціннісне накачування партії та її лідера з прицілом на опозиційну перемогу в 2010-му. Не можна також виключати, що «політичне» крило в ПР може крім очевидної соціально-економічної критики уряду знову спробувати залучати чутливі для електорального ядра ПР теми російської мови, «антиНАТО» тощо. «Боротьба за партію» може виявитися ключовим для ПР трендом 2008 року. У нинішньому вигляді партія як політичний інструмент не відповідає стратегічним запитам основних внутріпартійних гравців. «Група» Ахметова хотіла б зробити партію респектабельнішою і «зручнішою» з погляду політичного маневрування, вона не хоче повернення в «євразійство», як не хоче й гострого конфлікту з новою владою. Крім того, бізнес-крило може дотримуватися дещо інших пріоритетів у контексті 2010 року. Але ця група не має свого, альтернативного Януковичу, рейтингового лідера. Янукович хотів би зробити партію «ідеологічною» і більш конфліктною, з метою приросту свого рейтингу. Він має рейтинг і зараз, але не має достатніх фінансових ресурсів, так само як і достатньої підтримки в елітних колах. Тому вести «боротьбу за партію» він буде у тому числі і з позицій електорального лідерства. Крім того, мабуть, він і його соратники намагатимуться спертися на місцеві активи ПР і лояльну номенклатуру в тих регіонах, де кадрові позиції бізнес-крила слабкіші. Внутрішній розкол поки що унеможливлює ухвалення консолідованих рішень із двох ключових питань – ставки на 2010 рік і позиції щодо нової Конституцією. Втративши прем'єрство, в світлі найближчої президентської кампанії, Янукович, імовірно, має бути зацікавлений у грі на посилення поста глави держави. Водночас він, очевидно, усвідомлює свою неприйнятність для більшості бізнес-еліт. Прем'єрський досвід лідера ПР без звичного президентського стримування прем'єра часів Кучми продемонстрував усі недоліки «прем'єрського режиму Януковича», які посилювалися і авторитарними устремліннями самого глави уряду. Непідконтрольний, та ще й посилений повноваженнями президент Янукович у 2010 році небезпечний для великого бізнесу, зокрема й внутріпартійного. Прихована або явна протидія еліт змушує Януковича робити ставку «на народ», і немає сумнівів, що в кризових ситуаціях він апелюватиме саме до своїх симпатиків. До речі, в цьому Віктор Федорович має досить чітку схожість із Тимошенко. Обидва є електоральними лідерами – їх «хоче» суспільство, але «не хочуть» еліти. І посилення одного з них автоматично призводитиме до формування неформалізованої елітної контркоаліції. Та попри всі внутрішні суперечності, навряд чи варто чекати формалізації внутріпартійного розколу до 2010 року. Не можна виключати, що в перспективі «біло-блакитні» можуть пережити той самий розкільний цикл, який свого часу пройшли «помаранчеві». Проте на сьогодні партійні групи будуть змушені знайти якийсь режим співіснування та ухвалення рішень, який за будь-яких політичних розкладів давав би можливість вести принаймні візуально скоординовану політичну гру. Бізнес-крило може формально «поставити на Януковича», одночасно зробивши й реальну ставку на чинного президента. Якщо дуумвірат Ющенко-Тимошенко стане реальністю і схема «єдиного кандидата від демократичних сил Віктора Ющенка» спрацює в 2009-2010 році, то Віктор Янукович може відіграти кардинально протилежну своїм устремлінням роль. А саме: на відтворенні старого конфлікту може «допомогти» нинішньому Президентові (на якого працюватимуть ресурси більшості елітних груп, власний рейтинг і рейтинг Тимошенко) отримати другу каденцію. *** 2008 рік, швидше за все, дасть відповідь на питання про нову Конституцію – навіть у разі повільного розгойдування конституційного процесу протягом року буде визначено базові та принципові моменти нового проекту Основного Закону, ключовий серед яких – питання про формування уряду. Віктор Ющенко вже відійшов від конфліктної конституційної схеми, яка передбачала ухвалення нової Конституції «через референдум в обхід» парламенту, а значить - і в обхід ключових бізнес-політичних гравців. Конституційний референдум може стати фіналом процесу, який лише формалізує узгоджений елітами проект. Крім того, є цілком об'єктивна загроза того, що «Конституція Ющенка» може дістати таку саму підтримку, як і партія Ющенка на виборах. Неконфліктність конституційної схеми, пропонованої Президентом, хай і побічно, але говорить про те, що новий проект не передбачатиме кардинального посилення/ослаблення ключових інституційних центрів впливу - президента, уряду (прем'єра) парламенту. Обхідний плебісцитарний варіант може служити запасним і крайнім варіантом президента, на той випадок, якщо конституційного консенсусу досягти все ж таки не вдасться Все більш очевидним стає, що нікому з основних гравців у нинішній ситуації не вдасться прийняти Конституцію «під себе». Надто вже високі ставки й не менш високі ризики 2010 року. Ні Янукович, ні Тимошенко, ні Ющенко не можуть бути упевнені в своїй президентській перемозі, так само як не можуть бути упевнені в перемозі своїх фаворитів бізнес-групи. Нікому не хочеться після 2010 року мати справи з опонентом, який посідає «посилене» президентське крісло, або ж крісло прем'єра з президентськими повноваженнями. Кажучи простіше – ніхто не може дозволити собі зробити безальтернативну ставку, коли у разі поразки можна буде втратити все. Саме з огляду на ці елітні «перестраховки» можна говорити, що новий Основний Закон буде не Конституцією посилення будь-якої з гілок влади, а швидше – Конституцією детального розмежування сфер впливу між ними і створення нових страхувальних механізмів взаємного контролю. І необхідність «домовитися про правила» буде дедалі очевиднішою для основних гравців із наближенням президентських виборів.
|