Юліанський календар Юлія Лимар, журнал «Главред» «Я хочу, щоб ви позначили в календарі сьогоднішню дату», – сказала мені прем’єр-міністр Юлія Тимошенко в ефірі каналу «Інтер». Про всяк випадок я обвела кружечком той день: з Юлією Володимирівною тепер жарти – не забава.

Тож юліанський календар в Україні введено в дію акурат напередодні Святого Миколая. Той ще жартівник! Бо ж новий уряд – їй подарунок. Кому – свиня, а кому – Колима. Принаймні, якби я була корупціонером і почула оте її «ми розпочинаємо процес очищення країни», то спакувалася б до якого-небудь Монако – аж гай зашумів би. Хоча цікаво, з кого починати чистки в країні, де кожен повнолітній громадянин давав чи брав хабара хоча б раз у житті?

Утім, серед політичного істеблішменту, котрий ще кілька місяців тому розказував про Юлин солідаризм із нервовим тіпанням очків, ніякої паніки не спостерігається. І причин тому декілька. Звісно, ні сама Тимошенко, ні її переконання не змінилися (перечитай текст «звернення до нації»). Вона обіцяє, що «хаосу більше не буде, а буде порядок». Що «хто хоче працювати – буде працювати, хто хоче красти – той буде відповідати». А ще вірує у повернення заощаджень Ощадбанку, прозорі інвестиції та організовану урядом «Антикорупційну експертизу». Бандитам – тюрми! Тобто амінь!

Їй Богу, слухаючи тези юліанської «Майн кампф», хотілося молитися за здоров’я її оточення. Усіх отих губських, осик, жеваг, буряків із васадзе. Хай живуть довго і будуть здорові. Бо поки вона з ними, завжди знайдуться ті, хто біля тих, хто біля неї. Рука руку миє, підтримує і кришує. А бабло – якщо і не перемагає, то й не програє. Ця «рятівна» думка про торжество вітчизняної корупції, помножена на панування бюрократії, наштовхує на думку, що ніякого «Українського прориву» у Тимошенко не вийде. Це станеться не тому, що вона не зможе домовитися про ціну за газ чи не знайде коштів для повернення вкладів з того ж таки Ощадбанку. Домовиться і знайде. Готова заклястися на мінімальну зарплату з тими аналітиками із Секретаріату Президента, котрі думають, що саме популізм згубить Юлю акурат напередодні 2010 року. Її згубить не популізм, а ідея.

Адже Юлія Володимирівна насправді посягнула на припинення дерибану та передерибану. Вона прагне не амбіційно вирішити складні економічні завдання. Її мета – зміна устрою країни, зміна свідомості людей, перезагрузка ментальності.

Заклопотані проблемами Юлиних перспектив, зцементовані думкою про її перемогу, ще вчора соратники Тимошенко щиро вимовляли ті ж слова, що й вона. Так само впевнено обіцяли, що «амністії не буде». Але сьогодні, коли Юлія Володимирівна за крок до абсолютної влади, і де-юре її Кабмін наділено повноваженнями чи не більшими, ніж сам Президент, Юлині слова звучать інакше. Хитка коаліція у 226 голосів, звісно, певний час буде системою стримання. Але тріумфальна хода Тимошенко до влади чомусь підказує, що цей фактор діятиме проти неї недовго. І якщо нова прем’єрка таки дійсно прагне досягнути своєї мети, їй доведеться принести в показову жертву когось зі своїх же соратників. Скажімо, «півгубського» в обмін на підтримку в парламенті з боку Литвина. Кому – Колима?