Росія. Крах міфів
Спостереження за виборами в Росії здатне зруйнувати всі фундаментальні міфи про цю країну. Головна інтрига нинішніх виборів зав’язалася банально просто. За останні 15 років «політеліта» розрослася настільки, що впихнутися в один передвиборний потяг уже не видавалося можливим навіть суто технічно. Тому було ухвалено рішення пустити додатковий склад –«Справедливую Россию» – як керовану альтернативу пропрезидентській партії «Единая Россия». Саме туди «прилаштували» увесь цвіт регіональних «контреліт», апетити яких вже доросли до влади, хоча сил узяти її в апаратній війні ще не вистачає. Планувався такий собі варіант керованого випускання «елітної пари».
Однак маленьким, ручним і підконтрольним джин буває тільки в пляшці. Коли ж цей джин виходить на свободу, вже складно сказати, хто кому господар. А джин, варто сказати, ще той – гримуча суміш напівфашистської «Родины» із практично необмеженим фінансовим ресурсом регіональних олігархів. Не секрет, що «Родина» була, мабуть, найуспішнішим проектом Кремля щодо обмеження електоральних апетитів комуністів. Настільки успішним, що Кремлю довелося наступити на горло власній пісні й залучити навколополітичні бізнес-структури в особі славнозвісного Бабакова для її розвалу, перехоплення управління і подальшої каналізації в проекті «Справедливая Россия».
Мало хто про це знає, але «Родина» не лише кардинально змінила показники комуністів, але й (і це найважливіше) – добряче пощипала правих: СПС і «Яблоко». Успіх «Родины» яскраво продемонстрував стрімке зростання націоналістичних настроїв – як серед простих робітників, так і в середовищі інтелігенції та середнього класу.
Поява і розвиток сильної політичної сили популістського толку – виразника цих настроїв – обернулася не лише втратою впливу Кремля, але й перспективою внутрішньої громадянської війни і розпадом Росії.
Після успіху «Родины» були масштабні масові міжетнічні сутички в Кондопозі, Ставрополі й безлічі маленьких міст. Це були такі сутички, що доводилося закривати міста, залучати всі сили міліції, – сутички, які спричинили появу таких вис-ловів, як «мене кондопожить» або «підемо покондопожимо».
Проте зусиллями фінансової групи Бабакова, що має бізнес-інтереси в Україні, пожежу, здавалося б, погасили. Одіозних лідерів «Родины» посунули, а саму «Родину» зілляли у «Справедливую Россию». Однак, як запевняють наші націоналісти, ніщо не може зупинити ідею, час якої настав. Особливо за щедротної фінансової підтримки регіональних скривджених царьків.
Із бридкого каченяти на сцені справероси перетворюються на реальну загрозу єдиноросам. Не лише в боротьбі за парламентські місця, але й у мажоритарних війнах на місцевому рівні. Вони щосили експлуатують риторику, тактику і слогани БЮТ: «Справедливість є – за неї варто боротися», «Разом із Президентом ми побудуємо...» тощо.
Масово тиражуються фотографії попередніх років випуску глави Ради Федерації і за сумісництвом першого номера справеросів – Миронова разом із
В. В. Путіним. Важко сказати, що при цьому відчуває особисто В. В. Путін, проте керівників єдиноросів від таких «друзів» починає діймати нервовий тик.
Загроза в деяких регіонах була настільки серйозною, що в хід пішли навіть привселюдні пильні вивчення компетентними органами бізнес-інтересів особливо заповзятих борців за своєрідну справедливість. Розумніші масово почали знімати свої кандидатури зі списків і округів.
«Справедливая Россия» так і не вико-нала функцію другого складу Кремля, однак при цьому перетворилася на ще більш розлючений і багаторазово посилений варіант «Родины» – прихисток для сотень регіональних феодалів, який згодом ще скаже своє деструктивне для Кремля слово.
Зараз за допомогою радикальної хірургії вдалося збити показники справеросів до непристойно низьких, але ампутація носа не вирішує проблему нежиті, а тим паче проблему запалення легенів.
«Дружня» війна Єдиних і Справедливих привела до сповна передбаченого результату – небувалого зростання популярності КПРФ. У деяких регіонах він сягнув 26–30%.
І хоч як це дивно – «залізний» електорат КПРФ в основній своїй масі підтримує особисто Путіна, проте голосує за комуністів, чия кампанія проходить під слоганом «Ми повертаємося». Мумія видалася на рідкість живучою.
Сказати, що в регіонах із максимальною підтримкою КПРФ склалася перед-революційна ситуація, – не сказати нічого. Достатньо відвідати Воронеж, аби кожним нервом відчути всю палітру виразу «жорстокий і нещадний російський бунт». І це одне з наймолодших міст, де основна частина молоді – студенти.
У Воронежі міліція, всі приватні таксисти за підтримки приватних охоронних підприємств (колись – простих «братків») не просто стежать за активістами путінської молоді, а й за будь-якої слушної нагоди просто ловлять їх і б’ють на радість «справедливому», проте доволі не бідному Бабакову. До того ж, жодна ФСБ їх не прикриває. Ось вам і весь міф про всесилля «кривавої путінської гебні».
Те, що єдинороси зосередилися на боротьбі з КПРФ, породжує сплеск підтримки ЛДПР на чолі зі своїм беззмінним лідером Жиріновським. Хрін не солодший за редьку. Принаймні для штабів єдиноросів. Якщо проти Зюганова ще можна застосувати елементи чорного піару (голосуючи за КПРФ, чимало виборців публічно виказуть своє презирство особисто Зюганову), то проти Жиріновського ця зброя не те що не діє, але й грає йому тільки на плюс.
Чого лишень варті «жирікси» – дві сторінки коміксів «ЛДПР на заваленке», де в креативній віршованій формі Жиріновський в косоворотці вислуховує проблеми простих росіян із глибинки, а також по-панібратськи обіцяє їм миттєве виконання всіх бажань – аж до сприяння в налагодженні статевого життя простого робітника: «С виду вроде доходной, а туда ж – побыть с одной! (женой)… Впрочем жить с дедами вместе – вариант непроходной». А далі досить грамотно вплітається... Путін: «Если ПУТИН подтвердит, на жилье бери кредит, а с процентом государство лет полсотни погодит». Вирішення національного питання у виконанні Жиріновського як завжди оригінальне: «Велика Россия-мать, но приезжим надо знать: если плохо будет русским – всем придется “загорать”!». Просто і зі смаком.
А чого вартий купон у газеті ЛДПР, який потрібно заповнити, вирізати і надіслати до центрального офіса цієї політсили. «Мне мешает жить ____ (Ф.И.О.). Он хам, очковтиратель, бюрократ, дурак (нужное подчеркнуть). Прошу ЛДПР и лично В. В. Жириновского уволить его с занимаемой должности и назначить честного человека. Простой Россиянин». Фокус-групи показали – працює на ура.
На цьому тлі електорального бенкетування чотирьох їдоків технологія СПС скидається аж занадто банальною, до дрібниць злизаною з позаминулої кампанії СДПУ(о).
На базі Чубайсівського РАТ ЄЕС та його основних споживачів створюють піраміду. За певну платню вербуються «супер-агітатори», які відповідають за 10–15 простих «агітаторів».
З агітаторами укладають договори на проведення роз’яснювальної кампанії серед населення на користь СПС. При цьому одну половину суми виплачують одразу, а другу – після виборів.
Щоправда, на останньому етапі таку технологію викрили, а спонсору СПС запропонували не грати в азартні ігри з державою.
Про решту учасників виборів немає сенсу говорити, бо вони практично абсолютно не існують в електоральному просторі. «Другая Россия» так і залишилася «другой» лише в головах групки її лідерів і сотників. Нещодавній публічний і безглуздий за своєю суттю полон Гарі Каспарова (хоча він жодним чином не впливав на розклад виборів) буде навіть дуже логічним, зважаючи, що його розкручування як «гнаного альтернативника» відчутно від’їдає протестні голоси молоді та людей середнього віку в ЛДПР і КПРФ.
Про «Яблоко» має сенс говорити лише добре або не говорити взагалі. Добра третина осередку пропутінського руху «Наши» складається з колишніх членів «Яблока». Це молоді люди, які володіють мовами, знаються на держуправлінні й економіці. На долю «Яблока» випало продовжувати збирати маргінальних інтелігентів, принципово не згодних із будь-якою владою, і забути про молоду зміну.
Окрім цього, варто відмітити такий феномен, як «команда Путіна». За пропозицією заступника голови адміністрації Суркова в «Единой России» запроваджується квота молоді з «Наших», «Молодой Гвардии» і «Наших Выборов» на участь у виборах. Особливо в місцеві органи влади. Молодь віком до 25 років висувають у депутати місцевих рад із мажоритарних округів від єдиноросів, потісняючи при цьому містечкову «стару гвардію» – директорів шкіл, завідувачів дитячих садків, начальників ЖЕКів, головних лікарів поліклінік, які вчасно перебігли під дах єдиноросів, плекаючи надію вкотре переобратися.
Підгодовані роками округи, комісії – усе йде прахом. Жодні інтриги всередині міських і регіональних партійних комітетів уже не діють – пряма вказівка Москви. Усі кандидатури (аж до позаштатної міськради) погоджено в Кремлі. Вказівка – висунути і підтримати. Логіка Кремля цілком зрозуміла: замало позбавитися конкурентів іззовні – потрібно зламати номенклатуру всередині парт-апарату єдиноросів і замінити її самовідданою особисто президенту молоддю.
І що ми маємо в підсумку? А маємо ми по два кандидати від партії влади на округ – один офіційний і ще один самовисуванець, чиє ім’я міцно прив’язане до «Единой России». Маємо великомасштабний саботаж партійної номенклатури і абсолютне разбалансування горезвісного «адміністративного ресурсу».
Драйв. Це слово досить вдало характеризує місцеві вибори в Росії. В Україні такого вже давно немає. Міліція працює на псевдокандидатів від єдиноросів, ФСБ замість підтримки лише відчужено спос-терігає за тим, що відбувається.
Одні управління і департаменти працюють на справеросів, другі – на псевдо-кандидатів від «Единой России», а треті намагаються про людське око виразити підтримку офіційним кандидатам. Міф про жорстку вертикаль влади й монополії єдиноросів на владу руйнується просто на очах.
У деяких містах кандидатам від «команди Путіна» доводиться бігати цілими днями за кураторами молодіжних рухів від ФСБ, щоб ті хоча б зацікавилися фактами зухвалого за своєю формою, але очевидно справедливого за своєю суттю неприхованого підкупу виборців з боку конкурентів молодої порослі путінців. Деякі офіційні кандидати від ЄР по декілька днів бігали у ФСБ, щоб хоча б подати заяву про масове розклеювання кольорових добротних матеріалів, які ганьблять Путіна (колишніми членами ЄР). І ще один міф про «всесилля контори» розсипався як картковий будиночок.
А що ж далі? А далі внутрішня війна. Навряд чи вона закінчиться розпадом Росії. Якщо Кремлю вдасться ще хоча б на 3–4 роки відтягнути час, то результатом цієї внутрішньої (можливо, і зовнішньої) війни буде встановлення нового порядку в РФ і її республіках, знищення старих династій і еліт, зміцнення влади Москви, кардинальне посилення ролі російського населення.
Проголошення курсу на боротьбу з фашизмом, розвиток Росії як багатонаціональної держави, жорстоке придушення щонайменш проросійських радикальних рухів, потурання національним утворенням – це все лише спроба відтягнути час «Ч» і підготуватися до війни. По всій європейській частині Росії йдуть віяльні масові й безпрецедентні за своїм масштабом навчання ГО, переозброюють і реформують армію.
Політика Кремля в національному питанні нагадує поведінку Сталіна напередодні Другої світової війни – не провокувати вірогідного супротивника, на провокації не відповідати, публічно бити своїх, якщо вони наважились огризнутися на провокацію.
А вірогідний супротивник – національні утворення. Ви не повірите, але Якутія – дотаційний регіон. Росіянин там не те що гідної роботи не знайде, він з великими труднощами вступить до університету. Те ж саме в Адигеї, Калмикії тощо. Ви думаєте, що Росія виграла Чеченську війну? Помиляєтесь! Усі гроші від продажу чеченської нафти залишаються в Чечні під приводом її реконструкції після війни.
До того ж, Чечня поглинає величезні фінансові вливання на відновлення інфра-структури. Кадиров веде розумну політику на користь свого етносу. На словах вони люблять Росію і Москву, а на ділі роздягають її по повній програмі, тож коли настане час «Ч», вони будуть готові сказати «прощавай». А в цей час Рязань і Кострома поступово зникнуть із карти Росії.
У цьому причина популярності шовіністичних ідей «Родины» (тепер уже помножених на ресурс «Справедливой России». Розлючена результатами виборів, ця сила ще покаже своє лице весною – можливо, згодом навіть повторить подвиг відомої німецької партії.
Давайте пам’ятати, що в Росії ціни на продукти було заморожено лише до дня виборів. А що станеться після їх «відпускання» на тлі світової кризи – невідомо навіть найрозумнішому аналітику з Кремля. Варто також пам’ятати, що весною в будь-якому випадку буде друга хвиля місцевих виборів, які визначать реальний розклад сил на місцях. Не будемо забувати й того, що КПРФ (як справжні комуністи) стоїть на позиціях революційної зміни влади. Зрештою, треба пам’ятати, що надто хитка грань між «Справедливой Россией» і КПРФ, а також сильна роль «Родины» в справеросах.
Міф про всесилля Кремля закінчується на Великому Садовому Кільці, а Росію тим часом «КОНДОПОЖИТЬ».
