Ігор Панарін: Путін має реалізувати геополітичну стратегію Невського - Грозного - Сталіна
Разом із територіально-географічним розташуванням тієї або іншої країни, її військовою і економічною міццю, набув ваги ще один чинник – інформаційний.
Власне, контроль і управління інформаційним простором дедалі більше стає визначальним у здобутті та утриманні влади в сучасному світі, а медіа-реальність часто-густо формує саму реальність. Саме про це ми й поговоримо з російським експертом у цій галузі, автором книг «Інформаційна війна, PR і світова політика», «Інформаційна війна і Росія», «Інформаційна війна і геополітика» та інших Ігорем Панаріним.
Безсумнівно, що частина тез і висловлювань колишнього прес-секретаря Федерального космічного агентства «Роскосмос» (Панарін перебував на цій посаді з квітня 2005-го до липня 2007-го) збурить протест українських читачів – у тому сенсі, що вони з розряду «як відновити Російську імперію». Водночас треба розуміти, що практично все політичне та експертне російське співтовариство (і це цілком природно) вважає головним завданням найближчих років відновлення Росії як світового центру впливу (інша річ – у якому вигляді і в який спосіб). Наше ж завдання в цьому разі – показати всі погляди, що існують у сучасній Росії і є відображенням реальної ситуації і тенденцій, що формуються в країні.
Мій прогноз – руйнація США в 2010 році та відновлення Росії в 2012 році.
Ігоре Миколайовичу, включення або не включення в той або інший інформаційний простір відображає геополітичне позиціонування країни в цілому. З огляду на це таке запитання: яке значення в руйнації Радянського Союзу мав його програш в інформаційно-ідеологічній війні Заходу, перехід Горбачова на західні цінності?
Криза розвитку Радянського Союзу почалася після смерті Сталіна. У нас більше не було визначних лідерів, здатних не лише випереджати, але й відповідати викликам часу. Науково-технічна революція, що змінила у 80-х роках матеріальний образ світу, пройшла Радянський Союз осторонь. Тоді як у США формувалися потужні експертно-аналітичні групи (навколо того ж Генрі Кіссінджера, наприклад), в СРСР довгі роки зберігалася стара еліта. Сталін, на жаль, не встиг провести ротацію еліт. А всі наступні керівники СРСР на це були не здатні.
А хто тоді міг стати новою елітою?
Наприкінці 40-х – початку 50-х у Радянському Союзі, разом зі створенням ракетно-атомного щита, почала формуватися могутня технологічна школа, клас технократів. Це те, що відбувається в Китаї останніми роками. І Сталін саме в цьому класі бачив основу майбутньої еліти. Він хотів акумулювати цих людей, але під партійним контролем, висунути на перші місця таких людей, як Косигін, Тихонов, Устинов. Проте правляча верхівка, через боязнь своєї некомпетентності і як результат – перспективу позбутися своїх постів, всіляко перешкоджала оновленню. У підсумку Радянський Союз почав помітно відставати. Зміна еліти відбулася тільки в кінці 80-х уже в трагічному вигляді - у вигляді міжнаціональних конфліктів, зовнішньої інформаційної дії. У результаті ми, звичайно ж, програли.
Але ті самі Косигін, Устинов, Тихонов залишалися при владі й за часів Брежнєва, Хрущова, Андропова.
Залишалися, але не на перших ролях. Та й процентне співвідношення було нерівним. Сталін хотів, щоб технічна інтелігенція серед ідеологів була домінуючою, щоб технократи у владі становили 70%, а їх було всього лише 10%. Якби Сталін зумів провести ротацію політичної еліти, Радянський Союз не розпався б. Горбачов ніколи б не прийшов до влади. Певною мірою його прихід - це наслідок перемоги групи некомпетентних партократів на чолі з Хрущовим, що, у свою чергу, зумовило подальший розпад СРСР.
Упродовж довгих років світова система та її інформаційний супровід у широкому розумінні слова будувалися на протистоянні двох імперій як різних ідеологій, цінностей, світоглядів тощо. У якому смисловому просторі зараз живе світ? Що є змістом світової політики?
США сьогодні - безумовний лідер у світі, зокрема за рівнем інформаційного впливу. Але тенденція така - Америка рухається до розпаду, а Китай вже став економічною наддержавою. Питання в тому, як зміниться ситуація і розподілиться в світі вплив, який сьогодні мають Сполучені Штати. Мій прогноз – руйнація США в 2010 році та відновлення Росії як потужного геополітичного центру світового впливу в 2012 році. Росія сьогодні – єдина країна, ядерний потенціал якої зіставний із США. Китай наблизиться до цього показника тільки через 5 років.
На чому ґрунтуються ваші прогнози?
Для таких тверджень є кілька передумов. По-перше, неминучість зіткнення США і Китаю через статус Тайваню. Росія не має втручатися в це протистояння, беручи участь хіба що на рівні продажу зброї Китаю і підсилюючи свій потенціал. По-друге, обвал долара. Американці вже програли Індію, яка не перейшла на доларову систему, і ця тенденція продовжується. По-третє, великий зовнішній борг США, який становить понад 50 трильйонів доларів, і як варіант можливого виходу – руйнація. У цьому сенсі 11 вересня – це певний натяк на те, що таке рішення можуть ухвалити глобальні центри світового управління. Я вважаю, що 11 вересня – це операція транснаціональних корпорацій США і Британії (цей союз я називаю «Нова британська імперія»), за сприяння американських і британських спецслужб. Офіційні власники великих корпорацій, зокрема й російських - це часто ширма, за якою стоїть світова бізнесова еліта.
А як, на ваш погляд, Росія підніматиметься на геополітичні висоти і ставатиме імперією?
Росія має ставати не імперією, а світовим центром сили. Моя пропозиція – матеріалізація доктрини «Москва – Третій Рим», тільки в нових історичних умовах. Я – прихильник ідей Гумільова, Трубецького, теорії євразійства і підтримую варіант Євразійської Русі за схемою ЄС, куди б увійшли країни не лише колишнього Радянського Союзу, а й Польща, Чехія, Румунія. Союзниками я бачу Індію, Китай, ісламський світ, у Європі - Францію, Німеччину, Іспанію, Італію. А стосовно США ми повернемося до політики Катерини II. Росія мусить наново, тільки в коротший термін, пройти шлях від Олександра Невського до Івана Грозного. Це дві ключові фігури у процесі становлення Російської імперії. Перший створив її передумови, другий, – акумулював усі ресурси. Не дарма колишній заступник держсекретаря США Строуб Телботт говорив, що потрібно робити все, щоб росіяни якомога менше пам'ятали про Олександра Невського. Процес створення такого об'єднання передбачає поступовість і виключає жорстку форму - національні держави зберігають свою незалежність у союзі. Перша трійця, ядро нового міждержавного утворення – Росія, Казахстан, Білорусь – об'єднуються в 2012 році. Лише за три роки приєднується Україна, а потім – решта країн.
У російській владі протистоять дві групи – «сталіністи» і «троцкісти»
Ви описали дуже ідеалістичний сценарій відновлення впливу Росії в світі. Але якщо подивитися на конкретику, то теорія повністю розбігається з практикою. Впродовж декількох останніх років на пострадянському просторі разом з Росією виокремилися ще два лідери – Україна як носій західних цінностей і Казахстан як економічний лідер. Та й російська зовнішня політика, зокрема в газовому питанні, показує, що Росія не орієнтується на жодний союз, навіть із Білоруссю.
У цьому разі я виходжу з того, що мотивів для створення такого об'єднання є декілька. Перш за все, економічний. Як відомо, на рівень економічного потенціалу 1991 року вишли тільки дві пострадянські країни – спочатку Білорусь, потім Казахстан. Інші важливі мотиви – взаємна безпека і духовність. У жовтні я був на 5-му міжнародному форумі «Діалог цивілізацій», що проходив на острові Родос, де були присутні делегації з 62 країн світу. Там був і Митрополит середньоазіатський Володимир, який вперше публічно озвучив концепцію православного євразійства.
Наявність цих мотивів не гарантує втілення в життя проекту
Створення такого об'єднання – цілком реальне. Я бачу два ключові кроки, які необхідно зробити в цьому напрямі. По-перше, протягнути залізниці між Росією та Індією, Південною Кореєю, Гамбургом, таким чином перекинути основний транзитний потік із морського транспорту, де перевага у британсько-американського капіталу, на транспорт залізничний. По-друге, створити єдину рублеву Нафтогазову біржу. Звичайно, тут ми можемо зіткнутися, вже зіткнулися, із зовнішнім протистоянням, зокрема у формі терактів.
Що ви маєте на увазі?
Теракти – це спосіб демонструвати нестабільність у Росії. Не хочу нічого стверджувати, але згадайте, що через кілька годин після того, як Путін оголосив про початок створення Нафтової рублевої біржі з 1 січня 2007 року в Санкт-Петербурзі, убили Анну Політковську.
Ви так говорите, ніби вся проблема в зовнішніх силах. Якщо Україна в усіх бідах звинувачує Росію, «клятих москалiв», то Росія – США. Хоча, в першу чергу, саме російська еліта, що зберігає свої активи на Заході в євро і доларах, перешкоджатиме переходу на рублі.
Так, я згоден, що переважна більшість нашої еліти не суб'єкт, а об'єкт зовнішнього правління. Великі російські власники вважають, що головна загроза для їхньої власності виходитиме зсередини країни – вони бояться можливого переділу власності. Я вважаю, що за нинішніх умов забезпечення стабільності золотого мільярда, куди Росія свідомо не потрапляє, головна загроза – за межами країни.
Що стосується створення тієї ж Нафтогазової рублевої біржі, ви маєте рацію, і всередині країни у неї є супротивники. Днями я виступав у вечірньому ефірі державного каналу «Росія», в новинній програмі «Вести плюс» з аргументацією цієї ініціативи. Не знаю, збіг це чи ні, але вже вранці була спеціальна заява міністра фінансів Олексія Кудріна, спрямована проти того, щоб енергоресурси продавати за рублі.
А хтось із влади підтримує Нафтогазову рублеву біржу?
Насамперед це президент, який офіційно озвучив цю ідею в Посланні Федеральним Зборам 10 травня 2006 року. Є й інші. Взагалі у владі є дві групи, які я умовно називаю «сталіністи» і «троцкісти». Перші – це ті, хто виступають за сильну національну державу і поворот на схід. Другі – це ті, хто підтримують якомога активнішу участь Росії в глобальних процесах і, відповідно, допуск світового глобального фінансового капіталу в країну. З погляду ідеології, ці дві групи – опозиційні. Але добре, що вони є. Публічна полеміка між ними, можливо, дозволить виробити якусь прийнятну позицію.
А Путін на чиєму боці – «сталіністів» чи «троцкістів»?
Хочеться вірити, що на боці перших. Таку упевненість вселяє його виступ перед своїми прихильниками 21 листопада в «Лужниках». До речі, парламентські вибори 2003 року в Росії показали, що ті сили, які орієнтувалися на глобальне американське інформаційно-фінансове вторгнення, програли. Думаю, на цих виборах вони програють остаточно.
Завдяки відсутності свободи слова США й стали імперією
Будь-яка імперія або країна, що претендує на роль лідера в регіоні, світі, дотримується експансіоністської інформаційно-ідеологічної політики. Тобто вибудовує, захищає свій інформаційний простір, а також намагається його розширити, втягуючи в нього ідеологічних прихильників. Це те, що робив Радянський Союз, і те, що продовжують зараз робити США, популяризувавши в світі свою систему цінностей. Скажіть, що є інформаційним простором Росії?
У світовому інформаційному полі сьогодні домінують США, 70% комунікаторів у світі – американські. Тому перед Росією стоїть завдання створити правила інформаційного балансу. За останніх 8 років дещо вдалося зробити для відновлення інформаційного простору Росії. Наприклад, узяти під контроль внутрішньоросійський інформаційний простір. Якщо ви пам'ятаєте, в 90-ті роки в країні правили дві медіаімперії, які абсолютно не зважали на інтереси держави.
Не менш важливе досягнення - ухвалення в 2000 році Доктрини Інформаційної безпеки Росії. Насправді її розробили ще в 1997 році (я брав участь серед інших у її підготовці), але заблокували окремі люди. І лише після того, як нинішній президент прийшов до влади, він її підписав. Це стало найважливішим елементом забезпечення інформаційної безпеки.
Одночасно відбувається повільне покрокове просування Росії на зовнішній інформаційний простір - вже півтора роки працює телеканал «Russia Today», спочатку англійською мовою, тепер є й арабська редакція. Тобто помалу Росія починає просуватися в інформаційне поле, хоча поки що це незіставно з США і Європою.
Цілковитий контроль владою внутрішньоросійського інформаційного простору часто сприймають (зовні й усередині країни) як відсутність свободи слова. Скажіть, Росії в принципі свобода слова як цінність потрібна? Як чинник, елемент, який сприяє зміцненню та розвитку держави? Чи це щось нав'язуване Заходом для розхитування ситуації в Росії?
Я думаю, що ніякої свободи слова в США немає. Більш того, завдяки її відсутності США й стали імперією. Американці здійснюють жорстокий інформаційний контроль, якого не було навіть у Радянському Союзі. У США ще з 1948 року, згідно із законом про інформацію, діє обмеження – громадянин іншої держави може мати не більше 25% акцій будь-якого ЗМІ. У Росії це обмеження запровадили тільки в 2003 році, тай то дозволяється володіти до 50% акцій. При цьому не відбулося перереєстрації всіх ЗМІ, що діяли. Отже, величезна кількість ЗМІ в Росії сьогодні безпосередньо або через підставних осіб керовані з-за кордону. Під свободою слова в США розуміють можливість дії на інформаційне поле Росії. Свобода слова в Росії, на думку американців, може бути лише американська. Тому Росія мусить щонайшвидше звільнятися від інформаційного впливу США.
Але ж є розуміння свободи слова і взагалі публічності процесу і в європейському варіанті…
Європа теж перебуває під впливом США. Інформаційний суверенітет у світі мають лише кілька країн – Франція, частково Німеччина, Китай, Індія. Україна, як і вся Східна Європа, його не має.
Інформаційний простір Росії, який формується і про який ви говорите, завжди пов'язаний із ціннісною системою. А як можна говорити про захист і навіть експансію, підтримуючи цінності іншого інформаційного простору, тих же США? І це, в першу чергу, робить саме еліта країни.
Процес «повернення» нашої еліти в національне русло – найважливіше завдання. На мій погляд, саме Петро I є головним винуватцем процесу формування антинаціональної еліти - в 1721 році він ліквідував патріаршество. Водночас православ'я перестало бути духовною основою еліти, залишаючись при цьому духовною основою народу. В результаті розпочався процес відторгнення еліти від національного – всі дворяни Російської імперії поголовно почали говорити французькою, тоді як народ - російською мовою. Цей процес тривав 200 років. Відновили патріаршество протягом двох тижнів після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Дуже багато для «націоналізації» еліти та відновлення геополітичної доктрини Російської імперії зробив Сталін.
Ви просто апологет сталінізму
Його кроки були послідовні – відновлення орденів Невського, Кутузова, Суворова, заміна гімну країни - Інтернаціоналу, інші. На мій погляд, перемога у Великій Вітчизняній війні відбулася не завдяки марксистсько-ленінській ідеології або комуністичній партії, а як результат звернення Сталіна до народу 3 липня 1941 року. До речі, за два дні до цього із закликом захистити батьківщину виступив патріарх, і багато його ідей і думок Сталін використовував у своєму зверненні.
Ви говорите практично про відновлення Сталіним ідеологічної формули Росії часів Миколи I, придуманої тоді міністром освіти Уваровим, - самодержавство, православ'я, народність.
Але саме тому ми й виграли війну. Та після війни почалася протидія зовнішніх і внутрішніх сил, які не були в цьому зацікавлені. Після смерті Сталіна, як я вже сказав, радянська ідеологічна система виявилася неефективною. А після розвалу СРСР – тим більше. Адже саме за Хрущова, який говорив «ми ще побачимо останнього попа», було зруйновано найбільше храмів. Тому сьогодні, разом з проголошенням нової доктрини в зовнішній політиці, ми повинні зміцнювати духовні основи еліти. У цьому сенсі я розглядаю як великий позитив 45-хвилинний виступ Патріарха Алексія з нагоди 90-річчя відновлення патріаршества в Росії в Храмі Христа Спасителя, де зібралася вища політична еліта Росії кілька днів тому.
Віртуально, всередині країни, Російську імперію створено
Ви згодні, що Росія сьогодні існує у форматі піар-імперії всередині РФ (можливо, як спосіб самоідентифікації для громадян) і звичайної країни зовні, для решти світу?
Більшість російських громадян шкодують про розпад Радянського Союзу. Але не як ідеологічної конструкції, а як великої країни, яка була могутнім геополітичним центром у світі. З руйнацією СРСР відбулася повна здача позицій Росії за всіма напрямами, зокрема геополітичним – ми пішли зі Східної Європи, не отримавши за це нічого. Росія підтримала кампанію США в Афганістані в 2001 році, хоча навзамін «союзники» порушили ці зобов'язання. За великим рахунком, Захід і США не виконали жодної своєї обіцянки впродовж останніх 20 років – не розміщувати війська в Європі, не розширювати НАТО, наприклад. Перед Росією стоїть складне завдання - як адекватно реагувати, якщо у нас сьогодні значно менше сил, ніж було у Радянського Союзу.
На жаль, Росія сьогодні не є центром сили в світі. Але віртуально, всередині країни, цю імперію дійсно створено. І це дуже добре, це заслуга чинного президента. Наступне завдання - як цю піар-кампанію перенести за межі Росії. З цим у нас поки що не завжди виходить, дуже мало позитивних прикладів.
Міфи, що існують між Україною і Росією, щодо ситуації в цілому та окремих подій в обох країнах зокрема - це наслідок цілеспрямованої інформаційної політики чи, навпаки, її відсутності?
Це наслідок непрофесійного діалогу між країнами та професійного втручання ззовні. Якби було створено російсько-українське експертне співтовариство, 80% міфів, напевно, було б зруйновано.
Часто так буває, що як тільки збираються навіть не політики, а експерти з боку Росії та України, одразу ж виникають питання, хто якою мовою говорить тощо.
Усе це не має жодного стосунку до реальної політики.
Позиція Росії щодо колишніх країн її впливу, перш за все пострадянських, така: насолоджуватися промахами і підносити будь-який політичний рух як провал. Змістовної позиції, що пропонує якусь альтернативу, немає. Це видно, зокрема, з реакції на події в Україні та Грузії. Ви вважаєте такий підхід виправданим?
Стосовно України, Грузії, взагалі СНД відсутня єдина політика. Проблема полягає в тому, що в наших офіційних документах зафіксовано, що в порядку черговості пріоритетів на першому місці стоїть СНД, а, скажімо, арабо-ізраїльський конфлікт, іракські та іранські проблеми принаймні не входять у п'ятірку пріоритетів. А з погляду інформаційного позиція діаметрально протилежна. Це неправильно.
Скажіть, у чому полягав сенс такої показної інформаційної кампанії російсько-української газової війни 2005-2006 років? Навіть якщо це було розраховано на захід, мовляв, показати, хто головний на пострадянському просторі, то Росія все одно від цього програла – тому що сама себе показала ненадійним партнером.
В Україні діють кілька геополітичних гравців – Росія, США, ЄС. Взагалі Україна, як певною мірою і Грузія, - жертва їхніх інтересів. Візьмемо Росію – яка представлена як державою, що має свої геополітичні інтереси, так і бізнес-елітами, що мають інтереси, іноді протилежні державним. З погляду держави, ми поки не можемо ефективно проводити інформаційно-стратегічні операції. Це видно з висвітлення подій в Україні, Грузії, Естонії. Проблема відсутності координації дій різних відомств – існує. І немає відповідальної публічної особи за цей напрям. Я вважаю, що в Росії необхідно створити спеціальну структуру, яка б займалася інформаційними операціями. І не лише стосовно пострадянських країн. Скажімо, коли відбувається теракт, збирається весь силовий блок країни для обговорення подальших дій. Але ніколи немає людини, яка відповідає за інформаційне забезпечення подальших дій, тих самих керівників телеканалів.
А навіщо? Їм потім передадуть з адміністрації президента, як треба висвітлювати.
Не знаю, хто, що кому передає. Але очевидна проблема – відсутність централізованої системи управління інформаційними потоками в державі. У тих же Сполучених Штатах є Рада з публічної дипломатії, є конкретна людина - заступник держсекретаря з публічної дипломатії - якому підпорядковані основні інформаційні ресурси країни.
Можливо, відсутність інформаційної політики – це результат відсутності політики як такої і свідчення нечіткості інтересів самої Росії?
І це теж. Ідеологічну проблему з моменту розпаду СРСР так і не було вирішено. Кілька разів, ще за Єльцина, спеціальні групи всередині президентської адміністрації робили спроби сформулювати базові принципи національної ідеї, геополітичних інтересів, які були б поставлені в основу внутрішньої і зовнішньої політики. Під це виділялися непогані ресурси, проте продукту на виході так і не вийшло. Проблема відсутності потужних інформаційно-аналітичних центрів, які б розробляли необхідні документи, є й зараз. Ось це поєднання внутрішнього непрофесіоналізму і зовнішнього професіоналізму блокує будь-які спроби у напрямі вироблення виразної зовнішньополітичної доктрини Росії.
А ви не вважаєте, що непрофесіоналізм російських експертів, як ви кажете, пов'язаний з тим, що вони не відчувають своєї причетності до політичного процесу, так само як і політичної партії? Вони не причетні до вироблення рішень, які згодом приймає влада, а це означає, що не відчувають необхідності в своїх експертно-аналітичних розробках.
Це не так. Адже задумка і спроба залучення експертів до вироблення стратегічного курсу була, зокрема з боку Путіна. Власне, з цією метою напередодні президентських виборів 2000 року і було створено Центр стратегічних розробок. Передбачалося, що під час передвиборної кампанії центр підготує подальшу програму дій на 4 або 8 років, з якою президент вийде відразу ж після виборів. Виявилось, що програма була не готова до березня. Її публікацію перенесли на липень. Згодом від цієї програми залишилася якась маленька частина, яка переросла в один із напрямів діяльності уряду. Я, до речі, вважаю, що тут треба поставити питання персональної відповідальності людей, яким доручався цей напрям і з яким вони не впоралися. Їх треба замінити, чого поки що не зроблено.
А хто вони ці люди?
Скажімо так, Центр стратегічних розробок на той момент очолював Герман Греф.
Якби Путін провів зараз 4-5 кадрових перестановок, багато що пішло б інакше
Як ви вважаєте, активно пропагована Путіним і його оточенням думка про те, що він залишиться при владі, - реальність чи піар з метою якомога довше залишатися головною фігурою в країні і утримувати еліти від воєн?
Має місце те й те. Гадаю, що на сьогоднішній момент остаточні рішення не ухвалені. Ми спостерігаємо хаотичність і набір кількох сценаріїв - прем'єр, національний лідер, можливі й інші варіанти. Певною мірою 2 грудня стане якоюсь точкою відліку, фіксацією ступеня реакції та керованості суспільства. Якщо ж це піар, то він спрямований на зміцнення стабільності в країні і служить певним прикриттям для самого президента.
У Росії мало не кожен політик каже про якусь стабільність. А в чому вона полягає, якщо в країні існує стільки проблем?
Мається на увазі стабільність порівняно з 90-ми роками, коли відбувся повний обвал по всіх напрямах, а в Кремлі правили олігархи. Безумовно, кардинально ситуація сьогодні не змінилася, у нас, як і раніше, багато проблем. Але змінилася тенденція, і народ це бачить. Змінилося ставлення суспільства до державності в позитивну сторону. Олігархів із Кремля видалили – хто в Читі, хто в Лондоні. Є економічне поліпшення ситуації, порівняно з 90-ми і навіть останніми роками 80-х, коли зовнішній борг країни за часів Горбачова зріс у 5 разів, а кількість золота зменшилася у 8 разів. Одночасно йде відновлення боєздатності збройних сил.
Вам не здається, що «військове відродження» – це міф, породжений Кремлем? Більш того, міф, популярний і тиражований на Заході, оскільки він дозволяє аргументувати витрати на військові потреби і пояснювати всілякі військові операції? У чому проявляється відновлення боєздатності збройних сил?
У здатності виробляти нову техніку, ті ж ракети, зенітні комплекси С-400, вертольоти «Чорна акула» тощо. Так, їх не виробляють десятками й сотнями, як це було за часів СРСР. Але вони зберігають технологічний потенціал, а в 90-ті роки ставилося завдання його ліквідовувати.
Можливо, Путіну як президентові просто пощастило? За зовнішнього поліпшення ситуації, в країні залишилися багато змістовних проблем у внутрішній і зовнішній політиці, відповідей на які вдавалося протягом багатьох років уникати? А ось його наступникові навряд чи це вдасться. У вас є упевненість, що Росія не розвалиться?
Абсолютно упевнений. Я вважаю, що нижню точку ми пройшли 9 травня 2005 року. Ми падали 20 років, з моменту приходу до влади Горбачова. 9 травня, в день 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні почався зворотний відлік. У цьому разі ключовою залишається та сама проблема ротації еліт. У країні досі залишилася єльцинська і навіть пізньорадянська еліта, що програла.
Як же Путін може поміняти еліту, завдяки якій він став наступником Єльцина?
Путін – прихильник плавної ротації еліт. Думаю, після виборів 2 грудня цей процес почнеться. Хоча, досить було в 2000 році зробити дві кадрові перестановки, і ситуація розвивалася б інакше.
Які саме?
Олександра Волошина з посади голови АП переставити на посаду голови правління РАО «ЄЕС Росії» замість Анатолія Чубайса. Проте цю перестановку зробили, по-перше, через декілька років, у 2003 році, а по-друге, на 50% - Волошин залишився головою ради директорів РАО ЄЕС. Якби Путін провів зараз 4-5 кадрових перестановок, багато що пішло б інакше.
Рецепт порятунку країни у вигляді кадрових перестановок підтверджує думку про те, що політика в Росії будується і здійснюється на протистоянні різних елітних груп, а народ не має до цього жодного стосунку.
Так, політику здійснюють елітні групи, і не лише в Росії. Я – прихильник Макіавеллі, в тому сенсі, що народ не бере участі у виробленні рішень. У США діє такий самий принцип. Просто американці зуміли інтереси груп спрямувати в русло інтересів держави.
В суспільну свідомість сьогодні активно упроваджують такі лінгвістичні конструкції, як «національний лідер» і «план Путіна». Як ви їх розумієте? Це цілеспрямоване формування міфології, щоб заспокоїти еліти і маси, мовляв, усе добре, в країні є лідер і якийсь курс спадкоємності, чи ні?
Мені складно сказати. Я в цьому участі не беру. Я бачу Путіна в ролі лідера Євразійської Русі. Роль Ден Сяопіна йому не підходить, тому що у нас немає ідеології, як у Китаї (між іншим, китайці узяли за основу сталінську ідеологію, перш за все схему ротації вищої еліти, і модернізували її в китайських умовах). Тому Ден Сяопін міг бути гарантом спадкоємності влади, залишаючись членом Політбюро і будучи одночасно головою Військової ради КПК.
«Єдина Росія» сьогодні – це явно не КПК і не КПРС, і механізму впливу на владу з боку партій немає. Тому для Путіна, на мій погляд, підходящий варіант - це очолити процес євразійської інтеграції. Я бачу Путіна в ролі нового Олександра Невського, який повертає Росію на схід. Протягом 8 років президентства він набув необхідного досвіду, і зараз повинен проявити себе як новий государ XXI століття. Путін повинен відновити геополітичний простір Російської імперії і реалізувати геополітичну стратегію Невського – Грозного - Сталіна в нових умовах.
