Березняківською аферою займається СБУ?
У вересні мешканці одного під'їзду будинку №12 по вулиці Березняківській у Києві виявили, що не можуть розпоряджатися своїм майном, бо їхні квартири перебувають під арештом у одного з відомих столичних банків. Мабуть, звернення мешканців до прокуратури все ж таки відіграло свою роль, але, як і прогнозував «Главред», вже через два дні після публікації арешт з квартир зняли, а ще через день застава в 24 квартири безслідно зникає і з реєстру іпотек. Але заяви мешканців цього будинку, що скандально прославився, Генеральна прокуратура все ж таки передала в СБУ – про це нас повідомили в юридичному відділі Дніпровської райдержадміністрації Києва. Але ми вирішили поки провести своє скромне розслідування.
«Навіщо ви роздуваєте проблему ні з чого? Адже це не реальні квартири в заставі, а майнові права на квартири в майбутньому будинку. І кредит не на 24 мільйони євро, а значно менший. Заборону на відчуження зняли, тому що кредит повернули…» - коментує нотаріус Ірина Сень-Силка.
Дивно, адже ще недавно, фірма, що отримала від банку мільйони й мільйони, в особі повноважного директора Ольги Григоренко, заявляла, що кредит повертати не збирається. А збирається судитися, судитися і ще раз судитися – із фірмою «Кроун», що підсунула їм таку «проблемну» земельну ділянку. Зі слів пані Григоренко виходило, що гроші давно витрачено – на виготовлення проектної документації. Який успіх, подумалося нам! Адже фатальна помилка нотаріуса дає нам можливість потрапити до святої святих наддорогого українського квадратного метра – фінансової кухні столичних забудовників.
Виходячи з поточних офіційних розцінок проектних організацій і майстерні одного з найдорожчих столичних архітекторів Сергія Бабушкіна – проектування квадратного метра, незалежно від району, коштувало б, максимум, 50 доларів. «Ціна проектно-дослідницьких робіт зазвичай становить 5 відсотків від вартості будівельно-монтажних робіт. Це гонорар не тільки архітектора, а й групи осіб, які беруть участь в розробці документації. На практиці квадратний метр проектується за 20-50 доларів, залежно від умов будівництва і загального метражу. Але в теорії ціна може бути, звичайно, будь-якою…», - стверджує пан Бабушкін.
Тобто, за 10 тисяч квадратів будинку, який там, у сквері на Березняковськой, планувався, забудовник з грошей інвестора міг би викласти максимум півмільйона доларів.
Тому ми постаралися знайти проектувальника віртуального будинку на Березняківській, 12. Як такий в дозвільних документах на будівництво фігурує ТОВ «Сучасне місто», а авторський нагляд здійснює Володимир Віхарєв. Завдяки щасливому випадку, він же займається і реконструкцією столичного крематорію, тому ми і змогли зустрітися з ним в стінах «Київпроєкту». Втім, на тему Березняківської Володимир Сергійович відмовився розмовляти навідріз: «Приходьте через... два тижні. Я маю поговорити із замовником, він мені скаже – говорити вам щось чи ні». Про фірму «Інвест-гарант» архітектор нічого не знає, а будинок на Березняківській він справді креслив на замовлення… фірми «Кроун» ще в далекому 2003 року. Розсекречувати місцеперебування фірми «Сучасне місто», в офісі якої міг би красуватися шуканий макет будинку на Березняківській, архітектор також відмовився, запропонувавши картинку з власного комп'ютера.
Будинок, нібито отримав добро «всіх інстанцій», а от проектної документації щодо нього якраз і не робилося. За словами архітектора, тому, що «невідомо було, хто забудовник». Мовляв, почали б будувати – були б уточнювальні дані щодо технології і матеріалів, за ними робили б документацію. Скільки б це коштувало, Віхарєв дипломатично не уточнює. Брав би, звичайно, за чинними розцінками, це - відсоток або півтора від загальної вартості будівництва.
Мільйон у хороші руки
Скільки коштує будинок на Березняківській 12, неодмінно мусять знати у банку. Проте, у АКБ «Київ» нас приголомшили з порога. Кредит ось тільки-но віддали, арешт із реальних квартир знято, тому, мовляв, немає у нас жодних більше причин цікавитися цими деталями.
«Що кому за діло, як ми видаємо кредити і кому? Згідно із законом я маю право видавати кредит, і я його видаю» – дивується заступник голови правління АКБ Микола Задвірнюк і показує необхідні для кредитування документи: «Ось ухвала міськради про виділення землі під будівництво, ось договір оренди. Є адреса на Березняківській 12, біля нього – ділянка, 38 соток. Цю ділянку дивилися, мацали, землю брали, вирішили, що будуємо – і все…».
Пригадаймо, що одержувач кредиту, ТОВ «Інвест-гарант», чомусь не спромігся перевірити навіть адресу «майбутнього» будинку, квартири з якого «помилково» заклали в банку, і ще раз здивуємося. Але відповідь проста – ТОВ «Інвест-гарант» – афільована структура банку «Київ» і тому довіра кредиторів безмежне. І зовсім даремно ми шукали «Інвест-гарант» за адресою в договорі (Б.Хмельницького/І.Франка 31/27). Вона, виявляється, тулиться в одній кімнаті разом з 16 інших ТОВ, у тій самій будівлі «Київпроекту» під скромною вивіскою «АКБ Київ – продаж житла».
Який мотив банку видавати кредит самому собі під грабіжницькі відсотки, «забувати» про нього, навіть коли про відміну рішення про землевідведення прогриміло у всіх ЗМІ, а потім блискавично повертати собі ж, коли справа через безглузду випадковість дійшла до прокуратури?
Це запитання ми адресували різним експертам, змалювавши ситуацію у вигляді загальної схеми, але свідомо не зазначивши назви фірм, адрес і прізвищ.
Фахівці банківської сфери не побачили жодної вигоди в цій комбінації. Економіст центру міжнародних економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Олександр Жолудь вважає, що за нею криється або намір, або недбалість. «У першому випадку можна припустити, що особам, пов'язаним із банками, потрібні гроші. Фірма бере кредит, гроші виводяться. «Неповернення» банки зазвичай покривають із резервів. Що збільшує витрати банку і, відповідно, зменшує його прибуток» – каже пан Жолудь. На думку експерта, таку схему можна задіяти для уникнення від оподаткування, але такий варіант – малоймовірний. Набагато більше економістові віриться в недбалість: «У великій компанії права рука не знає, що робить ліва».
У такому світлі стає особливо виразною імпровізація безпосередніх учасників схеми. Ще вчора дочірня фірма не збиралася віддавати «батьку» мільйонний кредит, а сьогодні сам кредитор заявляє: усі борги – у минулому. І більше пресі оббивати його пороги нема чого – усе приховано пеленою комерційної таємниці. Чи не тому, що банківська операція, що розкрилася внаслідок помилки, може за принципом падаючого доміно «засвітити» довший тіньовий ланцюжок?
Наприклад, почесний президент холдингової компанії «Київміськбуд» №32 у списку НУНС до парламенту шостого скликання Володимир Поляченко вважає, що запропонована схема в контексті чинного законодавства просто не може існувати, якщо в діях сторін немає корисливого наміру. І пояснює чому.
«У запропонованій схемі передбачається, що інвестиційна компанія, навіть якщо вона – дочірня структура банку, отримує права забудовника на земельній ділянці і під заставу квартир в майбутньому будинку бере у банку кредит. Але ж для отримання кредиту самої наявності прав забудовника явно недостатньо. Який же це забудовник, якщо в наявності у нього лише право здійснювати задекларовану діяльність?! Поки немає проекту – немає предмету іпотеки, це – аксіоматично, і бути інакше не може», – стверджує Поляченко.
Якщо проект не розроблено, у заставу теоретично може бути передано землю, якщо ця земля перебуває у власності. Таке є можливим, але тоді, за всіма наявними канонами і логікою, кредит має братися тільки на проектування. Але земля всього лише в оренді, яку Київрада до того ж і припинила своєю ухвалою. Про блискуче розв’язання Березняківського питання цього літа писалося багато. Але, проте: у банку, певне, і газет не читають, оскільки згадують про кредит тільки восени, коли помилка в документах і арешт, накладений на реальні квартири живих власників, сполохали все місто, а до банку стали телефонувати журналісти. У Володимира Поляченка ситуація з будинком на Березняках тому безпосередньо і асоціюється з аферою «Еліта-Центр», де фірми, що «кинули» людей на кревні, теж брали в банках кредити. Тільки про це згадувалося побіжно, всю увагу було сконцентровано на потерпілих – фізичних осіб.
Юрист Олександр Атаманенко, який представляє інтереси мешканців з Березняківської 12, сенс в алгоритмі, що проявився, вбачає тільки в тому разі, якщо кредитні кошти не є внутрішнім ресурсом банку: «Швидше за все, залучається зовнішній інвестор, який або не володіє ситуацією, або свідомо введений в оману унаслідок внутрішньої корупції». У такому разі, будинок існує тільки для цього донора і лише у вигляді красивої картинки і... стосу документів, які нібито дають гарантію того, що дім збудують, і прибуток у результаті отримають.
Питання тільки в тому, як «утратити» ці гроші? Втім, тут колесо винаходити не потрібно. Інвестиційна компанія – товариство з обмеженою відповідальністю. Воднораз вона може луснути, оскільки нічим, власне, не відповідає за кредит, і це становить головний ризик банку.
Того, що всі 16 інвестиційних ТОВ банку «Київ» можуть луснути, залишивши їх без квартир в недобудованих будинках, дуже бояться інвестори з вулиці Сім’ї Сосніних 4-а, Старонаводницькій, 2-20 і ще трьох майданчиків у столиці і області. І далі здійснювати там будівництво банк не має наміру, зате має намір судитися з підрядниками, які всі, як на підбір – ТОВ, тобто, з обмеженою відповідальністю. Як вже повідомляв «Главред», у ситуацію за вказаними адресами , доручивши Генпрокуратурі розібратися, у чому там справа. Інтимне запитання Представник АКБ «Київ» Микола Задвірнюк заперечує, що його банк привертав зовнішнього інвестора для своїх будівельних проектів. Але парадокс. Ділянку на Березняківській у банці розглядають як цілком реальний актив, незважаючи на відміну її оренди Київрадою і гойдалки від мера Києва Леоніда Черновецкого на місці невдалого будівництва. Чим і намагаються нас переконати в природності дій свого кредитного відділу. Мовляв, не ми, так інші, обов'язково будуватимуть, ось згадаєте моє слово, каже пан Задвірнюк. А то, що самі собі кредит даємо, такі самі собі ж і повертаємо і це – всього лише «внутрішні справи банку». Внутрішні справи фірми «Кроун» менш таємничі. Хоч би тому, що ухвала Київради про виділення земельних ділянок рано чи пізно з таємної стає явною. ТОВ «Кроун» відоме перш за все скандальними подіями на вулицях Малишка, 3 і Прирічна, 19, де ситуація, що переросла в бійки з мешканцями навколишніх будинків, закінчилася однаково: відміною рішення про оренду. Але є ще одна спільна риса: огорожі-барикади на цих ділянках як і раніше стоять і їх охороняють приватні охоронні фірми. Який у цьому сенс, дивуються мешканці? Охоронці з вулиці Малишка пояснюють логіку своїх господарів туманним «Судяться...». На Прирічній, схоже, аналогічна історія, тут охороняють тільки залишки периметра, а на залишках дитячого майданчика усередині п'ятачка гуляють матусі з чадами. Тут «Кроун» віддав права забудовника ТОВ «Укрінвестбуд», структурі очевидно настільки близькій, що q комерційний директор В’ячеслав Гончар у них був один на двох. Пан Гончар пояснює заплутаний клубок судових справ: його фірма подала до суду на Київраду, що відмінила вирішення про виділення землі і виграла справу, а потім Київрада подала до суду на розірвання договору оренди, судам немає кінця і краю. Тим часом, нарікає наш співбесідник, збитки будівельників зростають, та і місту теж сплачено чимало (2,4 млн гривень). Бралися ці гроші серед іншого і з кредитних коштів. Але у кого бралися гроші і скільки? «Ви знаєте, це інтимне запитання» – стверджує В’ячеслав Гончар. Можливо, більше знає генеральний директор «Кроуна», колишній депутат Київради Андрій Кобринський, але його пан Гончар востаннє бачив… навесні цього року. Від історії ділянки на Березняківській інші батальні історії «Кроуна» відрізняються тільки одним – там так і не змогли поставити огорожу. Ціною крові захисників скверу і завдяки несподіваним виборам(про побиття мешканців раптом заговорили політичні «важкоатлети»). Втім, логіка «вічних огорож» якраз не в передвиборній риториці, а в судах. Юридичною мовою «огорожа» – це не що інше, як «нульовий цикл будівництва», іншими словами, для судів – щонайперший доказ того, що будівництво розпочато, будь оренда ділянки хоч тричі відміненою! Ну, а у відносинах з банками та сама «огорожа» – це всього лише привід кредит не повертати! Проте, схоже, що й побиті мешканці, і потерпілі приватні інвестори, у цьому драматичному спектаклі лише відіграють відведену ним роль. І ця роль – суто другорядна...
