Кияни «побіліли», «почервоніли» і «відморозилися»
Електоральні пристрасті в столиці, як, втім, і в усій країні, в цифрах чітко відобразили всі ті страсті-мордасті, якими жила Україна, а Київ особливо, фактично, майже всі півтора роки після чергових виборів у березні 2006 року. Навіть, ні, не просто відобразили – кожній політичній силі була виставлена електоральна оцінка. Сміємо припустити, не стільки за вдало чи невдало проведену виборчу кампанію – хоча і це було важливо, скільки за діяльність/бездіяльність у післявиборчий період.
Одним кияни пробачили, іншим не пробачили, третім більше повірили, четвертих відкрили для себе по-новому, п'ятих підтримали «на зло четвертим», шостим вказали на їхнє справжнє місце на полі політичних баталій і перемир’їв, сьомим... Загалом, не знайшлося серед усіх 20 партій і блоків, включених у виборчий бюлетень, таких, до яких би столичні мешканці не виявили взагалі ніякої цікавості. Навіть за ту, що зайняла останнє місце з пристрастей киян якусь Всеукраїнську партію народної довіри і то проголосували 375 виборців – не беремося стверджувати, що це не самі члени партії, їхні друзі і члени сімей, але факт залишається фактом.
Що ще цікаво, то це показник «здорової злості» (назвемо його так) киян: якщо в цілому по Україні проти всіх проголосували 2,73%, то столиця дала аж 4,44%, чим, очевидно, висловила своє невдоволення діяльністю політичних сил як таких. Якщо врахувати, що активність киян на цих виборах була хоч і на соті долі відсотка, але вища (59,92%), ніж на виборах 2006 року, а відсоток тих, що проголосували проти всіх майже у два рази вищий, ніж рік з хвостиком тому (тоді було 2,31%), то «здорової злості» у киян справді додалося. Ну, не виправдовують довіри приблизно 60 тисяч (!) мешканців столиці, що прийшли на виборчі дільниці, українські політики! А, головне, не полінувалися ж ці 60 тисяч прийти на дільниці, постояти в черзі – і все це тільки заради того, щоб культурно послати всіх цих політиків куди подалі. Теж «дзвіночок» для еліти – щоправда, якщо вона ще здатна самокритично аналізувати волевиявлення.
Кияни розчарувалися в Президентові України. Це не гучні слова – «Наша Україна», яка традиційно асоціюється з партією Ющенка, на виборах до парламенту в березні 2006 року набрала по Києву 15,84% голосів, або в «живих душах» за неї проголосували 230556 киян. У нинішні ж вибори їй віддали свої голоси 15,79%, або 215391 житель столиці. І це при тому, що в блок до «НУ» влилася нова кров – «Народна Самооборона» з найлютішим опонентом мера столиці Леоніда Черновецького Юрієм Луценком і 13-м номером списку блоку, екс-мером Олександром Омельченком, за яким, як свідчать соцопитування, кияни вже відчувають ностальгію, «наївшись» політики Черновецького і його команди.
Не варто забувати і про те, що лідер цього блоку Юрій Луценко присвятив Києву декілька днів – перервавши передвиборні поїздки Україною, він спеціально приїжджав у Дарницький, Деснянський і Оболонський райони. Причому на Оболоні Луценко не тільки традиційно виступив на мітингу увечері, а й вдень побував на найбільшому районному ринку, де тісно поспілкувався з народом і, зокрема, розповів, чому треба міняти мера Києва і Київраду, і що він сам робитиме, коли стане мером. Тобто, «атака» головного НУНСівця на Київ була по-хорошому агресивною і дуже цілеспрямованою! Очевидно, подіяло не зовсім так, як передбачалося. Та ж Оболонь, або 219-й округ, віддала за НУНС менше голосів, ніж в середньому по Києву.
Причому навряд чи доречно аргументувати розчарування більш ніж 15 тисяч киян тим, що, мовляв, фракція «Нашої України» в Київраді за півтора роки запам'яталася хіба що постійними метаннями то до більшості Черновецького, то від нього, то знову до Черновецького. За великим рахунком, кияни навряд чи настільки обізнані про таку половинчасту позицію «нашоукраїнців» у Київраді, про їх «правильне» голосування щодо дерибану київської землі і т.д., щоб це істотно відбилося на голосуванні за обрання «старших товаришів» до парламенту. Справа все-таки, напевно, в тому, що «старша» «Наша Україна» і деякі кроки Президента Ющенка не демонструють того, чого чекали від них прості кияни: набагато рішучіших дій з поліпшення життя ось цих простих киян, пильнішої уваги до Києва, чіткішої і об'єктивнішої оцінки діяльності міської влади.
Можливо, дещо образила киян і та обставина, що Президент України під час виборчої кампанії так жодного разу і не прийшов на жоден з мітингів у столиці за участю «своєї» політичної сили, а з фактично програмною промовою виступив не тут, не перед тими, хто восени 2004-го так активно його підтримував, а у Львові. Тим паче, що двоє інших «китів» української політики - лідер Партії регіонів, прем'єр-міністр Віктор Янукович, і лідер БЮТ Юлія Тимошенко – киян не проігнорували. І, швидше за все, така агітація живцем теж додала голосів виборців політичним силам, очолюваним Януковичем і Тимошенко.
Можливо, також, що ведення минулої кампанії НУНС, фактично, на три фронти – як власне парламентської, а ще як президентської і як на мера – дещо заморочило голови електорату. Хтось, наприклад, абсолютно сприймав Луценка – як народного депутата, але Луценко – київський мер...
БЮТ взагалі має в Києві просто приголомшуючий успіх. Жодній іншій політичній силі блок не поступився першим місцем ні в одному районі міста, а всі узяті разом партії і блоки, що пройшли до парламенту з попередніх результатів дострокових виборів, не набрали стільки голосів, скільки набрала Тимошенко со товариші. Якщо на парламентських виборах 2006 року БЮТ отримав у столиці 39,22% голосів, що теж дало йому тут перше місце, то 30 вересня 2007-го за блок проголосували 46,18% киян, що прийшли на виборчі дільниці, причому, наприклад, у 220-му окрузі (Святошинський район) за Тимошенко віддали голоси аж 50,53% виборців. Правда, цей феномен можна пояснити тим, що в Святошине, де дуже прихильні до ПРП, що входить в БЮТ, активно голосували також і за цю силу – за Віктора Пинзеника, Ігоря Гриніва, Володимира Бондаренка.
Традиційно менше відсотків, ніж у будь-якому іншому з семи столичних округів, отримав БЮТ в центральному 218-му окрузі (Печерський, Шевченківський райони) – 39,37%, а на березневих виборах – 33,88%, тобто, навіть тут – наявний прогрес. До речі, всього за БЮТ в натуральних, так би мовити, цифрах проголосували 629905 столичних виборців, тоді як в 2006 році – 570808.
Якщо порівняти ці результати з результатами партнерів БЮТ – Блоків на базі «Нашої України», то отримаємо: у 2006-му Тимошенко випередила своїх «заклятих друзів» трішки більше, ніж у два рази, а в 2007-му – рівно в три рази. Правда, зате сумарний результат «помаранчевих» в Києві зріс нині майже на 10% у порівнянні з торішнім. Чий торішній електорат «переманила» Тимошенко – питання. Але, точно, не «нашоукраїнців». Швидше, «сорочку» собі Юлія Володимирівна зшила, зібравши по нитці з СПУ (тут, напевно, одразу на дві третини сорочки!) і деяких дрібних партій і блоків. Але, окрім цього, не забуваймо, що БЮТ також повністю зібрав урожай голосів прихильників ПРПістів - нагадаємо, що минулого року на виборах до парламенту Блок «ПОРА-ПРП» набрав у столиці 2,65% голосів.
У зв'язку з таким успіхом БЮТ, виникають і деякі не зовсім «правильні» думки і запитання. Наприклад, чому кияни так легко пробачили Юлії Володимирівні страшну недбалість, з якою в 2006 році були складені списки кандидатів у депутати до Київради, – за великим рахунком, саме ця «недбалість» спричинила за собою великі проблеми для міста. Мер столиці Леонід Черновецький, чудово скористався і політичною, і просто людською нестійкістю 18 депутатів від БЮТ, зумів створити більшість в Київраді «під себе» і вершити долю міста і городян за своїм, часто не зовсім адекватному розумінням їхніх проблем і інтересів.
Під час виборчої кампанії щось не доводилося чути ні від самої Юлії Володимирівни, ні від її «вірних зброєносців», які займаються Києвом, – Миколи Томенка й Анатолія Семиноги, в першу чергу, – покаянних слів перед киянами. Навпаки, говорилося більше про те, що, мовляв, ми ж не могли просвітити душі всіх кандидатів під рентгеном, зате, дивіться, як ті, що залишилися в наших рядах, воюють з мером і його ненаситною командою! Слабка, треба визнати, це втіха для киян, у яких тільки ось, наприклад, на останній сесії Київради 1 жовтня у найєзуїтськіший спосіб було відібрано навіть заповідні землі в Пирогово і Феофанії. Так, БЮТ демонстративно не брав участі у цьому пленарному засіданні, але ж і не зміг йому перешкодити! Адже кияни дали БЮТу на виборах у Київраду в березні 2006-го карт-бланш – 41 місце з 120 в міськраді отримав саме Блок Тимошенко. Що вартувало цій найкрупнішій фракції (Блок Черновецького, який зайняв друге місце мав лише 21 голос) повести за собою в похід «за справедливість»? Не вийшло – Блок розвалився і пішла-поїхала Київрада з міською виконавчою владою разом якось не тією путтю-доріжкою. То чи є в чому каятися, Юліє Володимирівно?!
Звичайно, будь-який симпатик БЮТу може звинуватити нас у певній підміні понять – мовляв, голосували ми 30 вересня за Юлю в парламенті, а, почекайте, ось прийде час і покажемо, наскільки ми задоволені/незадоволені «воїнами світла» в Київраді. Можливо. Але все одно якось... не справедливо!
Втім, і тим же ПРПістам, які в нинішні вибори увійшли до БЮТ, можна дорікнути в недбалості складання списків до Київради зразка 2006 року. Як відомо, шестеро членів Блоку Віталія Кличка «ПОРА-ПРП» не тільки майже відразу ж після виборів, вже у травні-липні 2006 року, переметнулися під крильце до Черновецького (хоча фракція Блоку перейшла в опозицію до мера), а й у нинішню виборчу кампанію п'ятеро з цих перебіжчиків взагалі стали членами фракції... Партії регіонів. Тієї самої політичної сили, з якою БЮТ, а значить, і ПРП, ні за які гроші не погоджуються бути в одній коаліції!
Що стосується Партії регіонів, то в Києві її теж можна привітати з успіхом. Не таким запаморочливим, як у БЮТ, але по-своєму знаковим – 15,04%. Переконливо «помаранчевий», як ми переконалися, Київ дав «регіоналам» на 3,03% голосів більше, ніж на минулих виборах до парламенту. У «живих душах» це досить переконливо – більше 34 тисяч нових голосів при загальній кількості киян, що проголосували за Партію регіонів, 205247! Варто врахувати, що загальний результат Партії регіонів якраз в «живих душах» по Україні – нижчий, ніж на виборах до парламенту минулого року.
Але, знову ж таки, навряд чи варто приписувати цей успіх тільки активно проведеній кампанії, на терези якої головний столичний регіонал і головна надія партії в підкоренні київського престолу Василь Горбаль кинув усе. Навіть дуже доти товариські і дружні взаємини з Леонідом Черновецький і його командою! Навіть істинно «регіональний» принцип – не виносити сміття із загальної хати, у нашому випадку з Київради, де регіонали «красиво сиділи» і «правильно» голосували аж до 2 серпня 2007 року, тобто, початку виборчої кампанії! А тоді раптом виявилось, що секретар Київради, вірний черновецьківець Олесь Довгий, - якого ті ж «регіонали» ще взимку захищали від опозиції буквально кулаками! – тепер не той і не такий, і взагалі добре б його вже й змінити. Та й землю, виявляється, незаконно ділять колишні їхні сотовариші з промерської більшості, а ще й регламент при цьому грубо порушують.
Стверджувати з 100-відсотковою упевненістю, що кияни таки купилися на агітацію по-горбалівськи, не беремося – все-таки лідери партії, захопивши Майдан, не раз і не два виходили до народу і навіть в народ. А народ той в масі своїй складався не тільки з тих, які «понаїжджали»... Але що цікаво, 221-й округ, чи традиційно горбалівський Солом’янський район (ще по мажоритарці Василь Михайлович обирався саме там народним депутатом), дав і на цей раз традиційно рекордну кількість голосів за ПР (18,4%), віддавши перевагу в пристрастях тільки БЮТ. «Наша Україна – Народна Самооборона» в цьому районі, де «помаранчева» влада, зайняла лише третє місце з 14,97%.
Блок Литвина, однозначно можна говорити, відібрав у столиці все, що тільки міг, перш за все, у соціалістів. У тому числі й місце – четверте – за кількістю прихильників у столиці. Але, очевидно, і «нашоукраїнці» не дорахувалися частини голосів своїх виборців, що розчарувалися, через «литвинівців». 6,59%, або 89995 голосів – результат, який показав, що кияни погодилися: країні таки потрібний Литвин! Хоч би замість Мороза! Чи потрібний Києву мер Віктор Пилипишин, п'ятий номер блоку і поки що глава Шевченківського району, - це кияни для себе ще не вирішили остаточно і безповоротно. Як не дивно, але «округ Пилипишина», 218-й, дав значно менше голосів (6,61%), ніж, наприклад, 222-й округ (7,13%), що охоплює Голосіївський і Дарницький райони, в яких, до речі влада «помаранчева»: голова першого – бютівець, другого, – «нашоукраїнець». Якщо, знову ж таки, порівнювати позицію «литвинівців» у Київраді, де вони, за винятком Анатолія Коваленка, практично постійно «на підтанцьовках» у Черновецьких, то, вочевидь, що кияни все-таки голосували саме за Литвина, який потрібен країні.
Що ще цікаво: Київ-то за рік не тільки дуже «побілів» за БЮТ, а й до непристойності «почервонів» за Петра Симоненка: 4,55% проти 2,98% на минулих березневих виборах – це успіх КПУ! 218-й округ, тобто, центр столиці, знову признався в симпатіях до серпа і молота – 6,44%, а найдальша околиця – Троєщина, Деснянський район, або 224-й округ, дав КПУ тільки 3,61%. Успіху КПУ, напевно, знову ж таки, «підсобили» соціалісти.
Тепер власне про них – про соціалістів. СПУ, як в принципі й очікувалося, потерпіла в столиці нищівну поразку. У березні 2006-го соціалісти отримали 5,5% голосів киян на виборах до Верховної Ради. 30 вересня 2007 року – 1,6%. У номінальних цифрах втрати склали майже 50 тисяч голосів столичних виборців! Тут, як кажуть, no comments. Хоча один нюанс варто згадати: СПУ практично не вела кампанії в Києві, очевидно, чудово усвідомлюючи, що її шанси як сили, що асоціюється серед киян виключно з «помаранчевим» політичним табором, в кампанію 2007 року дорівнювали якраз тим відсоткам, які й були набрані. Крок Олександра Мороза пам'ятного літа 2006-го кияни оцінили по-своєму. Жорстко!
Інформацію для роздумів про нові електоральні ніші в столиці дають результати голосування за «Свободу» Олега Тягнибока. Ця політсила зайняла в Києві 7-ме місце, при цьому в 220-му окрузі навіть потіснивши з шостого СПУ. Всього за «Свободу» проголосували 1,25%, або 17105 виборців. Якщо врахувати, що в березні 2006 року за цю партію проголосували тільки 0,37% столичних виборців, чи 5490 осіб, то успіх Тягнибока і соратників теж по-своєму можна назвати приголомшуючим.
