Кінець корейської війни?
У Пхеньяні завершується міжкорейський саміт за участю лідерів Північної та Південної Кореї Кім Чен Іра та Но Му Хена. Це перша їх зустріч з 2000 року і перший випадок, коли південнокорейський президент перетнув демаркаційну лінію між двома країнами пішки – саме до такого символічного жесту вдався Но Му Хен.
Історія розділеної на дві країни Кореї почалася у 1948 році. Тоді північну частину Корейського півострова окупував Радянський Союз, а південну – США. Це стало можливим унаслідок поразки Японії, яка контролювала Корею з 1910 року, у Другій світовій війні. Демаркаційна лінія була проведена по 38 паралелі. Наслідком «холодної війни» між СРСР та США стала Корейська війна 1950-53 років. Після її завершення між КНДР та Республікою Корея було створено демілітаризовану зону. Однак перемир’я підписали лише КНДР, США та Китай, а Південна Корея не ратифікувала його й досі. З того часу відносини між країнами були практично відсутні.
Міжкорейський саміт було заплановано провести ще наприкінці серпня, однак пізніше дату проведення перенесли на початок жовтня. Він мав зняти напругу між країнами та покласти початок миротворчому процесу. Напередодні візиту Но Му Хен заявляв, що сподівається на прискорення мирного врегулювання існуючих між країнами протиріч, досягнути порозуміння у військових питаннях та налагодити співпрацю у гуманітарній сфері. Разом з тим, президент Республіки Корея потрапив удома під жорстку критику консервативної опозиції, яка звинуватила главу держави у тому, що візитом до Пхеньяну він прагне покращити свій політичний рейтинг, оскільки до президентських виборів залишилося два місяці.
Варто сказати, що складність стосунків між двома країнами обумовлена не тільки старими протиріччями, а й впливом, який мають США в Південній Кореї та прагнуть отримати у Північній. Сьогодні для американської влади КНДР входить до так званої «осі зла» - країну звинувачують у підтримці світового тероризму та спробах запустити виробництво ядерної зброї та балістичних ракет. Економіка країни перебуває у майже безперервній кризі, і КНДР великою мірою залежна від гуманітарної допомоги ззовні, яку вона нерегулярно в останні роки отримує як від сусідніх держав (в тому числі і Південної Кореї), так і від міжнародних організацій. Така ситуація не могла тривати безкінечно, і у 2000 році Кім Чен Ір намагався вивести країну із міжнародної ізоляції, пообіцявши згорнути свої ядерні програми в обмін на співпрацю у розвитку космічної авіації та інших сферах. І хоча пізніше КНДР відмовилася від задекларованого курсу, усе ж «крига скресла» і розпочалися переговори про візит тодішнього президента США Білла Клінтона до Пхеньяну. Однак на президентських виборах 2000 року переможцем став Джордж Буш, який віддав перевагу агресивним методам ведення діалогу. Одночасно у Пхеньяні свої позиції укріпили радикально налаштовані сили, які розглядали ядерну зброю як засіб та важіль міжнародної політики. Після зриву переговорів з міжнародною спільнотою на чолі із США у 2003-2004 році, Північна Корея повернулася до складу країн-ізгоїв. У 2005 році КНДР офіційно оголосила про створення ядерної зброї, а вже наступного року провела перші випробування. Разом з тим, Пхеньян не відкидає категорично можливостей для порозуміння та компромісу, яким могла б стати відмова від ядерного озброєння в обмін на підтримку економіки. Для цього КНДР має отримати можливість погодитися на поставлені умови не втративши лиця.
Міжкорейський саміт став наслідком того, що Пхеньян врешті пішов на поступки у переговорах про денуклеаризацію країни. КНДР відмовилася від статусу ядерної країни в обмін на вихід з міжнародної ізоляції. Згідно з домовленостями, Північна Корея зобов’язана до кінця цього року вивести з ладу ядерний реактор у Йонбені, радіохімічну лабораторію та завод з виробництва ядерного палива. Зараз ці об’єкти заморожені, а їх демонтажем будуть керувати експерти із США. Це дало Пхеньяну можливість повернутися до переговорів із Сеулом, який, перебуваючи під значним впливом Білого дому, раніше на контакти не йшов. Результатом зустрічі Кім Чен Іра та Но Му Хена стало підписання міжкорейської Декларації про мир, у якій деякі експерти вбачають основи майбутнього об’єднання КНДР та Республіки Корея. Країни домовилися створити у Жовтому морі спільну морську зону, відновити авіазв’язок та вантажне залізничне сполучення, а також про спільне будівництво суднобудівного заводу у північнокорейському портовому місті Нампхо.. Крім того, лідери країн узгодили плани подальшого діалогу, серед яких зустріч наприкінці осені голів урядів країн та керівників оборонних відомств.
Між тим, незважаючи прогрес, який намітився у стосунках між КНДР та Республікою Корея, кількість протиріч все ж занадто велика. Якщо сьогодні хтось і веде мову про об’єднання, то лише у далекій і примарній перспективі. Пхеньяну, з його тоталітарно-комуністичним режимом міліарного типу, так само важко йти на поступки, як і Сеулу з його ринковою економікою та демократичним ладом. До того ж Корейський півострів у післявоєнний час став точкою зіткнення інтересів «великих світу цього», яким, за великим рахунком, байдуже до об’єднання корейського етносу у єдиній країні, а іноді їм це просто невигідно.
