Юрій Єхануров: «Якщо буде післявиборча криза, президентська вертикаль має взяти на себе управління країною» Галина Каплюк, журнал «Главред» Зірваний на мітингах голос та жорсткі прогнози на майбутнє. Таким колишнього прем’єр-міністра Юрія Єханурова можна побачити лише в Дніпропетровську.

Сюди він приїхав в якості «помаранчевого» губернатора у 2005-му і завоював таки симпатії неприступної та суворої дніпропетровської еліти. Тепер же захоплена самоочищенням (з подачі в тому числі і Єханурова) «Наша Україна» на час виборів відправила і самого Юрія Івановича подалі з очей вже в якості керівника Дніпропетровського штабу блоку НУНС. Можливо, й правильно, бо в цьому регіоні в першу чергу вірять Юрію Єханурову і не завжди його політичній силі. «Главред» спілкувався з Юрієм Івановичем напередодні виборів до парламенту.

Юрію Івановичу, новому складу парламенту вдасться пропрацювати повну каденцію чи він буде перехідним? Скільки скликань має пройти, щоб це був сильний та професійний законодавчий орган?

Робота в Дніпропетровському обласному штабі наштовхнула на думку, що без якісної зміни законодавчої системи виборів, напевне, змін не відбудеться. Зараз партії не прив’язані до територій, зокрема, в нашій політичній силі сталося так, що Рівненська область у парламенті не була представлена, а це опора Президента. Тобто, відбувається брак у роботі, тому що треба задовольняти потреби та амбіції партійних вождів і їх найближчих соратників, заслужених людей, яким би давно пора відпочити, та дотримуватись політичних домовленостей. Тому так і виходить, що на чолі списку мають бути визначені політтехнологами кандидатури - обличчя блоку чи партії під час виборів та частина баласту несамокритичних людей. У нас не прийнято в очі говорити про те, що, шановний, ти попрацював, спасибі тобі і дай попрацювати іншим... Чудово це зробив Ігор Рафаїлович Юхновський. Таких моральних людей дуже мало, тому потрібно просто сказати «до побачення», йди допомагай молодим. Але ж всім хочеться бути в парламенті...

Потім ця тяганина з об’єднанням в один блок, коли з 2001 року ми товчемо воду в ступі і ніяк не можемо досягти результату. Шкода... Всі знають, які партії потім не захочуть піти на об’єднання, але замовкли і примружили очі, чекаючи, що якось воно буде. Ще ні разу так не було, щоб якось не було. Мені здається, що питання в тому, що ми не прив’язані до конкретних територій.

Так що – повертатися до «мажоритарки» чи вводити двопалатний парламент?

Думаю, що майбутнє виборче законодавство має бути таким, що маємо висуватися від імені партій, але заробляти місце в парламенті кожному з нас треба важкою працею з конкретними виборцями в конкретному регіоні. На жаль, є приклади, коли заматерілі партійні вожді під час виборів взагалі не працюють, вони вважають, що їхнє головне завдання було потрапити в список, а потім вони зникають.

Тільки тоді, коли кожен буде завойовувати довіру конкретних людей і відповідати перед ними, розуміти, що ти особисто будеш звітувати перед цими людьми і просити їх, щоб тебе обрали наступного разу, тоді буде повна відповідальність. Разом з тим, ти прив’язаний до політичної сили і повинен озвучувати її основні гасла та програму під час зустрічей з людьми. Мені здається, що цей етап треба пройти, бо зараз фактично троє-четверо людей визначають український парламентаризм. І ми називаємо себе парламентсько-президентською республікою? Давайте говорити так: акціонерно-президентська республіка. Це не та демократія, яка потрібна нашій країні.

Таке враження, що власне про країну взагалі забули. Принаймні під час виборів не було дискусії щодо стратегії її розвитку...

На жаль, побудова держави якось так відійшла на задній план. Українці почали боротися за крісла, за владу, за все, що завгодно, а тема держави залишилась осторонь.

Зараз всі дуже люблять народ і знищують економічну основу, а держава Україна взагалі не фігурує. Ніхто не обговорює це питання, і навіть дозволяють собі випади проти святого. Наприклад, проти армії. Відомо, що основою будь-якої держави є армія та вчителі. І ці дві категорії людей не повинні відчувати серйозних проблем в принципі. Вони і їхні сім’ї мають бути одягнені, ситі і мати дах над головою, надію на майбутнє та забезпечену старість. По цим двом категоріям і можна судити, є у нас держава чи немає.

А коли ми маємо 365 видів пільг, і на кожній зустрічі з виборцями тебе питають по якомусь одному з них, думаю, що в принципі політик не бреше, коли каже, що він буде добиватися, але всі розуміють, що цього не буде.

І чим мають займатися нові депутати після того, як прийдуть в парламент? Що робити??? Є рішення КС про те, що всі пільги мають право на існування. А в цих пільгах тоне весь український бюджет. Це значить, що у державі наступає колапс і ми маємо прийняти якесь правове рішення, яке б відповідало рішенню КС. Отже, треба відміняти більшість пільг. Я особисто не знаю іншого виходу.

Найгірше те, що зараз кинуться формувати уряд, не дивлячись ні на це рішення КС, ні на цю систему обіцянок, яка заполонила всі політичні сили. Оцими обіцянками всі політичні сили показали себе нездатними запропонувати серйозну державну ідею, яка б об’єднала наш народ. Всі пішли сюсюкати перед виборцями та розповідати, що вони будуть якісь там кошти роздавати, купувати їх всі пішли. Всі розуміють, що вони брешуть, але хто бреше найталановитіше – за того й проголосують.

Мені здається, що суспільство у нас незріле і буде ще прощати якийсь час політиків, тому вихід один – не треба нам таких партій, потрібно переходити на мажоритарну систему з партійною ознакою.

Під час цієї виборчої кампанії тільки лінивий не пропонував свій проект Конституції, що свідчить про те, що єдиного бачення у політичної еліти про форму державного устрою немає. Ви особисто є прихильником президентсько-парламентської чи парламентсько-президентської республіки?

Всі політичні сили домовилися про те, що беремо розширяти права органів місцевого самоврядування, це серйозна реформа. Але одразу ж почали кричати про те, що треба ліквідувати адміністрації, президентську вертикаль, а губернаторів обирати. Та для того, щоб побудувати серйозне місцеве самоврядування, Україні потрібно буде мінімум 5 років. Будувати ж треба на міцній фінансовій основі, визначивши джерела місцевого бюджету. Без податку на нерухомість навряд чи вдасться звести кінці з кінцями місцевому бюджету. Це значить, що доведеться нам описати всю нерухомість, а потім кілька років проводити її оцінку. Спочатку закон про податок, а потім його впровадження.

Реально зміни до Конституції щодо місцевого самоврядування будуть діяти не раніше, ніж через 5 років. Це означає, що всі місцеві адміністрації будуть існувати, а значить президентська вертикаль буде працювати. А про виборність губернаторів – це просто балаканина, в цьому немає логіки. Якщо буде сильне місцеве самоврядування, то до чого тут взагалі обласний рівень? Обласний рівень – це префект, це обрізана обласна рада, яка координує діяльність і не більше. Росія це вже проходила і зовсім недавно відмінила. Для чого українцям наступати на ці ж граблі, щоб набити вже українські гулі? Чужий досвід навіть братнього народу не вчить багатьох політиків, хоча вони в своїх програмах орієнтуються саме на Росію. Ті, хто запропонував референдум про виборність губернаторів, просто шукали пропагандистську відповідь на ініціативи Президента. Так що все це варто розцінювати як знахідку піарників, не більше. Нагадаю їм, що Володимир Путін назвав виборність губернаторів безтолковістю.

Отже, цей процес займе багато років, таким чином не скоро це зміниться.

Про яку реформу органів місцевого самоврядування можна говорити, коли в центральна влада ніяк не може визначитися, хто в неї важливіший – президент, прем’єр чи взагалі парламент?

Говорити про розподіл влади між президентом, урядом і парламентом треба. Треба домовлятися. Думаю, що слово «домовлятися» буде головним найближчий місяць.

А якщо знову не домовляться?

(дістає записник) Значить буде те, що я вчора написав. Зачитую: «Якщо буде післявиборча криза, то президентська вертикаль має взяти на себе оперативне управління країною і забезпечити дієздатність влади». Крапка.

І це не означатиме узурпацію влади та не закінчиться імпічментом Президенту?

Це буде вимушений крок Президента в умовах безвідповідальності політичних сил.

Жорстко...

Дніпропетровщина - жорсткий край, де від кожного вимагають чіткості у визначеннях. Коли я повернусь до Києва, то буду набагато м’якшим і дипломатичнішим. Я тут на барикадах, де від мене вимагають люди чіткої відповіді, хто я такий, чому я підтримую Президента і яке я маю право стояти перед ними.

Дарма ви так, люди добре сприймають цю тезу, вони розуміють, що країна не може бути без влади. Сильного президента хочуть всі, тому що всеодно за економічні та інші негаразди в країні всіх собак вішають на Президента. А відповідальності уряду немає, на жаль. Тут всі вважають, що Президент - глава держави і саме він має відповідати. До речі, крок Віктора Андрійовича по розпуску парламенту тут був досить спокійно прийнятий. Люди тут вважають, що Президенту треба бути більш рішучим.

Водночас безпосередня участь Президента у виборчій кампанії блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» не дала бажаних результатів. Якщо НУНС буде третім на цих виборах – це буде особиста поразка Президента?

Думаю, що зараз немає значення рейтинг Президента. Хоча, звичайно, приємно, коли у лідера країни хороші рейтинги. Було багато помилок у 2005 році, і найбільша – формування уряду з тих, хто найкраще виглядав на Майдані, кричав більше всіх, одягався гарно. В результаті, як я і говорив вам у одному з інтерв’ю, перша кадрова хвиля стала піною. А за такі речі треба вибачатися перед народом, ми і вибачаємося. Ми очистилися, багато наших соратників вимушені були піти з нашої політичної сили або відійти взагалі зі списку. Ще більше залишилось тих, хто мав би відповідати за ті недоліки, які у нас відбулися. Думаю, що ми ще не відійшли від емоційних рішень і народ також не відійшов. Цифри треба дивитися.

Я спокійно розмовляю з людьми, і коли хтось із залу починає щось там говорити, я просто малюю графік, де показую, як я працював. І все. Тут в основному люди-виробничники і вони мене дуже добре розуміють. На жаль, ми знову формуємо парламент на емоціях, на розуміннях свій-чужий. Фактично, маємо не виборця, а вболівальника тієї чи іншої команди. Та коли горда Дніпропетровщина нагинає голову перед партією одного іншого регіону, то для мене це абсолютно незрозуміло. Тут вся еліта засунула голову під стіл і мовчить, а люди кинуті напризволяще. Немає політичної відповідальності еліти. Немає відповідальності людини, яка завдяки цьому суспільству стала багатою. Вона не відчуває, що відповідальна за тих людей, які у неї працюють, за місто, за область, за цю країну, яка дала йому можливість стати багатим. Ти тепер суспільству повинен повернути назад тим, що маєш створити якийсь аналітичний центр, який мав би виховувати людей, відремонтувати музей «Литературное приднепровье» и т.д. А наш бізнес це не обходить, вони поки що кують своє щастя. Добре, що вже є випадки, коли люди починають розуміти, що успішний бренд «держава Україна» це і успішність його самого і його бізнесу.

Бізнес ще не зрозумів, що його особисті статки, його успішність і вартість його активів багато в чому залежать від таких нематеріальних речей, як успішність держави Україна.

Все ж таки, хто буде відповідати за результат НУНС?

У нас є лідери, є штаб, кожен буде відповідати за свою ділянку роботи. До речі, сама штабна робота була виконана досить чітко. Вперше організаційно все було зроблено добре.

Ви вірите в проект єдиної партії? Вона з’явиться до кінця року?

Ми будемо створювати єдину партію. В цілому по Україні буде дуже важко. Я собі не уявляю, як заховають свою булаву лідери наших вчора успішних партій. Вони думають, що й сьогодні вони все ще на коні, от і будуть варити воду в парламенті, і не тільки там. Думаю, що будуть проблеми, але партію треба створювати і починати це робити в жовтні.

Ви особисто бачите вже лідера цієї політичної сили?

Не можу зараз сказати. Питання в тому, якою буде ідеологія та економічна програма. Це буде дискусія, і маємо вийти на якесь рішення. Це буде непросто. Демократам завжди складно.

Чим пояснюється те, що Президент сьогодні декларує ліві ідеї, хоча зовсім нещодавно був правоцентристом? Це не ускладнює пошук ідеології?

Тут питання не ідеології партії, а в виборчих процесах, технологіях і в нашому суспільстві. На мене справило враження дослідження МЦПД, де 74% українців хочуть бути багатими, і готові для цього дуже важко працювати. Це велика перемога, бо на початку 90-х зовсім інші цифри були. Але одночасно майже 70% українців вважають, що їх сусіда нажив неправильним шляхом своє багатство, його треба відібрати та поділити. Вони це назвали «соціальною шизофренією». І Президент вимушений рахуватися з такими правилами гри, які диктує таке суспільство. Ця обгортка, якою є програма будь-якої партії, має бути такою, якою її хоче бачити виборець. Такі правила гри.

Прем’єр Словаччини Мікулаш Дзуринда в 2002 році взяв 27%, і очолив уряд, зробив реформи і привів країну в ЄС, а нагородою було в 2006 році 4,5%, і він тепер десь сидить в парламенті. Але він зробив серйозну державну страву і ввійшов в історію як людина, яка привела Словаччину в ЄС, але пожертвувала собою. Ось яка політична гра, і тому ми всі маємо обирати, хто ми такі, чи ми є політики, чи ми є державні діячі. Я свій вибір зробив уже давно, півтора року тому, отже я - державний діяч і буду все робити для держави. А як політик я особисто сам собі не цікавий.

В Україні вже створено прецедент примусового розпуску парламенту, схоже тепер зміна складу Верховної Ради, а отже і коаліції та сформованого нею уряду може відбуватися досить часто. Як убезпечити економіку та систему управління того ж Кабінету Міністрів від частої зміни урядів?

Це питання адміністративної реформи. Треба ввести державних секретарів, професійну державну службу і цим законом деполітизувати чиновників, щоб в місячний термін після прийняття закону вони вийшли з усіх політичних партій. Тоді складеться певна спадкоємність і проблем не буде.

До речі, що буде з економікою, якщо залишиться все ж таки нинішній уряд?

Те, що сьогодні демонструє економічний блок уряду на чолі з паном Азаровим, - це навіть не минуле століття, а позаминуле. В кращому випадку, його середина. Я це відкрито говорю, тому що економічний блок уряду має створювати умови для стабільного розвитку країни, а не провокувати кризи.

Якщо цей уряд продовжить працювати, термін «азаровщина» (автор Інна Богословська) ввійде у всі економічні енциклопедії в якості визначення вкрай бездарної економічної політики. Хороший уряд не займається подоланням криз, він їх не допускає.

До того ж ми отримали погані сигнали з боку інвесторів після зернової кризи та ситуації з поверненням ПДВ. Коли я передавав справи Віктору Федоровичу, прострочена заборгованість складала 500 млн. грн., а зараз уже 7,2 млрд. гривень. Звідси витікають проблеми корупції та інші неприємні речі. Сучасний глобальний світ вимагає таких же сучасних методів управління економікою та нових людей. Тому склад уряду необхідно змінювати.

Ви згадали про інвесторів, що потрібно для того, щоб в Україну знову почали вкладати кошти?

Тут головними є два аспекти. Перший і головний – це передбачуваність країни. По-друге, це валютне регулювання. Наша прив’язка гривни до долара виглядає вже дивнувато. Хорошою альтернативою може бути кошик валют. І нам тут необхідно домовлятися з бізнесом, чи ми працюємо тільки на експорт, чи шукаємо золоту середину. Так, щоб і бізнес не постраждав, і населення виграло. Саме ці моменти формують те, що ми називаємо сприятливим інвестиційним кліматом. А серйозні гроші, повірте, вже «заряджені» і готові для вливань в економіку України. Інвестори тільки чекають, коли у нас закінчиться черговий раунд політичної боротьби.

Інвестувати в барикади ніхто не буде, тому замість барикад потрібно будувати нові підприємства.

А що буде, якщо уряд очолить Юлія Тимошенко?

?..

Що потрібно буде робити новому уряду в першу чергу?

Дуже важливо дати хороші сигнали всім, хто займається сільським господарством, іншим бізнесом, що в майбутньому такі експерименти, як минулого року з зерном, в Україні більше не повторяться. От тоді повірять і підприємці, і інвестори, і люди.

Якщо нормально буде розвиватися виробництво та бізнес, то кожен бюджетник та пенсіонер буде розуміти, що в результаті буде більше в загальному кошику, а значить - і в його власному бюджеті.

Дуже хотілось би, щоб люди навчились рахувати - інфляцію та свої реальні прибутки. А уряд має бути колективним стратегом, а не колективним завідуючим «каптьорки».