Анатолій Коваленко: «Київраді треба покаятися перед киянами й саморозпуститися»
Сьогодні це вже не припущення – це, вважайте, факт, оскільки про амбіції партійців на мерське крісло заявив сам лідер партії і виборчого блоку Володимир Литвин. І нічого дивного: за Київ почалася боротьба між усіма крупними суб’єктами великої політики. Більше того, практично всі політичні сили, що мають найбільші потенційні можливості пройти в парламент шостого скликання, побудували свою передвиборчу кампанію в столиці або на відвертому протистоянні з мером Леонідом Черновецьким та його командою (БЮТ в «комплекті» з ПРП, а також «НУ-НС»), або на «конструктивній», але масованій і публічній критиці діяльності мера (Партія регіонів, КПУ, Народна партія). І майже усі ці сили, очевидно, передбачаючи, що нова Верховна рада таки оголосить дострокові вибори в Києві, заявили про наявність у них абсолютно прохідних кандидатур на найближчих виборах столичного голови. Саме про можливі варіанти стосовно дострокових виборів у Києві, про явні провали політики Черновецького як мера столиці, про перспективи київської громади мати, нарешті, в мерах господаря, політика і, водночас, патріота Києва, ми говорили з депутатом Київради, головою її постійної комісії з екологічної політики Анатолієм Коваленком. До речі, перед тим, як стати депутатом міськради, Коваленко 12 років керував Печерським районом Києва.
Нещодавно Володимир Литвин, лідер виборчого Блоку свого імені, на одній з передвиборчих зустрічей вперше заявив, що Блок висуватиме свого кандидата в мери Києва на найближчих виборах. Йшлося про вашу кандидатуру?
Річ у тім, що такі розмови точилися ще напередодні минулих мерських виборів, і моє прізвище, справді, називалося. Але на той час ситуація і всередині партії, і всередині політвиконкому так склалася, що визріло єдине рішення: підтримувати кандидатуру Олександра Омельченка. Після виборів всі зрозуміли, що допустили помилку. Хоч я й до того мав іншу думку – Народна партія повинна була висувати свою кандидатуру на посаду київського міського голови. І вже після виборів, коли побачили, який результат маємо, як кияни помилилися (а це було зрозуміло з самого початку), Народна партія теж дійшла висновку, що помилилася, не висунувши свого кандидата в мери.
О, тоді не тільки ваша партія визнала свою помилку! БЮТ, наприклад, заявив, що більше подібних прорахунків не допускатиме...
Так, і у БЮТ про це говорили... Фактично одразу після виборів 2006 року рішення в самій Народній партії стосовно висування кандидатури в мери вже було прийнято. Просто, можливо, воно саме зараз потрапило в поле зору журналістів, оскільки, справді, Володимир Литвин його озвучив на одній з передвиборчих зустрічей. Але, повторюся, ми таке рішення прийняли давно, ще півтора року тому. Будуть строкові чи дострокові вибори мера Києва - Народна партія висуватиме на них свого кандидата.
Припустімо, нова Верховна Рада таки оголосить дострокові вибори в Києві, як це сьогодні обіцяють і БЮТ, і «Наша Україна – Народна самооборона», і навіть Партія регіонів так обережненько натякає, що не проти буде, ваша політсила встигне підготувати такого кандидата?
Чи будуть дострокові вибори мера в Києві одразу після парламентських, чи будуть відтерміновані на весну наступного року – це буде залежати від результатів осінніх перегонів. Якщо «Наша Україна – Народна Самооборона» голосно, особливо Юрій Луценко, БЮТ трохи тихіше, але на кожному розі заявлять про те, що Київ треба звільнити від нинішньої влади Черновецького, то інший важковаговик на політичному олімпі – Партія регіонів – з цього приводу мовчить і тільки останнім часом, після звільнення мером двох своїх заступників, які перейшли у фракцію «регіоналів», почали подавати голос про своє невдоволення діями Черновецького в Києві. Хоча всі прекрасно розуміють, що можливостей і раніше для вирішення київського питання у Партії регіонів було чи не найбільше. Але, як на мене, то не такі прості сьогодні стосунки у Партії регіонів із київською міською владою, щоб у голос заявляти, що вони теж за зміну цієї влади.
Можете розшифрувати, що означає «не такі прості стосунки»? Адже не секрет, що Черновецький прийшов до влади в Києві як «людина Президента Ющенка», за квотою він був 21 номером у списках НСНУ. Але сьогодні він є «людиною Януковича» або Партії регіонів...
Риба, як відомо, завжди шукає, де глибше, а людина – де краще. Так само і посадовець. Я не знаю, хто саме включав Черновецького у виборчі списки 2006 року «Народного Союзу «Наша Україна», але те, що відбувся дрейф загалом київської міської влади, не тільки мера, від «Нашої України», від Президент у бік Партії регіонів, у бік уряду Януковича і керівництва Верховної Ради – це очевидно.
Можливо треба говорити ширше – дрейф від помаранчевих до політичного табору іншого забарвлення?
Так, це було особливо помітно, коли у парламенті почала стрімко зростати кількісно коаліція. Але, з іншого боку, дії команди Черновецького у Києві - і по землі, і по забудові – змушують політичні сили відсторонюватися від цієї команди й її дій. Хоча, мені, особисто, не зрозуміла ситуація з «Нашою Україною». З одного боку, Президент України і лідер блоку «НУ-НС» Юрій Луценко почали критикувати дії Черновецького, а з іншого - фракція «Нашої України» в Київраді фактично консолідовано голосує з промерською більшістю. Якби не голоси «нашоукраїнців», то половина рішень по землі не були б прийняті! І от остання інформація. БЮТ, фракція Віталія Кличка і навіть «регіонали» заявили про необхідність проведення позачергової сесії Київради, а «Наша Україна» через свою прес-службу розповсюджує заяву про недоцільність проведення такої позачергової сесії. Щоправда, кожна політсила ставить свої цілі. Якщо БЮТ хоче ставити питання про недовіру мерові й відсторонення секретаря Київради Олеся Довгого, то у Партії регіонів - більш прагматичні завдання: фракція хоче заявити про своє збільшення до 16 членів і відсторонитися від деяких одіозних рішень, зробивши відповідну заяву. А фракція Народної партії навіть не збиралася, чогось, як завжди очікує, щоб потім ухвалити рішення, яке вже нікому не потрібно і нічого не вирішує… Але я особисто підпишу звернення до київського міського голови про скликання позачергової сесії Київради. З умовою, звичайно.
Маєте на те вагомі причини?
Маю. Мене як голову постійної екологічної комісії Київради хвилює, передовсім, скасування рішень Київради, ухвалених на останньому пленарному засіданні. Найбільше - по Жуковому острову. Наша комісія підготувала інше рішення – скасувати документ, прийнятий Київрадою про затвердження території заповідника «Жуків острів» у 196 га, і проголосувати за затвердження меж у 1630 га. Сподіваюсь, що коли збереться позачергова сесія, то вона, якраз, і має розглянути ці питання. Я – за таку сесію. До речі, я переконаний, що ухвалення рішення про 196 гектарів потягне за собою в реальності суцільну забудову острова. А бажаючих, які вже стоять в черзі на забудову, думаю, вже більше, ніж ми з вами можемо здогадуватися.
Сесія, можливо, й справді проголосує за скасування тих рішень, про які ви згадуєте, але ж чи це не буде здійснено задля передвиборчого піару?
Мене якраз найменше хвилює, заради піару чи ще чогось буде проголосоване нове рішення про 1630 га заповідника «Жуків острів» - головне, щоб таке рішення було ухвалено! Хочуть попаритися політичні сили – як мовиться, в добрий путь, хай би лишень рішення прийняли! Що цікаво: почитаєш Інтернет, - ніхто, виявляється за 196 га під заповідник і не голосував. А 67 голосів десь набралися. Так от ці голоси, як на мене, і є та більшість у Київраді, об’єднана в таку собі групу по інтересах, яка й ухвалює, я б навіть сказав – злочинні рішення. Ця група, як солдати: їм сигнал подали – вони кнопки натиснули, не думаючи, і проголосували. Без погодження з управлінням охорони навколишнього середовища самої ж міської адміністрації, без погодження з Державним управлінням екології Мінприроди!
Є якась управа на цих, перепрошую, «мародерів»? «Главред», приміром, стільки разів писав про відведення під забудову зелених зон, писав і про Жуків острів, і про Труханів, і прокуратуру підключав, - друкували ми статтю «Депутати-рейдери», але…
Мене це все теж уже так дістало, що я скоро, мабуть, послуговуватимуся тими словами, які ви сказали. Але руки не опускаються! Боремося! Хоча цинізм, з яким ухвалюються рішення по відбиранню у київської громади зелених зон, просто обурює! А який цинізм з боку команди Черновецького заявляти у пресі, що, ось, мовляв, вони поприймали рішення про створення нових парків, скверів, зелених куточків аж на 221 га! Та це – крапля, в порівнянні з тим, скільки і яких зелених зон у киян вже відібрано! (Ексклюзивну таблицю втрачених зелених зон, надану «Главреду» екокомісією, можна прочитати тут – ред.)
Як діяти далі? Та просто додержуватися треба законів, а сьогодні ж ними міська київська влада просто ганебним чином нехтує. Нехтує своїм же регламентом Київрада - депутати, які за нього голосували, самі його брутально порушують. Врешті-решт, потураються закони України! Справді, на сторожі мала б стати прокуратура, однак... Ми подавали до десятка таких звернень, але отримали від Київської міської прокуратури лише дві проміжні відповіді – і не більше того. Але ж настільки очевидні порушення регламенту Київради, ухвалення нею рішень, що принаймні, прокуратура б мала внести не один протест.
Але ж, здається, прокуратура й вносила – на кілька рішень по землевідведенням?
Було таке. Але в Київраді сьогодні спостерігається корпоративна єдність депутатів – чи справедливий протест прокурора на якесь рішення, чи ні, його всеодно відхиляють. Але ж ще є суд! Тобто я говорю про те, що треба задіювати всі важелі закону, щоб відстояти такі золоті київські території, як той же Жуків острів, приміром. У Києві цього не відбувається. Натомість маємо суто формальні речі: Київрада проголосувала, прокуратура протест надіслала, депутати його відхилили і – все, крапка, справу, як кажуть, закрито! І що далі робити? Ну, не піднімати ж киян на барикади, врешті решт! До речі, багато земельних рішень, ухвалених нинішньою Київрадою, - це міни сповільненої дії. Ті протести жителів проти забудов їхніх дворів, дитячих майданчиків, скверів, свідками чого ми всі є сьогодні, це, повірте, - квіточки у порівнянні з тим, як збуриться Київ завтра. Бо земля всередині міста вже вся роздерибанена, завтра на неї видадуть державні акти і в двори й сквери прийдуть забудовники, з’являться «знамениті» зелені паркани... Отоді увесь Київ зарясніє такими плакатами, як, наприклад, на Печерську, в одному з дворів по вулиці Січневого повстання, де спритники збираються затіяти чергове будівництво. Попередня районна влада мала сміливість прийняти рішення про заборону будівництва у дворах Печерська – від 30 таких потенційних будівництв ми врятували Печерськ. Нинішня ж райрада, обрана, до речі, під лозунги «Заборонимо будівництво у дворах!», боїться навіть голос подати на захист району і його жителів...
До речі, про райони. Пам’ятається, минулої передвиборчої кампанії Народна партія презентувала свою Програму розвитку Києва і в ній значна роль в управлінні містом відводилася саме районам. Але сьогоднішня київська міська влада і мер, передовсім, показали себе як прихильники централізації влад, ресурсів, фінансів... У районів, як відомо, Київрада вже відібрала медицину, є рішення про централізацію освіти. Ви не пройнялися новими віяннями, свою позицію не змінили?
Я не змінив! І як голова Асоціації районів Києва – а я ним ще залишаюся – і як член Народної партії відстоюю право районів на самостійне вирішення питань благоустрою, освіти, медицини, соціального захисту, тобто тих сфер, які, як ми кажемо, найближче до людей. Їх не можна централізувати. До чого призведе централізація медицини в місті, кияни скоро відчують – коли, приміром, пенсіонера з Печерського району «швидка допомога» доправить кудись у лікарню на Святошині, а потім туди ж повинна буде їздити провідувати хворого його «половинка», так само людина пенсійного віку. Чи про це подумали ініціатори «єдиного медичного простору в місті»? Боюсь, що ні... Хоча, якщо відверто, такій владі, яку маємо сьогодні в районах, - беззуба, безсловесна, без власної думки – хочеться сказати: «Так вам, хлопці, й треба! Не можете об’єднатися, щоб відстоювати інтереси жителів своїх районів, а не свої власні інтереси й крісла, за які обома руками вчепилися, - так вам і треба! Ніхто не подаватиме голос на захист того, хто мовчить і сидить під столом».
Хіба те саме не можна закинути й киянам, які обрали таку владу?
Кияни поки що не відчувають, як-то кажуть, на своїй шкурі, до чого все це призведе. Наслідки централізації, так само як і наслідки рішень по відведенню землі під забудову, виявляться через рік-два. Про яку доступність і якість послуг можна буде говорити, якщо все, образно кажучи, зосередиться на Хрещатику, 36?! Ми в Києві вже маємо «яскравий приклад» централізації: підіть у приймальні дні до «Київзему» чи Головархітектури та подивіться, що там коїться, які там черги – просто жах. А що могло б бути простіше: землевпорядник у кожному районі готує документи і люди ходять до свого, районного, землевпорядника, а вже нехай саме остаточне рішення приймає міське земельне управління. Або: створили в районах відділи архітектури й будівництва, які очолює архітектор району, і при цьому він не має права навіть проект погодити – це здійснює якийсь співробітник Головархітектури, закріплений за районом. Ну, хіба не абсурд? Мені взагалі вбачається, що команда мера, яка вміє добре рахувати гроші, провадить в місті централізацію лише з однією метою: централізувати фінансові потоки, що призведе тільки до централізації корупції!
Депутати, голосуючи фактично за зосередження «в одних руках» величезних коштів, хіба не розуміють, що з того буде?
А депутатів усе це мало хвилює! На превеликий жаль, нинішня Київрада продовжує найгірші традиції попередньої: 90% питань у порядку денному кожної сесії – земля і майно, земля і майно. Тому, якщо ви мене запитаєте, чи я за заміну такої Київради, то однозначно відповім: так! Не має права така Київрада працювати – це цілком ясно, виходячи навіть з тих рішень, які вона вже ухвалила і більшість з яких, як я вже наголосив, це – міни сповільненої дії. Цій міській раді слід було б вчинити мужньо – хоча розумію, що вона добровільно цього ніколи не вчинить! – саморозпуститися. Це було б чесно – покаятися перед киянами й само розпуститися!
Міська влада, і депутати Київради не виняток, заявляє, що їй від попередників, тобто команди Олександра Омельченка, дістався ой який проблемний спадок!
Моя порада нинішній владі: коли вже минуло півтора року після виборів, то треба говорити не про спадок попередньої влади, а про свої здобутки. От вересень закінчиться – треба розказати киянам, як у нас з бюджетом, причому публічно розказати, скільки грошей, на що і чому використано. Треба тій же владі, а не тільки голові постійні депутатській комісії з питань екологічної політики, публічно розказати, кому дісталися ті 350 гектарів землі в зеленій зоні, рішення по яких незаконно прийняті Київрадою. Це, погодьтеся, святий обов’язок влади – звітувати перед виборцями. Але чи це практикується в Києві?!
Сьогодні стало модним списувати всі огріхи діяльності міської влади на дочасне впровадження пропорційної виборчої системи, до якої ні суспільство, ні політикум не дозріли. Ви погоджуєтеся?
Я не вважаю, що пропорційна система себе скомпрометувала. Більше того, як на мене, то альтернативи їй немає – якщо мати на увазі розвиток громадянського суспільства, нашої київської громади. Річ в іншому – нашому розумному київському виборцю треба голосувати за партії, які представляють програми розвитку столиці і потім, коли ці партії прийдуть у владу – неважливо, чисельна чи ні буде їхня фракція в міській раді – обстоюють свої програми і працюють над їхнім безперечним виконанням. Тоді буде толк. А коли сьогодні у нас партії – або клуби по інтересах, або клуби, які обслуговують політичного лідера - регіонального чи центрального, або клуби, які перебувають на утриманні якогось олігарха чи просто багача – то такі партії дійсно компрометують пропорційну систему. До тих пір, поки люди голосуватимуть за лозунги типу «Я не обіцяю – я гарантую!», не цікавлячись, що ж саме і за які кошти цей кандидат чи партія гарантують по транспорту, екології, по ремонту й будівництву доріг, благоустрою чи реконструкції житла тощо, то ще довго матимемо таку недолугу владу. Переконаний, що на минулих виборах тільки одна партія – Народна – представила таку програму. От це я справді гарантую, бо був автором цієї програми. Це була не брошурка на дві-три сторінки з лозунгами «Переможемо корупцію!», «Заборонимо розбазарювання землі!» - це була ґрунтовна наукова праця на 400 з гаком сторінок, праця, корисна й для виборця.
Хоч щось вдалося виконати з тієї програми?
Безумовно. Назву лише кілька прикладів з екологічного блоку питань, який я б назвав чи не найголовнішим на сьогодні для Києва. Адже стан навколишнього середовища визначає найголовніше – здоров’я наших мешканців. Так, завдяки зусиллям і нашої фракції в тому числі та депутатів екологічної комісії у бюджеті міста на цей рік передбачено фінансування впровадження програми моніторингу стану навколишнього середовища у місті, коли стаціонарні, оснащені за останнім словом техніки екологічні пости фіксуватимуть динаміку змін атмосферного повітря за цілою низкою показників. А це дуже важливо, тому що дозволить надалі і вибудовувати автоматизовану систему управління потоками міського транспорту, і системно планувати спорудження транспортних розв’язок у місті, без яких Київ сьогодні просто задихається. Розпочалося фінансування реконструкції Бортницької станції аерації, «аромати» від якої відчувають мешканці значної частини лівобережжя. Ми створили чотири нових об’єкти природно-заповідного фонду на території міста, а це значить – вберегли ці надцінні території від забудови. Завдяки консолідованій позиції депутатів фракції нам вдалося зберегти перлину Києва – зелені дніпровські схили, у які вже намагалися влізти чергові забудовники. Є про що сказати і у соціальній сфері: завдяки зусиллям депутатів фракції цього року профінансовано будівництво нової школи на лівому березі і стоматологічної поліклініки на Оболоні. Вирішуються транспортні проблеми міста – згадаю лише будівництво трьох станцій метрополітену у бік Теремків...
І це лише найбільш вагомі, конкретні кроки з поліпшення життя киян і виконання наших передвиборчих обіцянок. Нам є чим звітувати, і звітувати відверто – що вдалося, що ні й чому. Нас усього шестеро в Київраді, ми, на жаль, не мали того впливу на ухвалення рішень, на який розраховували, але ми вносили пропозиції, ми обстоювали їх! Так, сьогодні можна закинути Народній партії, що голосування фракції чи окремих її членів іноді відбувалося всупереч програмним засадам партії, але, мабуть, у членів фракції були якісь свої мотиви...
Перепрошую, але ви не закінчили свою думку про те, що ви – не прихильник повернення до мажоритарної системи виборів...
Так, повторюся, альтернативи виборчій пропорційній системі немає, якщо, звісно, ми думаємо про майбутнє. Але водночас треба запровадити жорстку норму імперативного мандату – на період, поки суспільство «дозріватиме», тобто, можливо, на одне-два скликання. А потім скасувати – як недемократичну норму. Після цього, переконаний, усе б стало на свої місця! Знаєте, за мажоритарну систему виборів голосують ті, хто утримує партії, або ті, хто у передвиборчий період говорить все, що подобається виборцям, бо люди будуть «куплятися» на пайки, навіть у такому більш-менш благополучному місті, як Київ... Якщо ми зараз зробимо чергову помилку і повернемося до мажоритарної системи – то це буде відкат назад років на десять. Одна з основ громадянського суспільства – політична партія, а не окремий депутат. Це ж аксіома.
І все-таки, повернімося до тієї програми, яку ви і ваші соратники зобов’язувалися виконувати, коли будуть у владі. Фракція Народної партії у Київраді, нехай і малочисельна, й досі перебуває в промерській більшості – тобто говорити про те, що «народники» не мали впливу на ухвалення рішень, не зовсім коректно, хіба ні?
Якщо взяти розділи нашої програми і подивитися, як і за що голосували члени нашої фракції в міськраді, то, на щастя, в більшості своїй вони все таки голосували, керуючись програмними засадами. Були й винятки, й прикрі винятки були – не захищатиму своїх соратників. Скажімо, дехто з них голосував за відведення землі під забудову у зелених зонах, проголосувала фракція в більшості й за централізацію освіти. Але ми зараз усе це аналізуємо, щоб у кінці року оприлюднити звіт – з усіма плюсами й усіма мінусами.
Ви, як усі журналісти примітили, не завжди на сесіях в унісон з фракцією голосували – вона підтримувала більшість Черновецького, а ви частіше, я б так сказала, - «битих».
Я не «битих» підтримував – я підтримував програму Народної партії! Чому інші члени фракції діяли інакше – я вам не можу відповісти. Але коли постало питання про збереження нашої фракції в Київраді взагалі, то я на засіданні політвиконкомі партії просто подав заяву про увільнення мене з голови фракції. Що це дало? По-перше, фракція залишилася – не розвалилася, члени фракції теж зробили певні висновки. І я у фракції залишився, але, водночас, отримав свободу голосувати згідно з буквою і духом програми Народної партії, чим, переконаний, тільки допоміг киянам. До речі, якщо на засіданнях фракції – а я ходив практично на всі засідання – ми не досягали консенсусу, то приймали рішення про так зване «вільне голосування», коли кожен голосує так, як йому велить його совість. Узагалі не все у нас гладко було: було навіть таке, що двічі на політвиконкомі партії розглядалася позиція фракції щодо виконання нею програмних засад партії, і приймалося жорстке рішення – якщо висновки не буде зроблено, то фракцію в Київраді просто буде розпущено!
Ви підтримаєте пропозиції БЮТ, які озвучував Микола Томенко, – на найближчій сесії ставити питання про недовіру міському голові Черновецькому і усунення від посади його заступника, секретаря Київради Олеся Довгого?
Для того, щоб ставити питання про недовіру міському голові, треба, крім емоцій, мати аргументи. Мене як депутата більше дістала робота секретаря Київради Довгого, який, у порушення регламенту, включає в порядок денний ті чи інші питання й потім на сесії наполягає на голосуванню по них. Фракція з цього приводу не засідала, але моя особиста позиція – підтримати усунення секретаря.
Проблемам місцевого самоврядування знайшлося місце в передвиборчих документах Блоку Литвина?
Назву вам три основні моменти, з якими наш Блок іде на вибори. Перше – передача реальних, а не декларативних, повноважень виконавчій владі на місцях. А це означає внесення певних змін в Закон України про місцеве самоврядування. Друге, на чому неодноразово наголошував і наш лідер Володимир Литвин, - передача формування бюджетів на місця. Знову ж таки, реальна, а не декларативна, передача цієї функції – бо в законі все це є, але в житті все з точністю до навпаки, тобто, як формувався, мабуть, ще з 1917 року бюджет не знизу догори, а згори донизу, так і досі. Це дуже складні питання, дуже важка робота, бо, зрозуміло ж, апріорі жодна влада добровільно не ділитиметься своїми повноваженнями. І третім я б назвав питання екологічної компенсації місцевим громадам від тих екологічно небезпечних підприємств, які розташовані на території цих громад. Не лише про Київ йдеться – і в Київській області, приміром, таких підприємств теж достатньо.
Ви, мабуть, погодитеся зі мною що в ході цієї передвиборчої кампанії особливо помітне, я б так це назвала, - таке собі специфічне загравання з виборцем, яке виливається в обіцянки всіляко допомагати місцевому самоврядуванню стати повноцінною ланкою управління. Але мало хто говорить про механізми цієї допомоги, цих змін на користь місцевих громад. Це черговий передвиборний піар: проблеми місцевого самоврядування так вже допекли виборцю, що політичні сили сподіваються, що електорат «клюне»?
Всі політичні вожді зараз перебувають у передвиборчих поїздках, зустрічаються з народом на місцях – у селищах, маленьких містечках, де, як правило, місцева влада дістала всіх не менше, ніж наша в Києві, і люди на неї скаржаться. Але, зі свого боку, та ж влада теж жаліється, що вона нічого не може – бюджет за централізований, повноважень мізер... А якщо мер, до того ж, ще й мало ініціативний, або не має більшості в раді, то це й не мер зовсім, а так – опереткова фігура, яка дійсно нічого вирішити не може. Вожді все те бачать, чують і – обіцяють виправити, бо що їм ще залишається говорити?! Механізми ж, про які ви питаєте, дуже прості: перше – внесення відповідних змін до Конституції, друге – до законодавства про місцеве самоврядування. А стосовно міста Києва, то ще й до Закону України «Про столицю...», який свого часу писався під особу – і це всім відомо, а тепер треба його трохи змінити – під громаду. Проте чи дозріла наша вища влада до таких радикальних змін в місцевому самоврядуванні? Думаю, що ні. Чи дозріли «низи»? Думаю, що так.
А як з контролем за діяльністю місцевої влади? На прикладі Києва вся Україна, мабуть, переконалася, що обрати владу – це найлегше. Найважче, або навіть практично неможливо, - цю владу переобрати, якщо не справляється.
Насправді, я б не захоплювався цим контролем з боку народу. Якщо буде так – прийшла група людей до депутата чи мера міста з якимось наболілим питанням, він його не вирішив так, як їм би хотілося, і ця група людей, зібравши 100 підписів, може відкликати того депутата чи міського голову, то це породить тільки хаос! Нам нічого особливого винаходити не треба: в усьому світі діють механізми відкликання обраних осіб, закони про місцеві референдуми. Причому всі ці норми ґрунтуються на одному принципі – механізм відкликання має бути складнішим, ніж механізм обрання. Інакше ми взагалі не матимемо не тільки ефективної влади, а й просто влади! Тому в тій реформі місцевої влади, про яку ми з вами говоримо, і в тих змінах до законодавства, про які ми з вами говоримо, ці елементи мають бути чітко виписані. І, безумовно, там не може бути таких курйозних положень, як у нашому законі про референдум, коли дозвіл про референдум щодо дострокової відставки мера повинен підписувати сам... мер!
Мені видається доцільним, щоб у законі про місцеве самоврядування був, з одного боку, чітко прописаний механізм відкликання мера відповідною місцевою радою, але, з іншого боку, був би прописаний і механізм дострокового розпуску мером ради – приміром, за несвоєчасне ухвалення бюджету, за незатвердження річної програми соціально-економічного розвитку тощо.
Слід передбачити й механізми вирішення й інших ситуацій - коли, приміром, обраний мер представляє політичні силу, у якої немає більшості в раді, і така рада з мером не можуть знайти спільної мови. Київ, до речі, вже переживав подібну колізію – при Леонідові Косаківському. Та й Леонід Черновецький був, як кажуть, на грані, але чи то виявився менш безхребетним, чи, навпаки, дуже гнучким, але «свою більшість» він таки створив. Шкода, що ця спільна мова знаходилася за рахунок інтересів міської територіальної громади. От якби більшість формувалася на тлі спільності інтересів у вирішення питань міської громади, то така більшість була б непохитною, вона могла б з чистою совістю йти до людей, вільно з ними спілкуватися і приймати навіть непопулярні рішення – народ би таку більшість зрозумів...
39-й номер, який у вас у виборчому списку блоку Литвина, проходить у Верховну Раду?
Ні! Хоча Блок Литвина буде у Верховній Раді – про це свідчать не тільки соціологічні опитування, а й висновки, які можна зробити після спілкувань з нашими виборцями. Але я як член партії працюю на загальний результат.
До кого приєднається Блок у парламенті – ви знаєте?
Ну, це питання не до мене, а до лідера Блоку. Я ж можу тільки одне вам сказати – до кого б не приєднався Блок, моя позиція в Київраді не зміниться!
