Чиїх будете, громадянине Рудьковський?
Щоб звільнити Миколу Рудьковського з посади міністра транспорту і зв'язку, прем'єрові можна не звертати увагу на недавнє рішення РНБО. До старого «грішка» глави Мінтрансу – фальсифікації даних про освіту – додається ще один штрих: виявляється громадянина Рудьковського і громадянином-то назвати можна з натяжкою.
Втім, про все по порядку.
”Ученье – свет, а неученье – тьма”
Одна з тем, про які Рудьковський не дуже полюбляє говорити – це місця, де він набув досвіду, такого необхідного йому для нинішньої продуктивної діяльності на посту міністра транспорту і зв'язку. Тобто, про свою освіту.
Згідно офіційно опублікованій біографії Рудьковського, закінчивши середню школу в рідному селі Старий Биків Чернігівської області, він нібито вступив до Чернігівського педінститут, де провчився сім місяців. Далі в біографії нашого героя – дворічна перерва, пов'язана зі службою в армії, – у ракетних військах стратегічного призначення. Після повернення з армії Рудьковській повертається до Чернігова, але ненадовго – у лютому 1990 року він відраховується з інституту за власним бажанням і переїздить до Москви, де стає слухачем школи бізнесу при Московському державному інституті міжнародних відносин.
Школа бізнесу при МДІМО – звучить переконливо, чи не так? Тим більш дивовижною здасться офіційна відповідь МДІМО на запит про те, який правовий статус мала ця школа – адже виявляється, що ні в 1990 році, ні раніше, ні пізніше – в структурі інституту такого закладу не існувало. Тобто він був просто вигаданий чинним главою українського Мінтрансу.
Цікаво, звісно, було б подивитися на диплом цього закладу, але з ним у Рудьковського не склалося – адже, згідно його офіційній біографії, вже 1991 року він «спливає» у Відні, де заробляє перші сто доларів, очищаючи вулиці австрійської столиці від снігу, а паралельно – навчаючись у Віденському економічному університеті за фахом «торгова наука». Звідки у вихідця з села Старий Биків, що не гребує такими заробітками, як очищення снігу, шість з половиною тисяч доларів на рік для навчання в цьому вузі – невідомо.
Так чи інак, у 1994 році Рудьковській повертається до України і, бажаючи отримати заповітну скориночку про вищу освіту, поновлюється на навчанні в Чернігівському педінституті. Вже за два місяці він отримує червоний диплом викладача історії цього інституту, сумарно провчившись у вузі близько двох років. Усі подальші журналістські розслідування в цьому напрямі незмінно заходили в глухий кут, оскільки особиста справа Рудьковського з невідомих причин була вилучена з архівів Чернігівського педінституту.
Втім, диплом історика для молодої людини, охочої досягти вершин політичного й економічного Олімпів, виглядає якось несолідно. І в січні 1998 року, влаштовуючись на свою першу серйозну посаду в держструктурах – члена правління «Укргазпрому» (попередника «Нафтогазу України») Рудьковський подає диплом про закінчення Російської економічної академії ім. Плєханова. Виявилось, що саме там навчався наш герой у 1988-1993 роках!
Дивно, але про це нічого невідомо адміністрації академії ім. Плеханова – відповідь на запит про те, чи закінчував в 1993 році цей вуз Микола Рудьковськіий і чи отримував він диплом академії ЭВ № 728094, який пізніше «сплив» в «Укргазпромі», однозначний. Студент з таким ім'ям і прізвищем з академії в 1993-му не випускався, диплом з такою серією і номером не видавався.
”Я достаю из широких штанин
Втім, фальсифікованими дипломами в нашому політикумі мало кого здивуєш. А от ще одна деталь з біографії Миколи Миколайовича – з розряду екзотичних.
У 1998 році Рудьковський робить першу спробу отримати мандат народного депутата України. Вже будучи членом правління «Укргазпрому», він висувається кандидатом у нардепи по Козелецькому виборчому округу №208 у Чернігівській області, і досить легко виграє вибори. Але результати волевиявлення громадян негайно ж були оспорені в суді, і вже в липні того ж року депутатську «скориночку» у Рудьковського «відібрали», так і не видавши.
Виявилось, що в паспорт Рудьковського були внесені фіктивні записи про прописку. Для того, щоб мати право балотуватись у народні депутати, кандидатові необхідно було довести, що останні п'ять років він проживав на території України. У Рудьковського з цим, як ми знаємо, не склалося, і він, судячи з усього, вирішив удатися до маленької хитрості. У результаті вийшло, що в той час, коли Микола Миколайович нібито починав бізнес-кар’єру у Відні (паралельно навчаючись в тамтешньому університеті), він був прописаний у селах Петрівка і Новий Биків Бобровицького району Чернігівської області. Спеціально призначена експертиза МВС показала, що штамп прописки в паспорті Миколи Миколайовича був підроблений. На підставі цього в липні 1998 року Чернігівський обласний суд визнав Миколу Рудьковського не громадянином України, а вибори в Козельці, само собою, – такими, що не відбулися. За фактом виявленого порушення було порушено кримінальну справу і проведено службове розслідування, правда, з невідомими результатами.
Як не дивно, навіть після такого рішення суду негромадянин України Рудьковський продовжував спокійно працювати в «Укргазпромі», а вже за два роки – брав участь у довиборах у Верховну Раду по мажоритарному округу в Житомирі, вказавши в графі «рід занять» «помічник-консультант народного депутата Валентини Семенюк».
Слід сказати, що рішення суду про визнання Рудьковського не громадянином України так і не було опротестовано нинішнім главою Мінтрансу. Обставини отримання їм нового українського паспорта в 2000 році донині залишаються нез’ясованими і, цілком можливо, теж не дуже корелюються з чинним законодавством.
Можна довго сперечатися, якими міркуваннями керується Віктор Янукович, наполегливо відмовляючись звільнити недбайливого главу Мінтрансу. Прем'єр не звертає уваги на те, що Рудьковський, здається, забрехався, розповідаючи на всю країну про теракти на залізниці і на звинувачення головного транспортника в підготовці нових аварій у стінах Секретаріату Президента. Глава уряду забув, як Микола Миколайович минулої зими підставив увесь Кабмін запрошенням до України лідерів туркменської опозиції, що перебувають у міжнародному розшуку Інтерполу.
Може, наведені в цій статті факти допоможуть тим, від кого залежить подальше перебування Рудьковського в міністерському кріслі, зрозуміти: брехня і лицемірство – це не хвилинні слабкості нинішнього глави Мінтрансу, а стратегія його поведінки.
