Проліт над Жуковським
Як тільки розгарячілий від спеки Владімір Путін потрапив до президентської ложи, щоб подивитися на «залізних коней» у небі, відразу «змахнув» зі свого плеча піджак, «слегка наброшенный». Услід за ним майже одночасно це ж саме зробили ще двоє високопосадовців. Одним із них був міністр тамтешньої оборони Сергій Іванов, якого пророкують наступником Путіна. А інший – це вже наш. Віктор Федорович Янукович.
Не знаю, як там радили поводитися прем’єру перед цією поїздкою до Росії його іміджмейкери, але ці штуки з піджаком мали досить кумедний вигляд. У кращих традиціях: пан зробив – ми повторили. Кілька місяців тому Янукович у Ново-Огарьово уже порушував протокол, усівшись в крісло, яке мав зайняти Путін. У останньому випадку – конфлікт двох чи більше образів, які пробують одночасно ліпити з Януковича закордоні політ технологи: «справжнього господарника», «рубахи-парня» и «в доску» свого. Тобто, їхнього, проросійського.
Але куди у цей час дивився прем’єрський протокол – гадки не маю. Очевидно, його представники якраз писали депешу в Київ, що Центр (тобто Банкова) вирішила зірвати візит Януковича. Бо, мовляв, таку інструкцію отримало українське посольство в Росії. Ці заяви керівництва протоколу Кабміну – ще кумедніші, ніж піджаки. Бо, як виявилося згодом, із Києва до Москви вирушила така передова група і у такій кількості, що в посольства просто грошей забракло все оте обслужити. Краще вже мовчали б. А то знайдеться який-небудь журналіст і запитає: «А скажіть, Вікторе Федоровичу, скільки державних коштів було потрачено на ваш цілком передвиборний візит на гостину до Путіна?».
Але найголовніше проблема навіть не в піджаках і протоколі. Цікаво інше: чому саме після «теплої, дружньої і невимушеної розмови» прем’єра Януковича з президентом Путіним почалися розмови про фактичний зрив переговорного процесу щодо поставок російського газу в Україну у 2008 році? Можливо, це сигнал. І не стільки частині «помаранчевої» влади, скільки представникам «біло-синіх». За рік свого прем’єрства Віктор Янукович у своєму прагненні зліпити образ проєвропейського політика ним так і не став. А при цьому втратив довіру Москви, і вже не сприймається як політик істинно проросійський. А це ускладнює не лише конструктивні контакти, а й міжособистісні.
Відтоді, як Путін відмовився брати від Януковича цукерочку, минуло багато часу. Але й досі Москва шукає в Києві силу, на яку вона могла б опертися. У 2005-му називали Соцпартію Олександра Мороза, у 2006-му говорили про ПСПУ, а в 2007-му вже не говорять ні про кого. Регіони випали із «російської гри», хоч Янукович не полишає надії сподобатися. От і демонструє це, як уміє.
У Владіміра Владіміровича і Віктора Федоровича – давня історія стосунків. Сьогодні Москва не готова достроково вітати Януковича з перемогою. Бо вона вже це якось зробила…
