Украдена коаліція
У п’ятницю Віктор Федорович, а з ним майже 269 членів (включно зі швидко «переформатованим» у міністри економіки народним депутатом Анатолієм Кінахом та його однопартійцями) гуртом записалися у Коаліцію національної єдності. Гарна назва. Хоча відчуття, що негарно красти чужі назви, не полишає. А тим більше – нереалізовані проекти.
Ще 3 серпня минулого року Президент та лідери нинішньої коаліції Віктор Янукович (тоді ще голова фракції Партії регіонів) та Олександр Мороз (уже спікер Ради) поставили свої підписи під Універсалом національної єдності. І готові були утворити коаліцію, яку збиралися назвати – «національної єдності». Але не зрослося. Бо єдності не вийшло. Щойно Віктор Федорович став прем’єром, записані в Універсалі прагнення інтеграції до Європейського союзу, НАТО та вступу до СОТ у 2006 році перетворилися на fata morgana. Але якщо «національної єдності» годі шукати між трьох стовпів української влади, то про що йдеться, панове?
Зрештою, на Президента в уряді та коаліції зважають дедалі менше. Спочатку нападати було дозволено Нестору Шуфричу, перевірити, так би мовити, Секретаріат на міцність, а тепер – коли президентський захист похитнувся – тільки лінивий коаліціант не кидає каменю у президентський город. «Якщо Президент хоче піти – ми йому в цьому допоможемо», – отака собі простенька, але зі смаком, заява депутата від ПР Владислава Лук’янова в інтерв’ю Інтернет-сайту «Главред». І це вже навіть не попереджувальний постріл. Це реальна загроза. «Якщо Президент допустить, щоб у Раді утворилася конституційна більшість, йому можна буде писати заяву про своє звільнення», – коментує ситуацію «збоку» колишній прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко.
Новоперейменована ж коаліція працює за класиком: «А нам своє робить». І справді, коли коаліція зможе (гіпотетично) накопичити ці 300 голосів, тоді інституту президентства як такого навіть не потрібно. «Ми заявляємо про перехід на якісно новий рівень своєї діяльності», – сказано у заяві «антикризовиків», чи то пак, членів КНЄ. Тепер, як видається, головне завдання – знати, хто з опонентів (опозиціонерів) на що слабкий. І тоді проблема-300 (конституційної парламентської більшості) – уже не проблема.
Цього тижня показовим був приклад «якісно нового рівня єднання» Кабміну і однієї частини Секретаріату Президента. Люди, які вважалися близькими до Президента, «сконсолідувалися» з людьми, які вважаються близькими до прем’єра, – і змінили керівництво державним «Ощадбанком». Навіть анекдот склали про «тріо трьох Петровичів»: братів Клюєвих і нового міністра МЗС Яценюка. Запитання до студії: нащо тоді вороги, якщо є такі друзі?
Але налякала лідер парламентської більшості Раїса Богатирьова. Судячи з її заяви, коаліція розпочинає «проект національного єднання за налагодження цивілізованих відносин між владою та народом». Хоч би народ не чіпали. Те, що народ – це одне, а коаліція – інше, припустити можна. Але про які цивілізовані стосунки йдеться? І якщо «покращення вашого життя вже сьогодні» не настало через рік після виборів, то, можливо, просто треба вмовити людей, що «жити стало краще, жити стало веселіше»?
